7. Культура в роки вв
Друга світова війна вкрай негативно позначилася на становищі української культури, знекровленої комуністичним режимом" Усі її сфери зазнали величезних людських і матеріальних втрат. Підчас німецької окупації України українські культурні установи, визначні представники наукової, технічної і творчої інтелігенції, музейні цінності тощо в обов'язковому порядку мали бути евакуйовані на схід. Те, що залишилося в архівах, бібліотеках, картинних галереях, музеях, наукових установах, дограбовували нацисти. Загалом до Німеччини було вивезено більше 330 тис. експонатів, не рахуючи розкраденого окупантами в приватному порядку.
Освіта
Першими з Другою світовою війною зіткнулося населення західних областей, приєднаних у 1939 р. до України. У місцеві школи прийшла рідна мова, освіту було оголошено безкоштовною, запроваджено радянські навчальні плани, замість польської мови — російську. Проте перебудова шкільництва на радянський лад супроводжувалася його русифікацією, зокрема, команди на уроках фізкультури подавалися російською мовою, широко використовувалися російськомовні пісні, вірші, ігри з активним вилученням "націоналістичних елементів". Обов'язковим стало атеїстичне виховання.
Значної шкоди українській школі заподіяли німецькі окупанти. Вони знищили близько 8 тис. і зруйнували близько 10 тис. шкільних приміщень, їхня освітня політика на загарбаних територіях передбачала онімечення населення та виховання в дусі покори німецькому режимові. З цією метою вони відкривали 4-класні "народні школи" для підготовки робітників, мережа яких у і рази була меншою, ніж довоєнна. Навчання там обмежувалося читанням, письмом, арифметикою, ручною працею, фізкультурою та іграми, але без використання будь-яких навчальних посібників, оскільки вони були просякнуті комуністичними догмами. Про існування середніх шкіл, не кажучи про вищі, на окупованій території не йшлося. Певний час з ініціативи похідних груп ОУН, які проникали в центральні та східні області, діяли "Просвіти", але з часом їх заборонили.
Дещо поблажливіше ставились нацисти до населення Галичини. Тут вони майже не нищили українських початкових шкіл: дозволялося навчання рідною мовою, у підручниках певною мірою відображалась українська культура, було запроваджено уроки релігії, але вже з третього класу обов'язковим було вивчення німецької мови. Також заходами української громади було відкрито низку гімназій та вчительських семінарій.
Радянське шкільництво з початком радянсько-німецької війни передусім спрямовувало зусилля на перебудову школи відповідно до умов воєнного часу. Значну частину дітей, учителів, дитячі будинки, технікуми, вищі навчальні заклади разом зі студентами і викладачами було евакуйовано у східні райони. Ще під час війни ухвалено низку важливих для розвитку шкільництва рішень: дітей до школи приймали з 7-річного віку; запроваджувалося роздільне навчання хлопчиків і дівчаток (проіснувало до 1954 p.); з'явилися нові типи навчально-виховних закладів, зокрема школи робітничої та сільської молоді, суворовські й нахімовські училища; відкривалися дитячі будинки для дітей-сиріт; відновлювалися обов'язкові випускні іспити, запроваджувалося нагородження випускників-відмінників золотою і срібною медалями тощо.
З визволенням України від окупантів почалася відбудова шкіл, яка здійснювалася в умовах розрухи, значної кількості безпритульних дітей, відсутності вчительських кадрів, приміщень для занять тощо. В цей час розгорнувся рух за відбудову і ремонт шкіл власними силами, активно залучалися ресурси колгоспів, радгоспів, підприємств. Уже до 1950 р. було відновлено довоєнну мережу шкіл, яка охопила 6,8 млн дітей. Для працюючої робітничої і сільської молоді створювалися вечірні школи. До 1953 р. упроваджено загальну обов'язкову семирічну освіту.
Суперечливі тенденції виявлялися й у вищій школі. З початком війни понад 70 вищих навчальних закладів із викладачами та студентами було евакуйовано з України до Казахстану, Туркменії, Узбекистану, Киргизії тощо, де вони інтенсивно працювали над розробкою важливих наукових проблем і підготовкою висококваліфікованих спеціалістів. Чимало працівників і вихованців ВНЗ перебували на фронті.
Упродовж першої повоєнної п'ятирічки було відновлено роботу вищих навчальних закладів республіки, яких наприкінці 1950 р. було 160. Вагомою подією стало відкриття Ужгородського університету — першого в історії Закарпаття. В цей час у ВНЗ навчалося понад 200 тис. студентів. У цілому за 1946—1950 pp. в Україні було підготовлено понад 126 тис. спеціалістів із вищою освітою. До 500 зросла кількість технікумів, де навчалося 265 тис. учнів. Викладання, як правило, здійснювалося російською мовою.