4. Динаміка шлюбно-сімейних відносин.

Стадії сімейного життя.

Сім’я – динамічний соціальний інститут. Нові сім’ї починаються із залицяння, потім молодята перетворюються в партнерів, які «притираються» до сімейного життя. Після цього починаються роки, коли потрібно ростити і виховувати дітей. І нарешті, настає пора, коли дорослі діти покидають батьківський дім і починають створювати власні сім’ї.

Створення сім’ї – одна з найвідповідальніших справ тих, хто прийняв назване рішення. У створенні хорошої сім’ї молоді люди бачать одну з найважливіших умов людського щастя. Тому, перш ніж йти до шлюбу, молоді (та й не тільки молоді) люди повинні добре все продумати, зважити всі „за” і „проти”, оскільки приймається досить серйозне рішення.

Основою сімейно-шлюбних відносин вважається романтична любов – симпатія і сексуальна пристрасть до особи протилежної статті. При цьому почуття повинно поєднуватися з розумом. Сліпе, бездумне почуття, яке призводить до легковажного шлюбу, людська мораль засуджує. Молоді люди, що вступають у шлюб, також повинні добре знати всі переваги і недоліки один одного. Психологи вважають, що переробити, перевиховати свого партнера по шлюбу неможливо; потрібно обирати ту людину, яка подобається ще до одруження. Отже, необхідно більш свідомо підходити до вибору партнера, і, коли вибір буде зроблено, прикласти зусилля до виховання один одного. Шлюб міцний лише тоді, коли кожен день люди працюють над його зміцненням.

Українське законодавство встановлює шлюбний вік для жінки – 17 років, а для чоловіка – 18 років. Як виняток, за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Згідно статистики, 71% чоловіків одружуються у віці 20-25 років, а 64% дівчат в виходять заміж у віці 19–23 роки. Це свідчить про те, що для України поки що не характерна загальносвітова тенденція до підвищення шлюбного віку.

Водночас у Сімейному кодексі вказано умови, за яких шлюб неможливий. Отже, не допускається укладення шлюбу:

- між особами, серед яких хоча би одна вже знаходиться в іншому шлюбі;

- між ближніми і дальніми родичами (двоюрідними і троюрідними братами і сестрами і т.п.), а також між усиновителями і усиновленими (шлюб між родичами називається інцестом);

- між особами, серед яких хоча би одна визнана судом недієздатною внаслідок якоїсь важкої хвороби, недоумства і т.п.

Після укладання шлюбу молоді сім’ї стикаються з рядом проблем, які стосуються житла, засобів існування (грошей), сексуальних стосунків, часу народження та кількості дітей, розподілу влади та грошей у сім’ї, взаємовідносин із сім’ями батьків, поєднання освіти та турботи про сім’ю, характеру сімейного дозвілля та кола друзів, розподілу домашніх обов’язків, позашлюбних сексуальних контактів тощо.

При цьому психологи виділяють три аспекти сумісності подружжя:

1) Соціальний – соціокультурні властивості партнерів, зокрема, цінності, потреби, інтереси, соціальний статус тощо.

2) Психологічний – риси психіки людини, такі як інтелект, темперамент, вольові якості.

3) Антропологічний – фізіологічні властивості людей.

У результаті, для успішного шлюбу цілком достатньо взаємного кохання і схожості соціальних характеристик партнерів. Американські та німецькі соціологи прийшли до подібних висновків, визначивши наступні чинники міцності сім’ї:

- Відсутність суттєвої різниці у рівні освіти, професійному статусі, матеріальних статках, віці; моральних цінностях тощо. Чим більше в подружжя спільного, тим легше їм знайти взаєморозуміння.

- Релігійність подружжя.

- Здоровий спосіб життя.

- Вірність подружніх взаємин.

- Власне житло.

- Наявність дітей, але краще, не через дошлюбну вагітність.

- Підтримка та взаємодопомога, особливо в перші роки спільного життя.

