1.Франція Всі цінні папери котируються в системі Товариства французьких бірж, зберігаються й обліковуються в національному депозитарії. Всі папери, що є в обігу у Франції, поділяють на три групи котирування: К1, К2, К3. До офіційного котирування в групі К1 потрапляють цінні папери найвищої якості, до К2 - цінні папери, які не допущені до офіційного котирування, але мають значний економічний потенціал, до групи К3 входять цінні папери, що не претендують на лістинг, в основному це цінні папери середніх і малих компаній.. Безпосередніми учасниками фондового ринку виступають держава, корпорації, фінансові посередники, населення, а також іноземні інвестори та емітенти. Фізичні особи здійснюють на фондовому ринку інвестиції в різні види цінних паперів. При цьому вони або інвестують кошти в окремі види цінних паперів, або формують диверсифікований портфель цінних паперів через участь в інститутах спільного інвестування - інвестиційних фондах та компаніях. Інвестиції фізичних осіб в основному здійснюються за посередництвом брокерських контор та через відповідні підрозділи фінансових інститутів, що виконують брокерські функції. Корпорації виступають емітентами цінних паперів при нестачі власних фінансових ресурсів та інвестують кошти в цінні папери інших емітентів за наявності вільних фінансових ресурсів і вигідних пропозицій щодо інвестування коштів в інструменти фондового ринку.

2. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції мають схожі цілі - це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні.Поява цих інституцій пов'язана із прискоренням у 60-ті роки розпаду світової колоніальної системи, з поширенням регіонального співробітництва та економічної інтеграції країн, що розвиваються. До найвідоміших регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ передусім відносять Міжамериканський банк розвитку (МаБР), Африканський банк розвитку (АфБР) та Азіатський банк розвитку (АзБР). Міжамериканський банк розвитку (МаБР) був заснований у 1960 р. як інвестиційна інституція для фінансування країн Латинської Америки. Членами його є 27 країн американського регіону та 17 нерегіональних країн-членів. Більшість голосів у МаБР належить США та іншим західним країнам. Штаб-квартира банку міститься у Вашингтоні. Найвищим органом є рада керуючих, в яку кожна країна направляє свого представника.

Ресурси банку формуються з внесків країн-членів та позичених коштів, що мобілізовані на ринках позичкових капіталів. Банк надає кредити урядам та під їх гарантію приватним підприємствам на звичайних і пільгових умовах, а також гарантії по урядових кредитах. Найбільший обсяг кредитів банк надав країнам "великої трійки" - Аргентині, Бразилії та Мексиці.

3.. Національний банк України як центральний банк держави виступає  економічно самостійним органом, який згідно із законодавством здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису . Відповідно до ст. 2 та 4 Закону „Про Національний банк України”, функції та повноваження, передбачені Конституцією України та даним законом, Національний банк здійснює самостійно, незалежно від органів державної влади. При збереженні національних особливостей у своїй діяльності в центральний банк залишається державним інститутом, що регулює грошовий обіг у готівковій та безготівковій формах. Його цілі та завдання реалізуються у більшому ступені тоді, коли він підтверджує свій конституційно-правовий статус незалежного інституту. Йому належить виключне право емісії грошей та реалізація грошової політики.: статус центрального банку визначений Основним Законом держави, який має найвищу силу щодо всіх інших законів. Національному банку властиві характерні ознаки органів виконавчої влади, але при цьому,  його суттєвою відмінністю виступає те, що він не входить до системи органів, яку очолює Кабінет Міністрів, і не підпорядкований йому..Фінансово-правовий статус центрального банку розкриває його правове положення у фінансових правовідносинах за його участі. Фінансово-правова компетенція центрального банку наділяє його статусом широкого кола фінансових правовідносин, серед яких бюджетні, податкові, кредитні, валютні, контрольно-наглядові.. Питання фінансово-правового регулювання привертають увагу широкого кола осіб, до яких належать і представники органів державної та муніципальної влади, і громадяни. Для регулювання грошового обігу і реалізації особливого статусу центрального банку у процесі діяльності Національного банку виникають відносини, які включаються у предмет фінансового права. Як приклад повноважень фінансово-правового характеру НБУ, закріплених Законом „ПроНаціональний банк України”, необхідно виділити такі: НБУ визначає і здійснює грошово-кредитну політику відповідно до розроблених засад грошово-кредитної політики; монопольно здійснює емісію національної валюти України і організовує її обіг; виступає кредитором останньої інстанції для банків; аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин.

