Література

1. Гулига А.В. Немецкая классическая философия. – М., 1986. – С. 5-343.

2. Декарт Р. Рассуждение о методе // Избр.произв.: В 2 т. – М., 1989. – Т.1.

3. Енгельс Ф. Походження сімї, приватної власності та держави // Маркс К., Енгельс Ф. Тв. – Т. 21.

4. Кант И. Критика чистого разума // Соч.: В 6 т. – М., 1964. – Т.3.

Модуль 7. Світ людського буття

П Л А Н

1. Поняття буття, світу і субстанції як вихідних категорій.

2. Атрибути буття: рух, розвиток, час і простір. Форми розвитку та руху.

3. Буття як природна основа соціуму. Життя та його сутність.

4. Суспільне буття. Особливості суспільної свідомості і суспільного спілкування.

Теми рефератів

1. Проблема єдності та цілісності світу.

2. Життя, його суть і загальні закони еволюції.

3. Суть і походження людської свідомості.

4. Роль культури у розвитку суспільства.

План семінарського заняття

1. Особливості філософського осмислення буття. Функції поняття буття у філософії.

2. Людські виміри в проблемі буття.

3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття.

1. “Буття” як філософська категорія означає існуючу реальність – таку, що не залежить від свідомості людини, або таку, що існує як позаісторична, абстрактна істина. “Буття”, “світ” взагалі включає і буття людини – реальний процес її життя, або світ людини. Людина виступає в ролі суб'єкта, здатного влаштовувати свій власний світ. «Предметність» означає таку діяльність, яка приводить до появи предметів, що є результатом перетворення навколишньої дійсності відповідно до цілей людини.

Слід звернути увагу і на сутнісний зв'язок понять «світ» і «світогляд». Світогляд — це система принципів, цінностей, ідеалів і переконань, які базуються на знаннях про оточуючий світ і закони його розвитку. Світогляд спрямовує діяльність людей з визначення свого місця в суспільстві та можливостей щодо його перетворення на шляху прогресу.

Буття як таке є об'єктом пізнання одного з вихідних розділів філософської науки — онтології. Наприклад, у Києво-Могилянській академії розглядалася проблема співвідношення буття і сутності, сутності та існування, тобто мова йшла про основи будь-якого буття. Логічно, що поряд із проблемою буття досліджувалась проблема субстанції як початку, що обумовлює буття, чи світ. Тому при вивченні даної теми треба виробити уявлення про субстанцію — кінцеву основу всієї різноманітності існуючих предметів і процесів. Завдяки такому змісту категорія субстанції в історії розвитку філософської думки займає одне з найважливіших місць, бо від визначення змісту цієї категорії залежить будова всієї системи філософських поглядів. Найголовніше протиріччя існує між тими філософськими системами, де, в одному випадку, під субстанцією розуміється дух (свідомість, " ідеальне), в іншому — матерія; тому й назва цих систем — ідеалізм і матеріалізм.

На відміну від цих моністичних філософських концепцій, де під субстанцією розуміється щось одне — або дух, або матерія — існують й інші філософські вчення, де відсутнє чітке розмежування, а ідеальне та матеріальне розглядаються як існуючі паралельно. Це — дуалізм, психофізичний паралелізм. Існують багато таких філософських систем, де взаємозв'язок свідомості, духу та природи спостерігається неявно, відносно; це принцип деїзму, згідно з яким Бог є духовною першоосновою буття, першопричиною світу, але він не втручається в явища природи і суспільства; пантеїзм — філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є тією основою, яка ототожнюється з субстанцією, природою; панпсихізм розглядає душу, психіку як загальну властивість природи.

Щоб краще розібратися в названих філософських напрямах, потрібно розкрити зміст таких вихідних понять, як «ідеальне», «дух», «душа», «свідомість», які іноді ототожнюються. «Свідомість» — це вища, притаманна людині форма відображення дійсності, що полягає в осмисленні буття як такого та свого особистого буття і здійснюється на основі певних психічних процесів. «Ідеальне» є результатом існування свідомості і означає суб'єктивний образ реальності, особливий спосіб бачення світу людиною, обумовлений характером її практичної і духовної діяльності. Поняття «дух», «духовне» вживаються для визначення самосвідомості суб'єкта, завдяки якій він мислить, відчуває і здатний до творчої діяльності. Під духовним розуміється єдність процесів свідомого і несвідомого (позасвідомого); останнє розглядається на трьох рівнях: як несвідомий автоматичний психічний контроль за життєдіяльністю людини; не зовсім усвідомлені, не сформовані психічні процеси, які можуть перейти у фокус свідомості; різні форми інтуїції. Частіше поняття «дух» вживається як аналог «свідомості», «ідеального» в його розумінні субстанції світу; йдеться про ідеалістичні філософські напрями.