- Позитивна манера спілкування: повага один до одного, похвала і критика перебувають у співвідношенні 5:1.

- Уміння знизити психічні навантаження.

- Виховання у повній сім’ї, де були добрі стосунки між батьками.

- Спадкові психічні фактори позитивного характеру: толерантність, врівноваженість.

- Одруження у зрілому віці (після 21 року).

Зауважимо, що в кожному конкретному випадку сукупність певних чинників може давати різні результати.

Зміна гендерних ролей у сім’ї.

Поняття «стать» охоплює комплекс репродуктивних, поведінкових, тілесних, соціальних характеристик, які визначають індивіда як чоловіка чи жінку. У соціології біологічну стать позначають терміном «sex», а соціальну – «gender». Поняття «гендер» означає соціальне очікування від представників кожної статі. Але, на відміну від поняття «стать», воно стосується не біологічних особливостей, за якими різняться чоловіки та жінки (дві статі), а соціально сформованих рис. Виділяють два гендери – маскулінний і фемінний. Отже, якщо зі статтю пов'язані лише фізичні відмінності будови тіла, то з гендером – психологічні, соціальні, культурні відмінності між чоловіками та жінками. Гендерна соціологія – це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає, яким чином фізичні відмінності між чоловіками і жінками обумовлюються культурою і соціальною структурою.

Сімейні відносини характеризуються певними подружніми ролями. Історично для жінок домінуючими були дім (домашня робота) та діти (догляд за їх здоров’ям та вихованням), а для чоловіків – робота, тобто роль „годувальника”. Це суттєво впливає на поведінку чоловіків і жінок у життєвих ситуаціях.

Більшість жінок вважають домашню роботу і догляд за дітьми своїми обов’язками, внаслідок чого виконують їх. При цьому жінки все частіше беруть на себе чоловічу роль „годувальника”. Для 80% жінок у нашому суспільстві основним мотивом працевлаштування виступає необхідність додаткового заробітку. Крім цього, оплачувана робота дає жінці впевненість і самостійність. З одного боку, жінка має свої гроші, а з іншого – зростає її статус у суспільстві, враховуючи, що домогосподарка – це непрестижна позиція.

При цьому слід врахувати, що коли виникає конфлікт між двома ролями – професійною і сімейною, то жінка здебільшого обирає другу. Як правило, у більшості жінок незадоволеність життям виникає тоді, коли вони не справляються з домашніми ролями, а в чоловіків – з професійною. Через пріоритет дому в житті жінок, їх вважають ненадійними працівниками. Традиційно вони йдуть у відпустки по вагітності та догляду за дітьми, на лікарняні тощо. Навіть коли жінок звільняють з оплачуваної роботи, вони займаються неоплачуваною домашньою роботою і громадська думка не вважає їх безробітними на противагу від скорочених таким чином чоловіків.

Наразі професійна зайнятість не звільняє жінку від домашніх справ. Робота по дому стала для працюючих жінок своєрідною „другою зміною”. У сім’ях з подвійною кар’єрою чоловіки не виступали проти роботи жінки за умови, що домашня робота і виховання дітей буде виконуватись жінкою. Якщо жінка йде на оплачувану роботу, і навіть заробляє нарівні з чоловіком, це ще не означає, що він буде більше допомагати по дому. У середньому чоловік приділяє дому 10 годин на тиждень, а жінка 50. Отже, хоча чоловіки визнають на словах рівність, їх поведінка суттєво не змінилася.

Подекуди в останній час, лише у західному світі, має місце тенденція, коли чоловіки беруть на себе виконання домашніх сімейних ролей. Частіше допомагають дружинам більш молоді чоловіки з більш високим рівнем освіти. Зокрема, у 1970-х рр. британські чоловіки витрачали на дітей 15 хвилин на добу, зараз – 2 години. У 1981 р. у декретній відпустці знаходилося 445 англійських татусів, а у 2005 р. – 21 тис. 79% британських чоловіків погодилися б сидіти вдома з дітьми, якщо того б вимагала робота дружин і лише 20% чоловіків вважають, що місце дружини – дім. Причина цього – збільшення кількості працюючих матерів. Зокрема, у США співвідношення між працюючими чоловіками і жінками складає 54 і 46%.

