Тема № 7. Державний кредит, державний борг.

1. Дефіцит державного та місцевого бюджетів. Поняття та види бюджетного запозичення.

2. Державний борг. Управління державним боргом.

3. Україна як гарант боргових зобов’язань суб’єктів господарювання.

Бюджетний кодекс передбачає право затверджувати дефіцит бюджету як державі так і органам місцевого самоврядування (із деякими особливостями, визначеними у ст. 72 цього кодексу). Єдиною умовою для прийняття в Україні бюджету з дефіцитом є наявність обґрунтованого джерела фінансування бюджету. Відповідно принциповим питанням є визначення можливих/прийнятних джерел фінансування дефіциту. Адже вплив бюджетного дефіциту на економіку визначають методом його фінансування.

Бюджетний дефіцит – є однією з найважливіших передумов формування державного боргу. Тому його необхідно аналізувати в контексті інших фінансово-правових категорій. Так, законодавство зарубіжних країн передбачає не лише граничні обсяги державного боргу, але й граничні обсяги бюджетного дефіциту. Найбільш показовою для нас є практика Європейського Союзу. Згдіно Європейських стандартів, бюджетний дефіцит не може перевищувати 3 відсотки щодо валового внутрішнього продукту, вартість якого визначена у ринкових цінах.¹ При цьому, передбачена чітка система нагляду і контролю за дотриманням цього показника. Згідно із Пактом про стабільність і розвиток бюджетної політики країн членів ЄС, існує чітка система координації з боку відповідної Комісії ЄС. Якщо дефіцит бюджету перевищує 3%, міністр фінансів такої країни вживає необхідних заходів щодо зниження бюджетного дефіциту. В гіршому випадку, передбачено штрафні санкції, або ж застосовують обмеження доступу до кредитних ресурсів Європейського банку Інвестицій.

Законодавство ЄС регулює питання бюджетного дефіциту у тісному контексті із такими поняттями як «публічний борг», «публічна адміністрація», «пасиви публічного сектора», «публічні інвестиції». Очевидно, ці категорії повинні мати єдине і однозначне визначення. Тільки тоді розмір дефіциту бюджету буде достовірним, а джерела його погашення адекватні та відповідні. Практика Європейського союзу демонструє приклад узгодження подібних фінансових категорій.² Не вдаючись до цитування чи аналізу цих понять, вкажемо на суттєві відмінності у українському правовому регулюванні, а саме:

• Стаття 14 БК не висуває жодної вимоги щодо обсягу дефіциту державного бюджету. Обсяг дефіциту місцевого бюджету обмежується вільним залишком бюджетних коштів щодо загального фонду, щодо спеціального фонду, жодного обмеження не передбачено.

• Бюджетний кодекс України не передбачає чіткої системи співвідношення між дефіцитом, боргом, структурою боргу та обсягом валового внутрішнього продукту.

• Бракує також у фінансово-правовому регулюванні визначення понять, що відповідають визначенню «публічна адміністрація». Особливо, коли йдеться про визначення обсягів публічного дефіциту і публічного боргу. Кодекс взагалі не встановлює змісту цих понять, хоч саме ці категорії повинні прямо співвідноситись із поняттям, змістом та обсягом валового внутрішнього продукту.

Відповідно із ч.1 ст. 15 БК одним із джерел погашення бюджетного дефіциту є кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень.

Запозичення – операції, пов’язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності, строковості, в результаті яких виникають боргові зобов’язання.

Як правило, відносини у сфері бюджетних запозичень виникають як необхідність балансування бюджету. Отже державне запозичення можна визначити як залучення державою, в особі Уряду, що діє через Міністерство фінансів або інший уповноважений фінансовий орган, грошових коштів, чи/та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов’язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності. Проте, незважаючи на вказані ознаки бюджетного запозичення, їх не можна зводити винятково до кредитних відносин, оскільки загалом вони становлять специфічний вид управлінської діяльності держави в особі уповноваженого нею органу з приводу формування державного (муніципального) боргу та визначення його структури; управління державним (муніципальним) боргом; обслуговування та погашення державного (муніципального) боргу; обліку та контролю.