Що ж до термінів «душа», «дух», то вони переважно визначаються як психічна діяльність, внутрішній світ людини. Під «духом» інколи розуміють здатність людини бути самосвідомим суб'єктом мислення, але тоді певною мірою втрачається визначення духу як субстанції. Під «душею» в ідеалістичних і релігійних концепціях розуміється побічна, існуюча поза наявною реальністю безсмертна сила, яка тимчасово перебуває в тілі й є джерелом психічних явищ. У матеріалістично-наукових концепціях під душею розуміється психіка або сукупність пізнавальних, емоційних й вольових актів як форма відображення дійсності, притаманна живим істотам. Слід зауважити, що духовне, ідеальне, як і природне, засвоюється і осмислюється людиною на практиці.

Щоб розв'язати основне питання філософії, слід звернути увагу на те, що категорія свідомості (ідеального, духу) розглядається у співвідношенні з категорією матерії, і на основі розв'язання суті цього співвідношення базується основне питання. Тому, поряд з визначенням категорії «свідомість», треба зрозуміти зміст категорії «матерія». Матерія — це буття, яке відбивається нашими почуттями, але існує незалежно від них. Відповідно, основне питання філософії полягає у вирішенні проблеми про первісність до всього існуючого чи матерії, чи свідомості, або про субстанціальність світу та можливість його пізнання. «Основним» питанням філософії воно є тому, що від його вирішення залежить будь-яка філософська концепція буття, у всіх його вимірах, сутності людини тощо.

Те чи інше вирішення основного питання філософії позначається і на тлумаченні суті та якостей самої свідомості. Так, у феноменології (термін ідеалістичної філософії) проблема співвідношення об'єктивної і суб'єктивної реальності вирішується таким чином, що виключаються будь-які причинні і функціональні зв'язки між предметами і свідомістю, що фіксуються в наукових, ідеологічних і буденних поглядах. Проголошується чиста свідомість, а смисл і значення предметів, які лише корелюють її, є залежними дід свідомості, від того, як ці предмети сприймаються відповідно до певних модусів. Інша концепція свідомості побудована на матеріалістичному світогляді. Теоретичною засадою цієї концепції є уявлення про відображення як загальну властивість матерії, що є компонентом універсальної взаємодії явищ буття (світу). Відповідно до розвитку форм руху виникають більш складні форми відображення, вищою з яких є людська свідомість. Вона розглядається не як «чиста» субстанція, а як аналог реальності, світу, що є умовою його пізнання, а тому й пристосування до нього, необхідного для існування і розвитку людини і суспільства. Істинне знання розглядається як адекватне відображення законів та якостей світу.

2. Вивчаючи друге питання теми — про субстанціальні основи буття, атрибути світу, — треба пам'ятати, що певне вирішення основного питання філософії стосується тлумачення таких якостей буття, як рух, розвиток, простір і час. Різниця між ідеалістичними та матеріалістичними тлумаченнями полягає в тому, що матеріалізм, на відміну від ідеалізму, виходить із визнання їх об'єктивного існування як атрибутів (необхідних, невід'ємних та суттєвих властивостей) субстанції — матерії, а тому спрямовує наукове пізнання на їх дослідження. В ідеалістичній філософії наукове узагальнення відносно руху, простору і часу спрямоване на обґрунтування відповідних форм існування ідеї (об'єктивний ідеалізм) або людської свідомості (суб'єктивний ідеалізм) як основи існування предметів навколишнього світу. За змістом і в ідеалістичній, і в матеріалістичній філософії, поза проблемою об'єктивності існування, вживаються в цілому схожі визначення руху, простору і часу; це змістове збігання ґрунтується на тому, що матеріалістичне тлумачення базується на уяві про те, що свідомість відображає буття, а ідеалістичне — що буття розвивається відповідно до свідомості (ідеального).