Сучасні марксисти взагалі вважають жінок „рабами рабів”, а домашню роботу – роботою по обслуговуванню робочої сили, яка створює ВВП, і внаслідок її неоплачуваного характеру – експлуатацією. До того ж, жінки продукують робочу силу. Отже, суспільство „економить” на безкоштовній роботі жінок по дому, безкоштовній емоційній підтримці та безкоштовному сексуальному задоволенні чоловіків. При цьому слід врахувати, що домашня робота іноді стає джерелом оплачуваної роботи для інших (українські жінки за кордоном, догляд за домом та дітьми заможних українців).

Отже, оплачувана робота для жінки, з одного боку, є позитивним фактором – вона дає їй економічну самостійність та більше прав у сімейних стосунках. Але одночасно вона є джерелом величезного фізичного та психологічного перевантаження жінок, оскільки традиційні сімейні ролі жінки – дім і діти, залишилися за нею.

Проблеми сімейного життя.

Енн Лендерс, відомий знавець життя американського суспільства, якось сказала, що з 20 шлюбів «щасливими» можна назвати 1, «вдалими» – 5, «стерпними» – 10, а інші 4 – просто «справжнє пекло». Отже, сім’ї можуть бути джерелом радості, але реальне сімейне життя багатьох людей далеке від ідеального.

Розлучення і неповні сім’ї. Шлюб у розвинутих суспільствах перетворився на ризиковане підприємство. 90% людей вступають у шлюб. Але шанси, що він закінчиться розлученням, складають 50/50, а вірогідність розлучення після повторного шлюбу досягає 60%.

Складною соціальною проблемою майже у всіх сучасних суспільствах є розлучення. США та Росія займають відповідно перше і друге місця в світі за рівнем розлучень. У Великій Британії – з 1 тис. у 1918 р. до 192 тис. у 1992 р. зросла кількість розлучень. Навіть 3 з 4 членів королівської родини розлучені або живуть окремо. В Україні практично кожен другий шлюб розпадається: протягом року реєструється близько 500 тисяч шлюбів, в тому числі повторних, і понад 200 тисяч розлучень. Пік розлучень припадає на перший - четвертий роки подружнього життя. Зокрема, у 2005 р. зареєстровано 332138 шлюбів і 183455 розлучень, тобто розійшлись 55% пар.

У більшості країн світу до ХХ ст. жінка була економічно залежною від чоловіка та не мала права ініціювати розлучення. Ще у ХІХ ст. німецький філософ Фрідріх Ніцше сказав: „Коли чоловік і жінка стануть рівноправними, сім’я загине”. У ХХ ст. жінки поступово отримують рівні права з чоловіками, і як наслідок, – сім’я не загинула, але відбулось ослаблення сімейного інституту. Отже, соціологи виділяють низку факторів нестабільності сім’ї і шлюбу в наш час:

1) Набуття жінками більшої самостійності. Раніше шлюб був економічним союзом, джерелом підтримки, передусім для жінок, які не працювали. Але збільшення чисельності жінок на оплачуваній роботі призвело до їх фінансової самостійності. У багатьох країнах, в тому числі і в Україні, понад половину оплачуваної робочої сили складають жінки. Підвищився загальний рівень життя, внаслідок чого людям стало значно легше створювати собі окрему домівку. Також шлюб втратив зв’язок із збереженням майнового та соціального статусу у процесі їхньої передачі від покоління до покоління.

2) Спрощення юридичної процедури розлучення. До ХХ ст. розлучення були заборонені або дуже утрудненні.

