3. Типи та функції сім’ї.

Типи сім’ї.

Існує декілька типологій сім’ї залежно від певного критерію.

Залежно від структури родинних зв’язків сім'ї поділяють на нуклеарні та розширені. Нуклеарна сім’я (поняття ввів у 1949 р. американський соціолог Ж. Мурдок) – це сімейна одиниця, яка складається з одного або двох батьків і їхніх дітей. З одруженням дітей утворюється розширена сім’я – це сімейна одиниця, яка включає не лише батьків і дітей, але й іншу рідню. Вона характеризується сильними узами між поколіннями і родичами, тому її ще називають сім’єю родичів. У сучасних суспільствах домінують нуклеарні сім’ї. Нині в Україні такі сім'ї складають 75% від загальної кількості. Водночас, на думку сучасних вчених, певним перебільшенням є теза, що у традиційних суспільствах домінувала розширена сім’я.

Залежно від того, де проживає сімейна пара, вона трактується як патрилокальна, матрилокальна або неолокальна. У першому випадку шлюбна пара проживає разом або близько до батьків чоловіка; у другому випадку – до батьків дружини; у третьому випадку – окремо від обох батьків. Перші два типи характерні для доіндустріальних суспільств, а третій – для індустріальних.

Залежно від наявності в сім'ї батьків виділяють повну, коли є обидва члена подружжя і неповну, де один із батьків відсутній.

Залежно від кількості дітей, сім’ї бувають малодітні, середньодітні, багатодітні та бездітні. В Україні частка сімей з однією дитиною становить 30,4%, з двома – 49,3%, з трьома –7,4%, багатодітних – 2,9%. Середній показник кількості дітей у сім’ї в Україні складає 1,2. В Україні 10% бездітних сімей, переважно з фізіологічних причини. Кількість дітей у сім’ї визначається самими батьками, проте значний вплив на це мають умови життя суспільства та окремої сім’ї, насамперед фінансово-матеріальні та побутові, а також традиції, що склалися в тій чи іншій країні. При всій важливості матеріально-побутових умов, слід зазначити, що з покращенням життєвого рівня народжуваність автоматично не зростає. У країнах із високим рівнем доходів найбільш помітна тенденція до скорочення чисельності сім’ї. Користуючись економічною термінологією можна сказати, що індустріалізація перетворила дитину з джерела доходу в платіжне доручення. Водночас збільшення населення на планеті відбувається насамперед за рахунок країн „третього світу”.

Залежно від працевлаштування членів подружжя на оплачуваній роботі можна говорити про однокар’єрну (працює лише один) і двокар’єрну (працюють обидва) сім’ю.

Залежно від розподілу прав і обов’язків в сім’ї виділяють авторитарні сім’ї, які характеризуються жорстким підкоренням дружини – чоловікові, а дітей – батькам та егалітарні, які ґрунтуються на розподілі ролей згідно з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов'язків у вихованні дітей тощо.

Альтернативні форми сім’ї.

Крім цього, у наш час досить поширеними стали так звані альтернативні форми сім’ї: співжиття, гомосексуальні пари, життя на самоті.

Досить поширеним явищем у сучасному світі є співжиття (конкубінат) – спільне ведення господарства парою, яка не перебуває в шлюбі. Воно є наслідком лібералізації сексуальних стосунків, – так званої сексуальної революції. На Заході вона відбулась у 50-60-х рр. ХХ ст., а на теренах нашої країни – розпочалась у 90-х рр. ХХ ст. Як явище співжиття вийшло зі студентського середовища. Дослідження, здійснені у США свідчать про те, що близько однієї чверті студентів живуть із партнерами, з якими перебувають у сексуальних стосунках протягом певного періоду навчання в коледжі або університеті. У США співжиття зросло з 1960-х рр. у 5 разів. Опитування 2765 американок у віці 18 – 26 років засвідчило, що 60% із них розпочали статеве життя в 17 років, перебуваючи поза шлюбом. Різко зросла кількість американок, які народжують поза шлюбом: з 5,3% у 1960 р. до 25% у 1988 р.

У 1994 р. у Великій Британії 50% людей у віці до 25 років жили у співжитті, хоча у 1970 р. їх був 1%. Загалом же у співжитті перебувають 20% пар, 30% дітей народженні поза шлюбом. Е. Гіденс у 1990-х рр. писав: „У Британії ще донедавна сприймали співжиття як щось скандальне... Сьогодні його здебільшого сприймають як експериментальний етап, що передує одруженню. Молоді люди починають жити разом здебільшого стихійно, без обміркованого наміру. Двоє осіб, які перебувають у сексуальних стосунках, усе більше й більше часу проводять разом, вряди-годи хтось із них покидає для цього, на довший або коротший період, свою власну домівку. Молоді люди, які живуть разом, майже завжди сподіваються в майбутньому одружитися, хоч і не обов'язково зі своїми нинішніми партнерами”.

