Класична (адміністративна) школа управління(1920–1950 рр.)

«Батьком» класичного менеджменту вважається французький підприємець і інженер Анрi Файоль (1841—1925 рр.), який створив першу цілісну класичну школу управління i сформулював її основні принципи i функції. Його перша стаття на цю тему вийшла в 1900р., а книга «Загальне і промислове управління»— в 1916р. В 1918р. А. Файоль очолив створений ним центр адміністративних досліджень. Він доводив, що відкриті ним принципи можна застосовувати як в правлячих колах, в установах, так і в армії, тобто вони носять універсальний характер.

Основні принципи адміністративного управління А. Файоля:

1. Управляти, як вважав Файоль, — «це означає передбачати, організувати, розпоряджатись, координувати і контролювати».

2. Передбачати – враховувати майбутнє і виробляти програму дій.

3. Організовувати – будувати подвійний матеріальний і соціальний організм підприємства.

4. Розпоряджатись – примушувати персонал відповідно працювати.

5. Координувати – зв’язувати, об’єднувати, гармонізувати всі дії та зусилля

6. Контролювати – піклуватись про те, що все здійснювалось відповідно встановленим правилам і розпорядженням.

Послідовниками Файоля можна вважати Л. Г’юліка, Л. Урвіка, Дж. Муні, К. Адамецького, А. Рейлі, Ч. Барнарда та інших учених, які розвинули і конкретизували вчення. Недоліком цієї школи вважається те, що її представники мало уваги приділяли соціальним аспектам управління.

Теорія ідеальної бюрократії (з 1920р.)

Сформував теорію «ідеальної бюрократії» відомий німецький соціолог Макс Вебер (1864–1920 рр.). Як особливий соціальний прошарок,що спеціалізується на управлінні, бюрократія зародилась ще до нашої ери і з тієї пори, підкреслював вчений, залишається незмінним атрибутом класового суспільства. Наявність бюрократії розглядається як необхідний засіб,що забезпечує розробку формальних правил управління. Вчення М. Вебера про бюрократію здійснило значний вплив на американську концепцію менеджменту 30—40 роках минулого століття, оскільки без потужного бюрократичного апарату сучасне виробництво взагалі не може правильно існувати. М. Вебер розумів бюрократію як професіоналізм в сфері управління, що заснований на оволодінні не тільки небхідними навичками, але й особливого роду раціональним знанням. Сутність теорії М. Вебера складають такі поняття:

• чіткий розподіл праці, що веде до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді;

• ієрархія управління, за якою кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;

• наявність взаємопов’язаної системи узагальнених правил і стандартів, що забезпечують координацію виконання різних завдань;

• відсутність непорозуміння в міжособових стосунках;

• організація найму на роботу в суворій відповідності до технічних кваліфікаційних вимог, а також захист службовців від безпідставних звільнень;

• стратегія довгострокового найму співробітників;

• рух нагору в середині організації на підставі компетентності і широких знань, що набуваються з вислугою років.

Переваги бюрократії полягають в створенні раціональних структур з широкими можливостями їх універсального застосування,а недоліки – у формуванні тенденції нівеліювання людей. В цілому ж формалізм бюрократії призвів до розповсюдження спрощених схем управлінської праці.