3) Розлучення стало соціально прийнятним. Раніше шлюб підтримувався релігійними цінностями, а зараз розлучення майже перестало нести на собі тавро ганьби та морального осуду. До ХХ ст. неодружені чоловіки мали нижчий соціальний статус, не мали права голосу, а неодружена жінка могла жити лише в родині батьків.

4) Зростання індивідуалістичних настроїв. Люди стали більш егоїстичними і скоріше думають про власне задоволення, ніж про інших, навіть рідних, людей. Такий тип поведінки називають гедонізмом.

5) Згасання романтичного кохання. Оскільки романтичне кохання вважається основою укладання шлюбу, то згасання почуттів іноді призводить до розриву шлюбних уз. Деякі розлучаються заради нових відношень, які їм дають пристрасть.

6) Перетворення багатьох шлюбів у джерело стресів. Працюючим людям важко одночасно витримувати темп сучасного життя і приділяти час сім’ї.

Причини, які обумовлюють розлучення, можуть бути економічними: незадоволеність житловими і побутовими умовами, матеріальний розрахунок під час укладення шлюбу, засудження чоловіка або дружини з позбавленням волі на тривалий час, часті відрядження чоловіка (дружини); психологічними: відмінності в потребах, інтересах, цілях, орієнтація подружжя, несхожість характерів, втручання третіх осіб, скупість, грубість, сварливість, необґрунтовані ревнощі, нова любов і зрада; біологічними: пияцтво і алкоголізм одного з членів подружжя, подружня невірність, хвороби, психічне захворювання, дійсна і уявна сексуальна несумісність, нездатність або небажання когось із подружжя мати дітей, велика різниця у віці. Згідно даних опитування в Росії у 1995 р. називалися наступні причини розлучень: матеріально-побутові умови – 55%, пияцтво – 39%, ослаблення цінності сім’ї – 27%, зрада – 19%, психологічна несумісність – 17%, нудьга сімейного життя – 12%, нове кохання – 11%, відсутність дітей – 7%.

Огляд причин розлучення вказує на те, що всередині кожного шлюбу є два досвіди – чоловіка і жінки, які не тотожні. Жінки частіше називали матеріальні труднощі та пияцтво, тобто увага акцентувалася на невиконанні чоловіками своїх соціальних ролей, а чоловіки – нове кохання, психологічну несумісність та нудьгу, що вказувало на внутрішньо-особистісну кризу. Чоловік обирає партнерку, яка відповідає його нинішньому ідеалу. А ідеали змінюються. Наприклад, в 20 років для одруження достатньо того, щоб дівчина була симпатична і весела. А після тридцяти чоловіку необхідно відчуття власної значимості, і він переважно шукає його серед молодих дівчат, які ще не мають життєвого досвіду і сприймають його з „широко відкритими очами”. Зрозуміло, що ровесниці на таке вже не здатні. Таке явище називають „криза середнього віку”. Його наслідками можуть бути зрада, залишення сім’ї та розлучення.

Підсилюючим фактором цієї кризи може виступати матеріальний статус чоловіка. Чим він вищий, тим кращою „метою” є чоловік. Науково доведено, що у тяжкі часи люди міцніше тиснуться один до одного, шукають психологічну опору в сім’ї і рідше розлучаються. Як тільки стає легше, з’являються „зайві гроші”, підвищується самовпевненість. У середовищі заможних людей стало вже традицією або заводити собі „утриманок”, або нову дружину. Це свідчить про те, що не лише бідність, але й багатство може обумовити розлучення. Процент розлучень серед бідних – 36%, заможних – 47%, багатих – 61%. Взагалі, попри жарти про „затаскування до вівтаря”, чоловіки мають з нього більшу вигоду. Медицина давно довела, що одружені чоловіки мають краще здоров’я і живуть довше, ніж одинокі.