Співжиття найбільш поширене у Скандинавії, зокрема у Швеції, де 50% дітей народжуються поза шлюбом. Для „чорної сім’ї” у США співжиття стало нормою, там 48% дітей народжуються поза шлюбом і потім виховуються однією матір’ю. Нині в Україні також збільшується кількість людей, які перебувають у співжитті, а також кількість позашлюбних дітей. За результатами сучасних опитувань 82% молоді мали дошлюбні сексуальні зв’язки. Громадська думка нині толерує ці зв’язки, хоча вказує на те, що вони є виправданими лише тоді, коли в їх основі лежить глибоке почуття. Отже, співжиття набуває дедалі більшого поширення, особливо серед молоді.

Зауважимо, що існує два досвіди у розумінні співжиття, – чоловічий і жіночий, і вони між собою не тотожні. У 2005 р. в Україні було проведене опитування пар, які перебувають у співжитті. Було задано два питання: „Як Ви ставитеся до співжиття?” (позитивно/негативно) і „Чи вважаєте Ви себе одруженим (заміжньою)?” Більшість чоловіків сприймають співжиття позитивно (70%), а більшість жінок – негативно (60%). Більшість чоловіків вважають себе вільними, а більшість жінок – заміжніми. Отже, співжиття вигідне у більшості випадків чоловікові, який, щоб уникнути відповідальності перед дружиною та дітьми, часто є ініціатором вільних стосунків із жінкою. І причина, з якої жінки погоджуються на співжиття, аж ніяк не почуття, а брак власного житла і матеріального забезпечення.

Гомосексуальні пари. Більшість світових культур стверджують, що шлюб укладається між представниками різної статі, оскільки основним призначенням сім’ї було народження дітей. Але у сучасному світі багато чоловіків і жінок живуть гомосексуальними парами. Послаблення нетерпимості до гомосексуальності простежується сьогодні в багатьох країнах світу.

Відлік історії юридичного визнання прав одностатевих пар (права успадкування майна, права відвідування в лікарні, податкових пільг, в деяких випадках усиновлення) починається з 1989 р., коли вперше в світі в Данії був прийнятий закон про партнерства (цивільні партнерства або цивільні союзи). Аналогічні законoтворчі ініціативи відбулися в інших країнах Західної і Північної Європи (Великобританія, Ірландія, Гренландія, Франція, Андорра, Німеччина, Фінляндія, Люксембург, Чехія, Словенія, Угорщина, Швейцарія, Хорватія, Австрія), а також в Ізраїлі, Новій Зеландії та Австралії. Окремі країни (Колумбія, Уругвай, Еквадор), провінції та муніципалітети (в США, Бразилії, Мексиці, Венесуелі) в Америці також узаконили деякі форми одностатевих союзів. Правова різниця між «союзом» і «шлюбом» розрізняється в різних країнах.

Одностатеві шлюби офіційно визнані і реєструються в наступних державах: Нідерланди (2001), Бельгія (2003), Іспанія (2005), Канада (2005), ПАР (2006), Норвегія (2009), Швеція (2009), Португалія (2010), Ісландія (2010), Аргентина (2010). У деяких країнах це питання знаходиться на розгляді у парламентах. 42% населення США живуть у штатах, які визнають в тій чи іншій формі одностатеві союзи. Одностатеві шлюби юридично законні в шести штатах: Айові, Вермонті, Коннектикуті, Массачусетсі, Нью-Гемпширі і Нью-Йорку, а також у федеральному окрузі Колумбія. На цих територіях проживає 7% американського населення. Ще 7 штатів – Гаваї, Іллінойс, Каліфорнія, Колорадо, Невада, Нью-Джерсі і Орегон легалізували одностатеві партнерства, однак такі союзи надають обмежений набір подружніх прав. У штатах Меріленд і Род-Айленд визнаються гей-шлюби, укладені на інших територіях.

Деякі гомосексуальні пари мають дітей, – або від попередніх гетеро сексуальних шлюбів, або прийомних. Розвиток репродуктивних технологій уможливлює для гомосексуалів мати дітей і без гетеросексуальних контактів. Водночас діти є основною проблемою гомосексуальних пар, оскільки держава здебільшого негативно ставиться до виховання дітей у них.

Життя на самоті. В останні десятиліття збільшилася кількість людей, які живуть на самоті. Особливо це стосується жінок, зокрема, 33% жінок у Москві, 36% – у Лондоні, 38% – у Парижі, 40% – у Нью-Йорку – неодружені і половина з них ніколи не були в шлюбі. Значна доля з них – це молоді жінки і обумовлено це тим, що багато жінок працюють. Будучи матеріально незалежними, вони вважають шлюб справою вибору, а не економічної необхідності. Але вступивши у зрілий вік, багато неодружених жінок починають відчувати, що вільних чоловіків недостатньо. Крім цього, статус багатьох жінок утруднює їм пошуки відповідного чоловіка.

