2. Гестаційний цукровий діабет

Найбільше клінічне значення мають інсулінозалежний цукровий діабет типу 1 та інсулінонезалежний цукровий діабет типу 2. Причини їх, механізми розвитку та клінічні особливості різні.

Цукровий діабет типу 1 є автоімунним захворюванням, яке може

бути індуковане вірусною інфекцією, а також різноманітними стресови­ми факторами зовнішнього середовища на тлі спадкової схильності. Початок захворювання гострий, виражені симптоми захворювання, лабільний перебіг,схильность до кетозу, гіпоглікемії.

Основу цукрового діабету 2 типу становить інсулінорезистентність, недостатність функції β-клітин вторинна. Базується цей тип захворювання на генетичній схильності, основним провокуючим фактором є ожиріння. Генетична схильність до цього типу вища, ніж до цукрового діабету типу 1. У родичів хворого на цукровий діабет типу 2 ризик розвитку захворювання становить 25—ЗО %, а якщо батько і мати хворіють на цукровий діабет типу 2, то ризик його розвитку в їхніх дітей у віці після 40 років зростає до 65—75 %. Характерний повільний початок, стабільний перебіг захворювання. Симптоми діабету виражені незначно. Часто розвиваються неспецифічні симптоми, такі як свербіж статевих органів та шкіри, фурункульоз, пародонтоз. Часто хворі страждають на гіпертонічну хворобу, ІХС.

Ступені тяжкості цукрового діабету

Легка форма цукрового діабету	Цукровий діабет 2 типу на дієтотерапії без мікро- та макросудинних ускладнень.
Цукровий діабет середньої тяжкості	Цукровий діабет 1 та 2 типу на цукрознижувальніних засобах без ускладнень або при присутності початкових стадій ускладнень: Діабетична ретинопатія непроліферативна стадія Діабетична нефропатія на стадії мікроальбумінурії Діабетична полінейропатія
Тяжка форма цукрового діабету	Лабільний перебіг цукрового діабету (часті гіпоглікемії та/або кетоацидотичні стани) Цукровий діабет 1 та 2 типа з тяжкими судинними ускладненнями: Діабетична ретинопатія, препроліферативна або проліферативна стадія Діабетична нефропатія, стадія протеїнурії або хронічної ниркової недостатності Синдром діабетичної стопи Автономна плінейропатія Постінфарктний кардіосклероз Серцева недостатність Стан після інсульту обо транзиторного порушення мозкового кровообігу Окклюзійне ураження ніжніх кінцівок

Вимоги до клінічного діагнозу

• Цукровий діабет 1 типу (2 типу) тяжка форма (легка форма, середньої тяжкості), лабільний перебіг зі схильністю до гіпоглікемії в стадії субкомпенсації (компенсації, декомпенсації)

Або Цукровий діабет вторинний на фоні …. (вказати причину)

• Діабетичні мікроангіопатії:

• ретинопатія (вказати стадію; стан після лазерофотокоагуляції чи оперативного втручання)

• нефропатія (вказати стадію)

• мікроангіопатія ниж­ніх кінцівок (вказати стадію)

  • Діабетична нейропатія (вказати форму)

  • Синдром діабетичної стопи (вказати форму)

  • Діабетичні макроангіопатії:

• ІХС (вказати форму) та серцева недостатність (вказати стадію та функціональний клас по NYHA)

• цереброваскулярні серцева недостатність захворювання (вказати які)

• периферична ангіопатія (вказати тип та стадію)

  • Гіпертонічна хвороба (вказати ступінь, стадію)

  • Дісліпідемія

  • Супутні захворювання

Лабораторна діагностика цукрового діабету

1. Глікемія.

2. Глюкозурія.

3. Ацетонурія.

4. Глікований гемоглобін – основний показник якості компенсації цукрового діабету.

5. Пероральний глюкозо-толерантний тест – проводиться при полученні сумнівних значень глікемії для уточнення діагнозу.

6. С-пептид – дозволяє оцінити функціональний стан інкреторного апарату підшлункової залози, у тому числі й на тлі інсулінотерапії. Використовується при проведенні диференціальної діагностики цукрового діабету 1 та 2 типів.

7. Імунореактивний інсулін – також відображає функціональний стан інкреторного апарату підшлункової залози, однак визначення цього показника доцільно тільки в тих хворих, які не отримують препаратів інсуліну.

8. Антитіл до глутаматдекарбоксилази – маркер автоімунної деструкції β-клітин підшлункової залози. Використовується при проведенні диференціальної діагностики цукрового діабету 1 та 2 типів.