4. Кредитна система Японії утворилась після незакінченої буржуазної революції 1868 р. Упродовж 30-ти років після прийняття в 1872 р. Закону про національні банки була створена переважна частина японських державних (спеціальних) та приватних банків.

У цей період виник також центральний емісійний банк Японії. У 1897 р. закон про комерційні банки легалізував організацію банківської системи за єврозразками.

У 1927 р. в Японії виникла банківська криза. Вона обумовила подальшу концентрацію банківського капіталу і посилила позиції монополістичних банків. У 1928 р. загальна кількість банків скоротилась удвічі порівняно з 1918р. У 1942 р. посилився державний монополістичний контроль над господарством Японії. ЗЗвичайні (комерційні) банки складаються з міських (10), регіональних (64); банків-членів Другої асоціації регіональних банків (65); іноземних банків (93). кредитно-фінансові установиУрядові КФУ: банки та фінансові корпорації (10). У кредитній системі Японії переважають приватні інституції, їх частка в депозитах у 1986 р. становила 51,6%, в обліково-позичкових операціях - 49,5%, а в портфелі цінних паперів - 55,9%. Близько 15% сукупного балансу приватних кредитних інституцій припадало на 29 компаній зі страхування життя і на 58 - зі страхування майна. 211 компаній, які здійснюють операції з цінними паперами, посідають незначне місце в кредитній системі. Державні банки і фінансові корпорації функціонують у тих галузях, кредитуванням яких приватні банки не заінтересовані, але розвиток якЯпонські фірми також розміщують на іноземних ринках свої облігації. Крім того, укладаються багатотисячні контракти про технічну допомогу першого класу, з допомогою яких Японія придбаває закордонні ліцензії і технічну документацію. З перетворенням Японії в найбільшу державу змінилося її становище у сфері міжнародного кредиту: з нетто-імпортера вона перетворилась на провідного нетто-експортера капіталу. Головними регіонами вивозу японських капіталів є країни американського континенту, Південної і Південно-Східної Азії. Зростає активність японських фірм і на Ближньому та Середньому Сході, в Африці.

5. Фінансове посередництво послідовно розвивається разом із поглибленням розподілу праці у сфері обслуговування потреб економічних контрагентів щодо збереження та примноження первісної вартості фінансових і матеріальних активів, поступово виокремлюючись у самостійний вид економічної діяльності.

  Фінансові посередники є інституційними учасниками фінансового ринку, які структурують спектр фінансових послуг відповідно до рівня розвитку фінансової системи держави.До фінансових посередників, на відміну від інших економічних структур, висувають високі вимоги: обов'язкова наявність спеціальної, інколи вузькопрофільної, підготовки фахівців і відповідна якість  надання послуг клієнтам. Тому інформація і знання в сфері  фінансового посередництва практично завжди є ексклюзивними.

В Україні фінансовими посередниками є:

1) банківські установи: універсальні банки, спеціалізовані банки;

2) небанківські установи: інститути спільного інвестування, страхові компанії та пенсійні фонди, кредитні спілки та інші структури.

Критерії вибору посередників визначаються відповідно до специфіки конкретного сегмента ринку; динаміки кон'юнктури та жорсткості конкуренції; фінансової історії, бізнесової ніші та намірів просування на ринку;обсягів повноважень. Інколи клієнти звертаються до кількох посередників одночасно. Як правило, це відбувається на нових, невипробуваних ринках.  Оскільки головною вимогою до функціонування фінансових посередників є забезпечення прозорості їхньої діяльності, існує об'єктивна потреба  у відповідному регулюванні цієї діяльності  - як на державному рівні,  так і на рівні самоорганізації.