Доцільно усвідомити, що рух (або будь-яка зміна) органічно пов'язаний з розвитком як такою необоротною, спрямованою зміною, Що приводить до якісних перетворень явищ. Крім того, рух і розвиток існують тільки завдяки існуванню простору і часу, бо рух і розвиток пов'язані із взаємодією предметів і процесів, а вона була б неможливою без протяжності й структурності матеріальних та ідеальних систем (простору), а також їх послідовності, відокремленості різних стадій розвитку (часу), що свідчить про нерозривний зв'язок простору і часу. Взаємозв'язок розвитку, простору і часу відбивається в сучасному філософському тлумаченні процесу розвитку, який розглядається як система підпорядкованих процесів, що має певну структуру; таке розуміння розвитку спостерігається у фундаментальних наукових концепціях, наприклад, концепції глобального еволюціонізму, загальної теорії систем, які становлять теоретичну основу принципів синергетики тощо.

Слід звернути увагу на те, що рух, розвиток, простір і час за своїми якостями залежать від рівня організації матерії і співвідношення різних рівней, коли спостерігається взаємо-обумовленість специфічних і загальних якостей цих атрибутів субстанції. Так, можна вивчати біологічний, психологічний, соціальний час, а можна досліджувати час як такий (як об'єкт філософського аналізу), що вбирає в себе загальні риси, притаманні всім формам часу. • Можна також досліджувати засобами відповідних наук механічну, фізичну, хімічну, біологічну та соціальну форми руху, а можна аналізувати те загальне, що характеризує рух як такий, тобто засобами філософського методу дослідження. Це саме стосується співвідношення загального і специфічного у розвитку та просторі.

Велике значення для розв'язання філософських, а тому і конкретних наукових проблем, має метод пізнання, на що при вивченні даної теми треба звернути особливу увагу. До філософських, універсальних методів пізнання належать діалектика і метафізика. Ці методи протилежні за змістом. Так, діалектика — це вчення про універсальний взаємозв'язок, рух і розвиток, вона визнає розвиток як якісне перетворення явищ дійсності. Метафізика заперечує розвиток. Метафізика заперечує уявлення діалектики про джерело руху, яке вбачається у внутрішній суперечності всього існуючого, бо визнає лише зовнішні протиріччя. Діалектика також розглядає світ як систему взаємопов'язаних і взаємозумовлених речей, метафізика стверджує лише їх сукупність. Світ розглядається метафізикою у формі закритої незмінної системи. Діалектика як метод пізнання може бути пов'язана з ідеалістичним світоглядом, тоді вона є знанням про універсальні закони розвитку ідеї як субстанції; коли діалектика є методом матеріалістичного тлумачення світу, вона виступає як учення про закони буття як об'єктивної реальності і тому виконує функції вихідного методу наукового пізнання. Співвідношення діалектики і метафізики полягає в тому, що метафізика відповідає аналітичній стадії дослідження, але не спроможна відбити цілісність об'єктів пізнання, що виявляється при переході до їх синтетичного опанування.

3. Третє питання плану присвячене природному виміру світу. Вивчаючи його, потрібно відштовхуватися від філософського розуміння природи. Природа — це об'єктивна, тобто не залежна від людини, її діяльності та свідомості дійсність, на основі якої виникає суспільство. В такому широкому розумінні поняття «природа» ототожнюється з категоріями «матерія», «реальність». Природа — це сукупність неорганічних та органічних умов існування людини, вона становить основу людської життєдіяльності і суспільства. Формою взаємодії природи і суспільства є доцільна практика людей. Природа передує і духовній діяльності — як початок світогляду, об'єкт наукового пізнання, основа естетичної діяльності, гуманістичних уявлень. Раціональне природокористування обумовлює суспільно-історичний прогрес.

