Марксова теорія прибутку й експлуатації та трудова теорія вартості

Зміст трудової теорії вартості можна коротко сформулювати так: в умовах досконалої конкуренції ціна кожного товару є еквівалентом кількості праці, що в середньому витрачається суспільством для виробництва одиниці цього товару.

Ця теорія пов’язана з бухгалтерською аксіомою, що вартість продукції складається з затрат на виробничі матеріали та техніку, зарплати та прибутку. Затрати на виробничі матеріали і техніку, що дорівнюють їх вартості, у свою чергу складаються з тих же компонентів на етапі їх виробництва. Якщо таким способом здійснити мисленну «регресію у безконечність», то ми побачимо, що вартість продукції в кінцевому рахунку зводиться до двох компонентів: зарплати та прибутку, що були отримані на усіх стадіях виробництва товару (починаючи від видобутку сировинного матеріалу і включаючи частину тих зарплат та прибутків, які перейшли у вартість знарядь праці, що використовуються для виробництва товару на усіх стадіях, тобто амортизаційні витрати). [4;с.387]

Трудова теорія вартості, прирівнюючи ціну товару до кількості середньосуспільної праці, виявляється неспроможною пояснити феномен прибутку. В заслугу Марксу часто ставили те, що він нібито вивів з глухого кута цю теорію, об’єднавши її з уже згадуваним постулатом про резервну армію робочої сили.

Пояснення цієї проблеми Марксом виглядає приблизно так: оскільки існує резервна армія робочої сили, то вартість робочої сили відповідає тій мінімальній кількості споживчих благ, яка необхідна для відновлення робочої сили (споживання = суспільне виробництво робочої сили), яка витрачається в процесі праці. Але робітники виробляють більше благ, ніж потрібно для виробництва (простого відтворення) їх робочої сили. Надлишок, який таким чином утворюється, додаткова вартість, привласнюється (експропріюється) капіталістом і йде частково на зростання його добробуту, а частково вкладається у розширення та модернізацію виробництва,тобто спрямовується на зростання капіталу.

Цікаво, що в цьому формулюванні, яке, на мою думку, найбільш точно і ясно передає зміст Марксової теорії прибутку та експлуатації, немає і натяку на трудову теорію вартості. Більше того, ці дві теорії логічно несумісні. Ототожнення вартості з кількістю праці є очевидною нісенітницею, якщо вартість містить у собі крім оплати праці ще й якийсь надлишок, що береться невідомо звідки, т.зв. додаткову вартість, яка складає прибуток підприємця. В цьому ототожненні може бути якийсь сенс хіба що в тому разі, якщо ми будемо розглядати і прибуток як винагороду за працю – працю капіталіста. Але ця ідея (сама по собі, щонайменше, не зовсім вірна) абсолютно несумісна з марксизмом. [2;с.89-91]

Тому спроба формулювати Марксову теорію прибутку та експлуатації в термінах трудової теорії вартості (тобто усюди, де можливо, замінювати слово "вартість" на "середньосуспільна кількість праці, потрібна для виробництва" або, принаймні, регулярно наголошувати на їх тотожності) в принципі безглузда і може лише заплутувати. Чому ж Маркс так наполегливо намагався це робити? Можна приписати це Марксовій зашореності, звичці розглядати економічні проблеми крізь призму Рікардової "парадигми". Проте таке пояснення навряд чи буде задовільним. Маркс не був догматичним послідовником Рікардо. Коли йому було потрібно (для обґрунтування того, що йому хотілося обґрунтувати), він легко відходив від постулатів "буржуазної політекономії".

Насправді наслідування Рікардо в цьому питанні, напевно, відповідало певним стратегічним цілям Маркса. По-перше, воно давало можливість Марксу заручитися авторитетом класичної економічної школи на підтримку своєї теорії і надати цій теорії вигляду солідності та наукоподібності. Якби Маркс сформулював свою теорію коротко і ясно, то вона, очевидно, видалася б зовсім не оригінальною, а цілком банальною. Натомість, засвоївши термінологію авторитетної наукової школи, можна занурюватися у довгі заплутані умовиводи, з яких не виводиться нічого або виводиться усе, що завгодно, і які, найголовніше, своєю складністю справляють величезне враження на довірливих простаків.[6;с.103]

По-друге, трудова теорія вартості підтримувала соціалістичну ідеологему, яка, з одного боку, стверджує, що праця є джерелом усіх благ, а з іншого – не включає в поняття праці ті економічні функції, які виконує "буржуазія", а також "забуває" про ту діяльність-працю "буржуїв" та їх предків, завдяки якій вони і набули власності на засоби виробництва (капітал). А отже, прибуток буржуазії виникає внаслідок привласнення нею продуктів праці робітників, внаслідок експропріації, або, простіше кажучи, грабіжництва. Це, власне, і є Марксівським змістом поняття експлуатації. Насправді ця "трудова ідеологема" та трудова теорія вартості - дві різні речі, проте при поверховому погляді вони видаються досить схожими, і одне може зійти за підтвердження іншого.

Нарешті, трудова теорія вартості має важливе перспективне значення. Вона може розглядатися як відповідь на питання про те, як буде організована економічна система за соціалізму. Якщо ліквідувати конкуренцію та ринкові механізми встановлення цін через врівноваження попиту та пропозиції, то яким чином можлива раціональна організація виробництва та розподілу продукції? Хоча Маркс і наклав табу на пошук скільки-небудь конкретних відповідей на подібні питання, трудова теорія вартості може розглядатися як найбільш загальна, принципова відповідь. Цю принципову відповідь можна сформулювати так: за соціалізму раціональна, планова організація економіки буде здійснюватись на основі визначення вартості різних видів продукції через кількість праці, яка витрачається на їх виробництво. Тобто механізм ринкових цін можна замінити на планове встановлення "вартостей" через обрахунок витрат праці.

Маркс та його послідовники вірили, що на зміну "анархічної" економічної системи вільного ринку прийде "раціональна" система свідомого управління - планування усіх економічних процесів з боку "суспільства". Раціональне економічне планування неможливе без розрахунків. В умовах ринку планування-розрахунки здійснюються на рівні окремих суб’єктів економічної діяльності (підприємств) на основі ринкових цін; ринковий механізм конкуренції, попиту та пропозиції координує діяльність різних суб’єктів. В умовах соціалізму планування-розрахунки повинні охоплювати усю цілість економіки. Величезна складність такого всеохопного планування посилюється проблемою знаходження об’єктивного показника, на основі якого будуть здійснюватися усі розрахунки. Адже той показник, яким керуються суб’єкти економічної діяльності за капіталізму – ринкові ціни – зникає разом із ринком. Марксова версія трудової теорії вартості вказує на той "об’єктивний" показник.[3;с.254-256]