  Діяльність банків та банківське посередництво, відповідно до законодавчо встановлених повноважень, переважно одноосібно регулює  Національний банк. На сьогодні діяльність інститутів спільного інвестування регулюється відомче державне регулювання та нагляд за діяльністю тих чи інших фінансових посередників

Отже, з огляду на зазначене  для широкого впровадження послуг фінансових посередників у теперішніх умовах необхідно:

б) проводити консультативно - роз'яснювальну роботу  серед потенційних клієнтів із метою акцентування їхньої увагу на перевагах інституційної форми розміщення вільних коштів;

в) стимулювати конкуренцію між банківськими й небанківськими структурами шляхом забезпечення рівних умов  їхньої діяльності;

г) забезпечення кількісних і якісних «проривів» фінансового сервісу через застосування нових фінансових послуг і продуктів;

д) збільшити обсяги гарантованого відшкодування втрат  клієнтських коштів за форс - мажорних обставин у банківських і небанківських сферах.

 

6. Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських об’єднань у їх взаємозв’язку і взаємодії. Основні види банків такі: комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, земельні та інші.

Головним елементом банківської системи є центральні емісійні банки. Вони здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням та розвитком усієї банківської системи країни. В США таким банком є Федеральна резервна система (ФРС), у Німеччині - Бундесбанк, в Україні - Національний банк України. У США посаду голови ради керуючих ФРС нерідко називають другою за важливістю (після президента) державною посадою.

До структури ФРС входять 12 федеральних резервних банків, кожен з яких виконує функції центрального банку в своєму окрузі. На них припадає 75% усіх банківських депозитів країни. Державі належить Центральний банк, що має монопольне право на випуск банкнот і регулювання грошового обігу.

Взаємодія і взаємозв’язок різних видів банків та банківських об’єднань, в результаті яких формується банківська система, можливі лише тоді, коли Центральний банк виконує свої основні функції. У багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової-кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці та цін, регулювання економіки та ін.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають «фінансовими універмагами» або «супермаркетами кредиту». Вони пов’язані з усіма сферами та фазами відтворення. Характерна риса комерційних банків - повна самостійність у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення інших операцій, проводять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку країни.

Із створенням Національного банку України у вересні 1991 р. почався процес формування дворівневої структури банківської системи нашої держави, представленої, з одного боку НБУ, з іншого - мережою комерційних банків і банківських інститутів, Останні, будучи економічно незалежними (не відповідають за зобов’язання держави), повинні на засадах здорової конкуренції задовольнити потреби населення та народного господарства у банківських послугах, створити умови для стабілізації та зростання економіки України.

7. Керує Банком Франції Генеральна Рада, до складу якого входить Рада по грошовій політиці, створена в 1993 році у відповідності з Законом про Устав Банка Франції. Рада по грошовій політиці розробляє напрямигрошової політики і відслідковує динаміку грошової маси та її агрегатів; визначає порядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод з обратним викупом, надання гарантій за даним видами операцій; встановлює параметри політики обв’язкових резервів. Організаційна структура Банка Франції представлена центральними підрозділами в Парижі і розгалуженою мережою філій (212) розташованих по всій країні. Кожну філію очолює директор, що призначається Міністром економіки і фінансів за пропозицієюкеруючого Банком Франції. При кожній філії є консультаційний орган - рада, кількість радників в якій (з числа відомих підприємців) складає від 6 до 17 чоловік в залежності від розміру філії Французські комерційні банки. Традеційно до реорганізації кредитних установ в 1984 році, у Франції розрізнялись три категорії цих банків в залежності від строку по депозитно позичкових операціях, розмірів участі у капіталах підприємств і спеціалізації.І група - депозитні банки. ІІ група - ділові, фондові, інвестеційні. ІІІ група банки довго- та середньострокового кредиту.

Депозитні банки спеціалізувалися на депозитно-позичкових операціях; ділові - на участі в капіталах і управлінні підприємствами, в засновницькій діяльності і довгостроковому кредитуванні; банки довго- та середньострокового кредиту - на депозитно-позичкових операціях строком більше 2-х років. Спостерігається також зближення зі Страховими компаніями, які або самі поглинають банки, або поглинаються банками або фінансовими компаніями, або банки створюють власні страхові компанії. Крім того банки і страхові компанії знаходяться зараз в однакових умовах по відношенню до операцій на Біржі, тому як і банки, і страхові компаніїкерують портфелем вкладених цінних паперів, організаціями по колективному вкладанню ринкових цінних паперів, як їхвласними, так і їх клієнтів (що торкається банків).

