Теми рефератів

1. Творчість і пізнання: їх взаємозв’язок.

2. Проблема інтуїції як сутність проблеми творчості.

3. Свобода творчості – основа формування демократичних відносин у суспільстві.

План семінарського заняття

1. Причини загострення питання про культуру.

2. Поняття культура та її вихідні ознаки.

3. Поняття та ознаки цивілізації.

1. Всі зручності, всі багатства, вся краса світу створені винахідливим генієм людини. Промисловість також органічно зв'язана з творчістю: виробництво будь-якого штучного продукту починається з його винаходу і розробки технології його виробництва. Будь-який елемент ноосфери — продукт творчості. Це значить, що кожний крок суспільства вперед пов'язаний із створенням нового (що треба підкреслити). І тоді легко буде довести головну тезу про те, що історія суспільного життя — це послідовність творчих актів, створення нових форм суспільного життя, нових суспільних інститутів, нових відносин.

Отже, якщо творчість — це створення нового, то соціальне значення творчості, її основний смисл та історична необхідність полягає у тому, що вона є формою вияву якісно нового стану суспільства, його середовища — ноосфери — всієї культури цивілізації. В цьому стані виробництво нового, творчість стають родовою сутністю та ознакою людини. Вона стає homo creator (істота творення).

Це особливо справедливо для XX ст. Вирішальними моментами розуміння цього є:

- з'ясування великого соціального значення творчості як форми розвитку суспільства та середовища, що його оточує;

- усвідомлення того фундаментальнее факту, що творча діяльність є якісно відмінною від усіх інших видів діяльності, має свою специфіку. До розуміння цієї специфіки має вести розкриття другого пункту плану лекції.

2. Структура творчої діяльності повинна відображати рух творчої логіки до нового — ідеї, відкриття, винаходу. В структурі цієї логіки виявляється сутність творчості і закономірності ЇЇ динаміки. При вивченні структури творчої діяльності слід мати на увазі, що кожна з різних її видів — наукова, технічна, художня та інші — має свої особливості. Філософія, знімаючи ці особливості, виділяє основні, найбільш загальні етапи творчості. Тобто там, де починають виявлятися особливості видів творчості, філософський аналіз її втрачає ефективність. Подальший аналіз творчого процесу слід продовжувати в області теорії спеціальних видів творчості, наприклад, в області технічної, музикальної творчості тощо.

Філософський аналіз структури творчої діяльності дозволяє сформулювати такі її етапи, які є загальними для кожного з її видів. Серед таких етапів виділяють:

Перший етап — усвідомлення і формування проблеми, мистецького задуму.

Другий етап — знаходження рішення проблеми, реалізації мистецького задуму.

Третій етап — обґрунтування, теоретична, конструкторська і технологічна розробка знайденого шляху вирішення проблеми; розвиток і розробка мистецького задуму. Вироблення плану експериментальної перевірки наукової гіпотези.

Четвертий етап — практична перевірка знайденого рішення проблеми, об'єктивація мистецького задуму.

Розкриваючи етапи творчої діяльності, слід відзначити, що між першим і другим етапом відсутній логічний зв'язок. Перехід від першого до другого етапу відбувається стрибком, який одержав назву інтуїції.

Розкриття природи інтуїції становить зміст третього пункту плану лекції. Перш ніж приступити до викладу матеріалу, необхідно зауважити, що інтуїція, як засіб знаходження нового, виникає, зокрема, внаслідок переходу межі, яка розділяє відоме від невідомого, старе знання від нового. Подібна межа є істотною ознакою творчості, предметом якої є «та частина дійсності, яка виявила межу». Вихід за означену межу і здійснюється за допомогою інтуїції.

За загальноприйнятим визначенням інтуїція (лат. intueri — пильно розглядати) є безпосереднє проникнення в сутність розв'язуваної проблеми, яке не спирається на логічні докази. Така безпосередність має специфіку, сутність якої в тому, що вона не породжена органами чуттів, що збурюються зовнішнім світом. Безпосередність в інтуїції виникає внаслідок споглядання «внутрішнім оком» предмета, який конструюється творчою уявою, бо він відсутній в оточуючому людину світі; конструктивна діяльність мислення, що виявляється в інтуїтивному процесі, виникає у свідомості тому, що «...творчість не випливає ні з чого попереднього». Це означає те, що творчість нічим не детермінується. Сконструйований мисленням предмет і є тим новим, що безпосередньо угледіла свідомість людини в інтуїтивному процесі.

Щоб одержати право на існування, цей предмет повинен бути введений в тіло культури.

4. Механізм такого введення має бути розглянутий в четвертому пункті плану лекції. Соціокультурні фактори розвитку творчої діяльності є її зовнішніми чинниками. Тут необхідно розглянути, як утвердження нового в тілі науки як соціальнокультурного феномена досліджувалось в західній філософії науки. Парадигми Т. Куна, дослідницькі програми І. Лакатоша, стандарти раціональності С. Тулміна, принцип фальсифікації К. Поппера та ін., незважаючи на всі їх відмінності, схожі в головному: раціональна реконструкція творчого процесу в науці, на їхню думку, можлива лише стосовно внутрішньої логіки розвитку науки. Впливу таких зовнішніх факторів розвитку науки, як політика, економіка, мистецтво, філософія тощо, вони вважають принципово неможливим дати раціональне пояснення. За соціокультурним середовищем науки залишається тільки функція дарвінівського відбору наукових конструкцій.

Проте на цю позицію не можна стати, оскільки критерій природного відбору не працює відносно генезису і розвитку наукової творчості і не може пояснити сам факт виникнення науки як соціокультурної новації людської цивілізації. А вплив соціокультурного контексту на розвиток творчості є незаперечним фактом. При формуванні нових наукових ідей соціокультурний контекст прямо впливає на постановку і. рішення наукових проблем. Надалі він виступає як фактор гальмування чи прискорення творчої діяльності, а також як ціннісний орієнтир при відборі та асиміляції результатів творчості. В соціальному плані творчий процес виступає як розвиток бінарних опозицій: національне—інтернаціональне, пряма—опосередкована дія соціокультурного контексту. В діалектиці цих опозицій процес творчості досягає відносної самостійності та автономності, тобто джерелом нових дослідницьких програм стає сама наука.