10.2. Обґрунтуйте необхідність механічної обробки напилених покриттів. Покажіть, яким чином обирають вид та режим обробки

Більшість виробів з напиленими покриттями піддають кінцевій механічній обробці. При цьому мають на меті надання виробу кінцевих

розмірів і доведення поверхні до необхідного класу точності.

Основними видами механічної обробки напилених покриттів є різання, шліфування і полірування. Обробку здійснюють з мінімальним зняттям шару за один прохід.

Швидкість різання вибирають експериментально, для різних покриттів вона становить 15...100 м/хв за подачі 0,05...0,15 мм/об. Для

шліфування доцільне охолодження, якщо це не призводить до погіршення властивостей покриття. Вибирають абразивні круги з порівняно грубою структурою і неміцним зв’язуючим. Для шліфування покриттів з

підвищеною твердістю (самофлюси) використовують круги зі зв’язуючим середньої міцності й абразивними частинками із зеленого карборунду або карбіду силіцію. Швидкість шліфування вибирають у межах

15...40 м/с при глибині 0,015...0,030 мм/об. Напилені покриття з високою твердістю обробляють алмазним шліфуванням і поліруванням (інколи для доводки . абразивними стрічками).

11.1. Дайте характеристику контролю параметрів процесу напилення покриттів і операціям остаточного контролю якості покриттів.

Газотермічні покриття потребують спеціальних способів визначен-

ня або оцінки властивостей, серед них ще не всі досягли статусу загаль-

ноприйнятих. Якість покриттів визначається рівнем фізико-механічних

і спеціальних (службових) властивостей. Спосіб випробування, методи-

ка визначення властивостей встановлюються технічними умовами, тех-

нологічною інструкцією; для загальноприйнятих способів випробуван-

ня вказуються ДСТУ, ГОСТ.

Однією з основних характеристик газотермічних покриттів, що підлягає постійному контролю, є міцність зчеплення. Міцність зчеплення вимірюють для того, щоб оцінити ефективність зміни режимів нанесення покриттів та обробки поверхонь під покриття і таким чином оптимізувати умови досягнення необхідної міцності зчеплення; відділи ти деталі та вироби з недопустимо низькою міцністю зчеплення покриттів від придатних; отримати більш глибокі уявлення про механізм утворення міцних адгезійних зв’язків між покриттям та основою.

Міцність зчеплення покриття з основою на відрив часто визначають за

ГОСТ 1476069.

Іншою характеристикою газотермічних покриттів, що підлягає постійному контролю, є пористість. Вона, з одного боку, є непрямим показником умов напилення і може служити параметром оптимізації процесу, а з другого – безпосередньо впливає на ефективність захисних властивостей покриття (стійкість виробів з покриттям до зносу та корозії), його тепло- та електропровідність, механічні та інші характеристики.

Загальноприйнятою методикою визначення пористості є гідростатичне зважування (ГОСТ 1889389).

Контроль товщини напилених покриттів належить здійснювати

мікрометром, штангенциркулем або іншим вимірювальним інструментом, який забезпечує потрібну точність вимірювання шляхом визначення

діаметра деталі або її товщини до і після нанесення покриттів в одних і

тих самих місцях і не менше ніж у трьох перерізах.