3.1.2.1 Контроль опромінення

Контроль опромінення поділяється на груповий та індивідуальний.

Груповий контроль проводиться з метою одержання даних про середні дози опромінення для оцінки і визначення категорії праце­здатності людей.

Дози опромінення особового складу формувань, робітників і службовців визначаються за допомогою вимірювачів дози - дозиметрів , для непрацюючого населення - розрахунковим методом.

Дозиметри (вимірювачі дози) видаються перед виходом на місце­вість, яка забруднена радіоактивними речовинами, виходячи з розрахунку - один дозиметр на групу людей чисельністю до 20 чоловік. Особам, які діють окремо від своїх підрозділів - кожному по дозиметру.

Після виходу із зони забруднення або в установлений час командирами формувань (начальниками служб ЦЗ), або призначеними особами знімаються показники дозиметрів.

Дози опромінення всього особового складу враховуються в групі (бригаді, формуванні) і записуються в «Журнал контролю опромінення». Періодично сумарну дозу записують також в окрему «Картку обліку доз опромінення».

Дози опромінення населення в зонах радіоактивного забруднення розраховуються по формулі:

Д = ( 3.2 )

де Р_ср - середній рівень радіації в місці перебування людей, Р/год;

Т - тривалість опромінювання, год ;

К_пос- коефіцієнт послаблення радіації.

Рівні радіації вимірюються вимірювачами потужності дози. В залежності від одержаної дози і часу, протягом якого одержана ця доза, за таблицями визначається категорія працездатності людей. Це дає можливість командирам формувань ЦЗ (начальникам цехів, бригадирам) приймати обгрунтовані (грамотні) рішення щодо викорис­тання особового складу при діях на місцевості, яка забруднена радіоактивними речовинами.

Індивідуальний контроль проводиться з метою одержання даних про дози опромінення кожної людини, які необхідні для первинної діагностики важкості гострої променевої хвороби. Особовому складу формувань ЦЗ, робітникам і службовцям видаються індивідуальні вимірювачі дози .

3.1.2.2 Контроль радіоактивного забруднення

При контролі ступеня зараження (забруднення) радіоактивними речовинами людей, техніки, обладнання, одягу визначається вимірю­ванням потужності дози /рівня радіації/ з поверхні цих об"єктів.Одиниця вимірювання - мР/год.

1) Спочатку вимірюється гамма-фон у місці, де визначатимуть ступінь зараження об’єкту, але не ближче 15-20 м від об’єкту, який обстежується.

2) Потім вимірюється потужність дози випромінювання з поверхні даного об’єкту. Від максимального значення потужності експозиційної дози на поверхні об’єкту віднімається гамма-фон: ( Р вим; мР/год)

Р=Рвим-Рф (мР/год) (3.3)

Результат буде характеризувати ступінь радіоактивного зараження (забруднення) об'єкту. ( Р ; мР/год)

Для визначення радіоактивного зараження людей від виміряного значення потужності дози необхідно відняти величину гамма-фону, поділену на 1,2, тобто:

= ( мР/ год) (3.4)

Для визначення радіоактивного забруднення інженерної, автомобільної техніки і т.п. від виміряного значення потужності дози необхідно відняти величину гамма-фону, поділену на 1,5, тобто:

= ( мР/ год) (3.5)

Коефіцієнт 1,2 і 1,5 характеризують екрануючу дію об»єктів, які обстежуються.

А. Якщо потужність дози на поверхні техніки і технічного майна рівна або менше гамма-фону, тоді радіоактивне забруднення такого об'єкту не визначається.

Б. Якщо гамма-фон у даному місці більше ніж у 3 рази перевищує гранично допусти­му величину зараження людей, інструменту, одягу, засобів харчування, тоді вимірювання проводяться у різного виду укриттях, які суттєво знижують гамма-фон. Отримані таким чином величини зараження (забруднення) порівнюються з допустимими, на основі чого роблять висновки про необхідність спеціальної обробки (дезактивації) техніки, транспортних засобів, інших об'єктів, санітарної обробки людей.

Ступінь радіоактивного забруднення продуктів і води визначається також в радіометричних лабораторіях в одиницях питомої активності: Кі/кг, Кі/л.

Відбір зразків хліба, м'яса, риби, твердих жирів проводиться шляхом зрізання ножем поверхневого шару товщиною 10 мм. Зрізані шари складають разом зараженим боком один до одного. Потім їх кладуть у скляну банку або поліетиленовий пакет масою 0,3 ÷ 0,5 кг і маркують. На зразках вказують вид зразка, місце відбору, дату і час зараження і відбору зразка.

Відбір зразків води із водоймищ або вододжерел проводиться з поверхневого і донного шарів разом з донним грунтом.Після порівняння ступеня забруднення продуктів харчування і води з допустимими нормами визначається можливість їх використання за призначенням.