37. Роль мови у розвитку людської свідомості

Мова — друга сигнальна система людини, в якій звуки членороздільної мови із засобу вираження емоцій поступово перетворилися па засіб позначення речей, їх властивостей і відношень, і стали виконувати функцію навмисного повідомлення. Поряд з інформацією про зовнішній світ, яку людина отримує за допомогою першої сигнальної системи, разом із мовою вона набула ще одного каналу зв'язку зі світом, який дав можливість відображати останній в узагальненій формі мовних знаків. Людина набула здатності знати те, що безпосередньо сама могла не відчути. Мова внесла повий принцип у роботу центральної нервової системи і стала потужним засобом розвитку людської свідомості. У людини виник принципово новий тип психічного розвитку.

Мова, як і свідомість, є продуктом суспільно-трудової діяльності людей. Без мови неможлива ні постановка загальної мети, пі вибір засобів її досягнення, ні організація загальних трудових зусиль, ні налагодження спілкування людей, ні передання та засвоєння досвіду. Вона є основним матеріальним посієм духовної культури. М. Хайдеггер називав мову домівкою буття, а Х.Г. Гадамер — місцем зустрічі людини зі світом.

Мова є також основним засобом переробки знань, і тому незамінним і унікальним знаряддям формування та розвитку людської свідомості. Тільки після втілення думок у слова людина отримує реальну можливість виконувати з ними різного роду логічні операції. Такі способи розгортання мислення, як абстрагування та узагальнення, аналіз і синтез, індукція і дедукція неможливі без використання мови. Остання є безпосередньою матеріальною базою і своєрідним полем розгортання усіх розумових процесів, способом існування свідомості та спілкування людини.

38. Що спільного та відмінного у психічній діяльності тварини та людини?

Уважне вивчення психології і поведінки тварин, їх порівняння з психологією і поведінкою людини дозволяють встановити те, про що немає необхідності проявляти спеціальну турботу при навчанні і вихованні людей. Порівняльне психолого-поведінкове дослідження людини і тварин дозволяє правильніше, науково обґрунтовано визначати зміст і методи навчання і виховання дітей.

Взаємодія людини зі світом здійснюється у формі специфічної людської активності – діяльності. Діяльність – це функціональна взаємодія людини з дійсністю, спрямована на її пізнання і перетворення з метою задоволення своїх потреб. Тільки в діяльності реалізуються психічні можливості людини. Сама ж діяльність безупинно удосконалюється в силу постійного розвитку, зростання людських потреб.

На відміну від поведінкової активності тварин діяльність людини пов'язана з одержанням продуктів діяльності, що мають споживчу цінність. Діяльність пов'язана зі здатністю особистості до свідомої постановки цілі, застосуванню раніше вироблених і формуванню нових умінь і навичок, використанню знарядь і засобів діяльності.

Майже все, що є в психології і поведінці тварини отримується нею одним з двох можливих шляхів: передається спадково або засвоюється в стихійному процесі научіння. Те, що передається спадково, навчанню і вихованню не підлягає; те, що з'являється у тварини спонтанно, може виникнути і у людини без спеціального навчання і виховання.

У людини окрім успадкованого і стихійно набутого прижиттєвого досвіду ще є свідомо регульований цілеспрямований процес психічного і поведінкового розвитку, пов'язаний з навчанням і вихованням.