Щодо жінок, то вони більше незадоволені шлюбом, ніж чоловіки, хоча й одночасно більше миряться з багатьма речами, зокрема, зі зрадами та насильством. Тому ініціатором розлучень у 60 – 80% виступають жінки. Основний аргумент жінки – „розлюбила”, хоча причини можуть бути більш глибокими. Якщо врахувати економічні труднощі, які стоять після розлучення, то така поведінка жінки викликає подив. Отже, чоловіку вигідно використовувати через шлюб жіночі соціальні ролі, але при цьому він не виконує багато тих соціальних ролей, які шлюб покладає на нього. До ХХ ст., коли законодавство не дозволяло жінкам ініціювати розлучення та їх економічне становище виступало перепоною до самостійного життя, більшість жінок мирилися з даною ситуацією. Але коли ці чинники відійшли у минуле, жінка стала формально рівноправною, вона підвищила вимоги до соціальних ролей чоловіка у сім’ї, і як наслідок, збільшилася кількість розлучень.

Деякі вчені вказують, що розлучення не звертало б на себе стільки уваги, якби не торкалося проблеми дітей, так як 60% пар, які розлучаються, мають дітей. Діти частіше залишаються з матерями, а батькам призначають аліменти, що відповідає соціальним ролям. У результаті виникають неповні сім’ї. В Україні понад 2 млн. таких сімей і їх кількість зростає. У 90% випадків неповна сім’я – це жінка з дітьми. Результати досліджень свідчать, що виховання в неповній сім’ї погано відображається на дітях. У багатьох дітей із таких сімей виникають проблеми з соціалізацією. Нерідко такі люди бувають наполегливими і працелюбними, але при цьому – холодними і жорсткими. Крім цього, такі діти мають менше умов для соціальної мобільності та існує велика вірогідність, що вони також будуть самотніми.

При цьому, не можна сприймати розлучення лише з негативного боку, як віддзеркалення нещастя. Воно є, можливо, невдалим, але останнім засобом подолання багаторічного конфлікту, неприязні між подружжям, приниження, стресу, насилля. Для одних розлучення перетворюється в серйозну життєву кризу, викликає важкий стрес, для інших – це звільнення, початок змін на краще. Деякі підлітки, батьки яких розлучилися, говорили, що вони перенесли розлучення легше, ніж передуючі йому конфлікти. Нині серед вчених починає переважати думка, що розлучення не заперечує інститут шлюбу. Воно заперечує певний тип відношень в шлюбі – відношень, побудованих на нелюбові подружжя, авторитарному придушенні, приниженні особистої гідності та нерівності статей. Розлучення грає фундаментальну роль в житті суспільства – воно певним чином символізує свободу особистості. Без нього шлюб іноді перетворюється на примусове співжиття.

Повторні шлюби і змішанні сім’ї. За статистикою четверо з п’яти розлучених вступають у другий шлюб, при цьому більшість – протягом перших 5 років. Найчастіше вступають у новий шлюб чоловіки. Повторні шлюби часто створюють змішані сім’ї, у яких присутні діти від інших шлюбів. Відповідно, дитині треба пояснювати, хто ж утворює їх нуклеарну сім’ю. Водночас змішані сім’ї надають можливість зробити сімейні ролі більш гнучкими.

Насилля в сім’ї. Коли мова йде про сімейні відносини, неможливо оминути увагою, таке поширене і небезпечним для сім'ї явище, як домашнє насильство – емоційне, фізичне або сексуальне насилля одного члена родини над іншим. Соціолог Ричард Геллс називає сім’ю “найбільш схильною до насилля групою суспільства, яка поступається цьому тільки поліції та армії». З цією думкою погоджується британський соціолог Ентоні Гіденс, який вказує: „Сімейний дім сьогодні – найнебезпечніше місце в усьому суспільстві”. Жінки частіше стають жертвами кого-небудь із членів сім’ї, ніж вуличних грабіжників, насильників або дорожньо-транспортних подій.

Соціологи вказують на такі причини поширення домашнього насильства: поєднання емоційної напруги та персональної інтимності, характерне для сімейного життя; чимало виявів насильства в сім’ї люди толерують, а іноді схвалюють, наприклад, кажуть „Б’є – значить любить”.