Що стосується життя, то воно визначається як суттєва ознака біологічної та суспільної форм руху і пов'язується з певним матеріальним субстратом, що створюють, насамперед, білки і нуклеїнові кислоти. Треба усвідомити, що вивчення питання про сутність життя пов'язане з вирішенням попереднього питання: про співвідношення та ієрархію основних форм руху, з якого випливає, що більш складна форма руху, в даному випадку біологічна, є результатом синтезу (а не складання) попередніх форм. Це є діалектична концепція виникнення явища життєдіяльності, на відміну від, наприклад, віталізму — такої ідеалістичної концепції, що зв'язує появу життя з нематеріальними факторами, особливою «життєвою силою». В даному випадку можна спостерігати метафізичне вирішення проблеми, коли заперечується спадкоємність та якісна різниця між біологічною і фізичною та хімічною формами руху, а з погляду системного методу дослідження, коли не розрізняються якості цілого (життя) від якостей частин (попередніх форм руху).

Діалектичний метод пізнання передбачає, що дослідження життя, його суті на основі з'ясування причин виникнення, полягає у вивченні специфіки біологічної форми руху як цілого, порівняно з хімічною та фізичною формами. Але таке дослідження стосується більше поняття «живе», ніж «життя», бо останнє означає і життя людини, тобто і суспільну форму руху. Ця обставина стимулює розвиток різних напрямів дослідження співвідношення біологічної і соціальної форм руху. Розбіжність у тлумаченні цього співвідношення обумовлена об'єктивно існуючими внутрішніми протиріччями між ними. Протиріччя полягають у тому, що з одного боку, соціальне не може виникнути інакше, як на основі біологічного і тому нерозривно пов'язане з ним, а з іншого - соціальне — якісно нове явище, і, як все нове, воно заперечує старе на основі якого виникає. Тому існують різні однобічні концепції, де перебільшується або природна основа людини (соціобіологія, соціал-дарвінізм, расизм, мальтузіанство та інше), або суспільна (наприклад, вульгарний соціологізм). В історії філософії ця проблема нерідко розглядалася під кутом зору боротьби з релігійною свідомістю, що обумовлювало перебільшене значення природного в людині (Л. Фейербах). Навпаки, є концепції, згідно з якими суть людини -ідеальна, антивітальна, бо обумовлюється космічним духом як вищим принципом, одним з проявів якого є життя (М. Шелер). Функція духу визначається і як деструктивна, бо дух нібито порушує єдність душі і тіла (Л.Клагес). Але головне, з наукової точки зору, полягає не в перебільшенні однієї з основ існування людини і суспільства — біологічної чи соціальної, а в дослідженні якісного перетворення, яке відбувається при переході від біологічної до соціальної форми руху. Потрібен аналіз тих якісних змін, які відбуваються з природними процесами в системі суспільних явищ і відносин.

4. Приступаючи до розгляду четвертого питання, насамперед слід звернути увагу на відмінність буття як природного виміру світу від буття соціуму. Залежно від того, як вирішується основне питання філософії у загальній формі, воно вирішується і відносно суспільного буття. Матеріалістичні філософські концепції ґрунтуються на уявленні про зумовленість суспільної свідомості суспільним буттям, але також визнається зворотний вплив усіх форм свідомості на суспільно-історичну практику людства. Під практикою при цьому розуміється чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність, результатом якої є освоєння об'єктів природи і суспільства. Ідеалістичні погляди протилежні за змістом; дослідник розглядає індивідуальну та суспільну свідомість певної епохи як конечну і визначальну причину її розвитку. Різниця цих філософських підходів до вирішення проблеми співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості має принципове практичне значення. У разі ідеалістичного тлумачення цієї проблеми можна зробити висновок, що розвиток суспільства у напрямі прогресу, матеріального і духовного благополуччя залежить виключно від бажань, інтересів, ідеологічних уявлень людей, особливо видатних осіб. Коли б це було так, то достатньо тільки побажати розквіту життя людини, аргументуючи важливість цього, і все станеться. Треба звернути увагу і на таку обставину: вплив ідей на маси обумовлюється тим, наскільки ідеї відповідають суспільним інтересам, а ця відповідність обумовлюється адекватністю інтересів тим реальним умовам, в яких проходить життя людини.

МОДУЛЬ 8. ТВОРЧІСТЬ: ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ

П Л А Н

1. Творчість – форма розвитку суспільства та його середовища.

2. Структура творчої діяльності. Основні етапи.

3. Центральний механізм творчості – інтуїція.

4. Соціокультурні фактори розвитку творчого процесу.