Ощадні каси Франції. Прерша ощадна каса відкрита у Франції в 1818 році в парижі за ініціативою Бенжамена Делесера і герцога де Ларошфуко-Ліанкур з метою прийняття заощаджень від економних і підприємлдивих просих людей. Потім за її прикладом були створені інші каси, і в 1835 році був прийнят перший закон, який дав їм статус приватного суспільно корисної установи На національному рівні існує Національний центр ощадних і страхових кас - CENCEP, який представляє ощадні каси в органах державної влади, а також виконує контрольно-ревізійні функції, видає правила і надає послуги загального характеру, такі як створення новоїнової продукції і здійснення зв’язку на базі відомої системи Ecureuil.

8. Банківська системаУкраїни має дворівневу структуру:

Перший рівень – Національний банк України,

Другий рівень – система інших банків.

Перший рівень банківської системи займає НБУ який має статус юридичноїособи. Основна його функція полягає в забезпеченні стабільності грошовоїодиниці - визначила Конституція України.

Повноваження і принципи організації НБУ визначаються законодавством.Статутний капітал Національного банку є загальнодержавною власністю.Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснюєвидатки, як правило за рахунок своїх коштів. При перевищенні доходів надвидатками банк суми перевищення відраховує в державний бюджет.

Фінансово-правові норми українського чинного законодавства визначаютьпорядок утворення і компетенцію другого рівня банківської системи комерційних банків.

Комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних абопайових засадах створюються відповідно з Законами України “ ПроНаціональний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Прогосподарські товариства і фондову біржу” та Інструкціями Національногобанку України.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутногофонду акціонерного банку.Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахуноквласних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал істворювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштівінших фондів.

Головні проблеми, які стають перед банківською системою на данному етапі:

Однією з важливих проблем діяльності банків у цьому році була проблема мінімального розміру статутного фонду. Негативне відношення до малих банків. Як вже згадувалося, в систем ікомерційних банків 15 відсотків від загальної кількості становлять малі банки.

Малі банки (а значна частина їх надійнішими і платоспроможними) маютьсвоє місце, свою нішу в економіці, мають свою специфічну клієнтуру іцілком виконують функцію по обслуговуванню цієї клієнтури, особливомалого і середнього бізнесу.Групи банків, що знаходяться в стадії ліквідації – головним чином банки,відновлення нормальної діяльності яких може неможливо. У цій групіповинна провадитись реструктуризація – злиття, приєднання аболіквідація.

9. Ф-ції фінансових посередників США

Основна їхня функція — допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки.

• надання універсальних банківських послуг;

• акумуляція коштів, які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах;

• надання кредиту під заставу нерухомості;

• надання споживчих кредитів (позики на купівлю та будівництво житла)

• залучення довготермінових заощаджень на контрактних засадах;

• довготермінове кредитування і фінансування

• сплата пенсій робітникам і службовцям

• мобілізація довгострокового позичкового капіталу і передача його позичальникам завдяки випуску та розміщенню облігацій або інших боргових зобов’язань;

• видача довготермінової позики під іпотеки

10. Банк Японії

Центральний банк Японії створено 1882 р.Штаб-квартира банку розташована в Токіо. Банк діє на базі закону 1942 р.,який поставив його під жорсткий урядовий контроль і дав міністру фінансів право змінювати політику Банку Японії. Статутний капітал Банку Японії було встановлено у розмірі 100 млн єн. 55% капіталу належить державі, 45%- приватним акціонерам.

Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Головним завданням Банку Японії є сприяння збалансованому розвитку національної економіки шляхом підтримання цінової стабільності. До найважливіших завдань Банку Японії належить також забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями. Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Через кожні шість місяців банк за посередництвом міністра фінансів звітує перед парламентом.

Основні напрями діяльності Банку Японії:облік комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань; надання позик під забезпечення; купівля-продаж державних облігацій, цінних паперів; виписка векселів на отримання; приймання вкладів і проведення операцій у національній валюті; приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у зливках.

Банк Японії управляє від імені уряду державними фондами, проводить валютно-фінансову діяльність. До функцій банку входять контроль за кредитною сферою та забезпечення безперебійного функціонування системи платежів і розрахунків. У сфері міжнародних фінансів Банк Японії за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, надавати кредити чи проводити операції від імені закордонних центральних банків.