Самий розповсюджений вид домашнього насильства – це насильство чоловіків над жінками, хоча буває, що й жінки вдаються до насильства, спрямованого проти малих дітей та проти своїх чоловіків. За даними організації „Міжнародна амністія” 70% жінок в Україні відчувають на собі різні форми насильства і знущань з боку чоловіків, а 18% жінок відчувають регулярні побиття. Насильство в сім’ї поширене в усіх верствах суспільства. В Україні від рук чоловіків щорічно гине значна кількість жінок. Серед малолітніх убивць більшість були засуджені за вбивство чоловіків, які знущалися над їхніми матерями. Чим жінка беззахисніша, тим більша вірогідність насилля щодо неї. Тому початок регулярних побоїв часто пов’язаний із вагітністю. Не всі сімейні суперечки переходять у фазу насильства, але воно завжди супроводжується словесним приниженням.

Домашнє насильство ніколи не зникне само по собі, хіба що з повною втратою чоловіком фізичної сили. Фізичним насильством чоловік фактично карає жінку за свою власну слабкість і потребу у ній. Він відсторонений від неї як від особистості, але при цьому вимогливий до неї, як до „функції”. Насильство, в такому випадку, це останній щабель застосування влади в сім’ї, а не поведінка психічно хворих чоловіків чи „психологічна потреба” деяких жінок. Чоловіки застосовують насилля, коли відчувають, що їх авторитет з різних причин падає.

Також об'єктами насильства стають діти. При цьому, якщо чоловік б’є дітей, то суспільна думка і самі діти часто звинувачують не його, а жінку, яка не змогла захистити. Різновидом насильства щодо дітей стало сексуальне скривдження, яке набуло міжнародного характеру. Воно являє собою сексуальний контакт між дитиною й дорослим, у якому дорослий шукає сексуальної втіхи. Деякі контакти мають скороминущий характер, інші можуть тривати довше. Таке насильство не обмежується фізичними травмами, воно шкодить емоційному здоров’ю.

Зауважимо, що більшість людей, які вдаються до сімейного насильства, мають одну спільну рису: в дитинстві вони самі ставали жертвами насильства в сім’ї. Результати досліджень дозволяють говорити, що жорстоке поводження з близькими – результат соціалізації. Отже, сімейне насилля породжує насилля.

Основні тенденції функціонування сучасної сім’ї.

Перебуваючи у тісному взаємозв'язку із соціальним організмом, будучи його невід'ємного частиною, сім'я неминуче реагує на будь-які позитивні й негативні зміни у всій соціальній системі, підпадаючи під її вплив. Водночас вона сама впливає на її функціонування і розвиток. У сучасному світі для розвитку сім’ї характерні певні тенденції. Буде некоректним поділяти тенденції сучасної сім’ї на позитивні та негативні, оскільки між ними існує глибокий взаємозв’язок. Серед них можна виділити такі:

- домінування нуклеарної сім’ї;

- відкладання часу вступу у шлюб та народження першої дитини;

- зменшення кількості дітей у сім’ї та збільшення бездітних сімей;

- збільшення кількості жінок на оплачуваній роботі і зростання їх економічної незалежності;

- зміцнення принципу рівності (егалітарності) в сімейних стосунках, при тому, що роль чоловіків у вихованні дітей та домашніх справах залишається обмеженою;

- можливість вільно обирати собі партнера, а також ініціювати розлучення та вступати у новий шлюб;

- зростання кількості нових різноманітних форм сімейного життя: співжиття, неповні сім’ї, гомосексуальні сім’ї, змішанні сім’ї та дітей, народжених поза шлюбом;

- збільшення самотніх людей дітородного віку, багато з яких ніколи не були у шлюбі;

- збільшення кількості розлучень;

- зростання нових репродуктивних технологій дітонародження;

- посилення домашнього насильства.