13. Проаналізувати вплив сировинних матеріалів на споживні властивості лакофарбових матеріалів.

Вихідними матеріалами для виготовлення оліф, лаків та фарб служать рослинні олії, синтетичні та природні смоли, сикативи, розчинники, розріджувачі, пластифікатори та пігменти.

Рослинні олії – жирова вихідна сировина для осн.видів оліф, масляних лаків та фарб (О, Л, Ф). За спроможністю висихати в покриттях їх поділ.на: висихаючі (лляна, конопляна), не висихаючі (касторова), напіввисихаючі (соняшникова, бавовняна, оливкова). Напіввисихаючі становлять найбільшу групу рослинних масел.

Синтетичні смоли – застосовують алкідні, ненасичені поліефірні, фенолоформальдегідні, меламіноформальдегідні, поліуретанові та деякі інші смоли. В техніці поширюються лаки на основі кремнійогранічних та епоксидних смол.

Серед природних смол найбільше значення мають каніфоль та шелак. Каніфоль – найбільш поширена смола рослинного походження, що вик-ся у вир-ві лаків. Шелак – одна з кращих природних смол для меблевих лаків. Плівки шелакового лаку мають сильний блиск та твердість, проте не вологостійкі.

Сикативи – являють собою кобальтові, марганцеві і свинцеві солі карбонових кислот (лляної олії, каніфолі), розчинні в оліях і прискорюють процес висихання рослинних олій в десятки разів. (Лляна олія висихає 6-8 днів, при + сикативів – 6-10 годин). Найбільше прискорення досягається за допомогою змішаних сикативів.

Розчинники та розріджувачі додаються в Л і Ф для регулювання швидкості їх висихання. Розчинники – легколеткі органічні рідини, спроможні розчиняти плівкоутворювальні речовини (смоли, олії). Розріджувачі – летючі органічні рідини, які добре розмішуються з лакофарбовим розчином і можуть зменшувати його вязкість до необхідного ступеня.

Пластифікатори (дибутилфталат, діоктилфталат, совол) – застосовують ефіри кислот (фосфорної, адипінової) та деякі хлоровані вуглеводні. Це нелеткі олієподібні рідини з високою тем-рою кипіння, добре розчиняють плівкоутворювальні речовини і перемішуються з розчинниками, розріджувачами і пігменти. Підвищують еластичність та адгезійну спроможність плівок. Повинні бути нетоксичні, без різкого запаху, стійкі до світла та атмосферних впливів, негігроскопчними, нейтральними, хімічно стабільними.

Пігменти – високодисперсійні мінеральні та органічні речовини, що володіють визначеним кольором і нерозчинні у воді, орг.розчинниках та плівкоутворювачах. Забезпечують непрозорість та фарбування покриття.

13. Показники споживчих властивостей лакофарбових матеріалів та методи їх визначення.

До загальних властивостей лакофарбових складів належать вязкість, концентрація, швидкість висихання, покривна здатність, токсичність.

Вязкість рідини, що містить плівкоутворювальну речовину, не повинна бути надто високою, щоб не утруднювати роботу малярським пензлем. При підвищенні вязкості лакофарбовий склад погано розливається та не повністю заповнює пори та нерівності поверхні, що погіршує адгезію покриття.

Сильно впливає на ф-х та механічні влас-ті покриття концентрація плівкоутворювальної речовини. Вона повинна бути достатньою, бо тільки тоді досягається необхідна товщина та тривкість плівки.

Швидкість висихання ЛФ складів визначається швидкістю випару летючих розчинників або швидкістю хімічних процесів, які протікають у плівкоутворювачі під дією кисню повітря тепла, каталізаторів та речовин для затвердіння. Розрізняють 2 види висихання: від пилу та повне висихання. Основні властивості ЛФ покриттів хар-ся їх механічними та декоративними властивостями, адгезійною спроможністю, стійкістю до впливу навколтишнього середовища.

Механічну тривкість покриттів оцінюють за розмірами твердості, гнучкості (еластичності), тривкості на удар, стійкості до стирання. Покриття за декоративсними влас-ми пов.відповідати функціональному призначенню та умовам експлуатації. Декоративні влас-ті покриттів хар-ся кольором, блиском, фактурою та класом. За ступенем блиску: матові, глянсові, напівматові, напівглянсові.

1 клас покриття – однорідна гладка та блискуча поверхня без видимих дефектів. Однорідні візерунчаті та рельєфні покриття належать до 2 класу. Більшість товарів народного споживання мають покриття 1 класу.

Адгезія оцінюється тривкістю прилипання ЛФ покриття до поверхні виробу. Найбільш важлива властивість покриття, що залежить від ступеня змочування поверхні виробу ЛФ складом та адсорбції його поверхнею, від розміру сил взаємодії між плівкою та поверхнею виробу.

Стійкість до впливу оточуючого середовища є найважливішою властивістю ЛФП. Її оцінюють за стійкістю до впливу вологи, світла, низьких та високих температур.