Функції сім'ї.

Функції сім'ї відбивають систему взаємодії сім'ї і суспільства, з одного боку, і сім'ї й особи – з іншого. У зв'язку з цим функції сім'ї можна розглядати як соціальні (стосовно суспільства) й індивідуальні (стосовно особи). Можна виділити функції сім'ї стосовно суспільства, функції суспільства щодо сім'ї, сім'ї стосовно особи й особи стосовно сім'ї. Функції сім'ї тісно пов'язані з потребами суспільства в інституті сім'ї і з потребами особистості щодо сімейної групи. Вони глибоко історичні, тісно пов'язані із соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства, тому з часом змінюються як характер, так і їх ієрархія. Зауважимо, що сучасна сім'я в основному зберегла всі функції попередніх форм сім’ї, але при цьому змінились місце, значення і вага кожної з функцій, їх субординація, ієрархія.

Були різні експерименти функціональної заміни сім’ї, але вони виявилися невдалими. Сім'я була і залишається найбільш сталим і гнучким соціальним інститутом, її монополія на регулювання інтимних стосунків, дітонародження і догляд за маленькими дітьми збережеться і в майбутньому. Безумовно, значення одних функцій сім'ї (наприклад, соціалізації, дозвільної, емоційної) може з тих чи інших причин зменшитися, а інших, навпаки, – збільшитися. Зокрема, у сучасному суспільстві сім’я втратила деякі свої функції, зокрема вона перестала бути економічним виробничим осередком, проте залишилася економічним осередком споживання. Також сім’я все більше ділить виховну функцію з іншими соціальними інститутами, зберігши її лише на стадії ранньої соціалізації дитини.

На думку Я. Щепанського: „Особливе значення сім’ї випливає з двох її основних функцій, які вона виконує в рамках суспільства: перша полягає в тому, що сім’я – це єдина соціальна група, яка збільшується не завдяки прийому нових членів із зовні, а завдяки народженню дітей, тобто це група, яка підтримує біологічну безперервність суспільства. Інша її основна функція полягає в передачі культурної спадщини суспільства”.

У соціологічній літературі відсутня єдина типологія функцій сім'ї. Залежно від сфер життєдіяльності можна виділити такі основні функції.

Соціалізуюча. Соціалізація молодого покоління: цілеспрямований вплив на особистість з метою прищеплення їй певних норм і зразків поведінки, а також певних морально-психологічних якостей. Підтримка культурної безперервності суспільства: батьки передають дітям свій досвід, навички, знання тощо. Задоволення потреби в батьківстві, контактах з дітьми, їх виховання, самореалізації в дітях.

Репродуктивна. Прагнення мати дітей. Біологічне відтворення, дітонародження.

Економічна. Одержання матеріальних засобів одними членами сім'ї від інших (у випадку непрацездатності або в обмін за послуги). Матеріальне піклування (гроші, їжа, одяг, житло та ін.) про неповнолітніх, непрацездатних тощо.

Побутова. Одержання господарсько-побутових послуг одними членами сім’ї від інших. Підтримка фізичного здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми: турбота про їжу, гігієну та ін.

Первинного соціального контролю. Формування і підтримка правових і моральних санкцій за негативну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім’ї. Моральна регламентація поведінки членів сім’ї в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальність і зобов'язання у відносинах між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого і середнього полінь.

Емоційна. Одержання індивідами психічного захисту, емоційна підтримки в сім’ї Задоволення потреб в особистісному щасті і любові. Емоційна стабілізація індивідів та їх психологічна терапія: сім'я як своєрідне психологічне „сховище” зі своєю особливою, інтимною атмосферою, яка забезпечує людині кардинальну зміну психологічної обстановки і, відповідно, зняття нервової напруги.

Сексуальна. Задоволення сексуальних потреб. Сексуальний контроль - законодавство і звичаї вказують, хто, з ким і при яких обставинах має вступати в статеві відносини.

Духовного спілкування. Духовне взаємозбагачення членів сім’ї Зміцнення дружніх основ шлюбного союзу. Розвиток особистості членів сім’ї.

Соціально-статусна. Задоволення потреб у соціальному просуванні. Надання певного соціального статусу членам сім’ї: людина отримує прізвище, ім’я, по-батькові, сімейний статус, право розпоряджатися майном, належність до етносу, класу, релігійної групи. Відтворення соціальної структури.

Дозвільна. Задоволення потреб у сумісному проведенні дозвілля (відзначення свят і важливих подій, взаємозбагачення дозвільних інтересів Організація раціонального дозвілля (наповнення вільного часу з метою відпочинку). Соціальний контроль у сфері дозвілля.