Глобальна географія

СЕМІНАР 1

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ

І

СУЧАСНІСТЬ

ТЕМА: Глобалізація і сучасність

План:

1. Глобальна економіка і контрглобалізм.

2. Глобальний інституціоналізм.

3. Циклічність розвитку глобалізації.

4. Проблеми подальшої світової глобалізації.

Література.

1. Конкурентноспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я.А.Жаліло, Я.Б.Базилюк, Я.Б.Белінська та ін.; За ред.. Я.А. Жаліла.-К.: НІС, 2005.-388с.

2. Колодко Г.В. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн. -К.: Основні цінності, 2002.-С.109.

3. Развитие внешнеэкономической деятельности в условиях глобализации/ Под ред. Д-ра экон. наук, проф. В.И. Крамаренко. – Симферополь: Таврия, 2006. – С.7.

4. Білоус О. Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку // Економічний часопис. – 2002. - №10. – С.3.

5. Лукашевич В.М. Глобалістика: Навч.посіб. – 2-геивид., доп. Та перероб. – Л.: Новий Світ -2000, 2005. – С.14.

6. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. – 2006. №3. – С. 75-76.

7. Чикина Ю.В. Трансформация механизмов конкуренции под воздействием лобализации/ Економіка: проблеми теорії і практики: Зб. Наук. Пр. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. Вип.208. – Т.2. – С.548.

1. Глобальна економіка і контрглобалізм.

Глобалізація – це і стан, і процес, в якому на життя в межах суспільства постійно впливають міжнародні фактори – від політичних і торгових зв’язків до мистецтва, масмедіа. Проте найбільш суттєвою формою глобалізації є глобалізація економіки. Адже в ній планування і контроль поширюються від дрібного бізнесу (регіонального, національного) до широкого глобального зосередження, в якому цілий світ служить джерелом праці, сировини і ринків.

У глобалізованій економіці транснаціональні корпорації працюють одночасно в багатьох різних країнах, враховуючи зміни в місцевих умовах для власної вигоди. І якщо робітники у більш багатому промисловому суспільстві, наприклад, підуть на страйк для того, щоб підвищити зарплату або покращити умови праці, транснаціональна корпорація може просто перемістити роботу в іншу країну, де робітники більш поступливі. А в таких обслуговуючих галузях, як банківська і страхова, цього можна досягнути просто переміщенням комп’ютерних даних з одного комп’ютера в інший.

При цьому в найбільш складному становищі в нинішній глобальній економіці виявились країни з більш високим рівнем оплати праці, які не здатні конкурувати, наприклад, з Китаєм за рівнем інноваційності виробництва. Серед таких країн доречно назвати Індонезію і Таїланд, де рівень оплати праці вищий, ніж у Китаї. У вказаних країнах до того ж велика частка експортної продукції, яка конкурує з китайською.

В умовах глобалізації національний економічний інтерес має відбивати піраміду суспільних потреб, ставлення нації до економіки як засобу розвитку, самозбереження і безпеки нації.

Центральною проблемою завжди залишається конкурентоспроможність національної економіки. Саме від неї залежать світогосподарські позиції будь-якої країни зокрема України, яка за цими показниками істотно відстає від передових країн світу. Утвердження України як конкурентноспроможної держави визначено Стратегією економічного і соціального розвитку .

Проте, в цілому, глобальна економіка ускладнює економічні відносини, дедалі більше концентрує економічну владу.

Технічну базу для створення глобальних інформаційних систем забезпечила інформаційна революція, яка створила реальну можливість для різкого прискорення економічного, наукового, культурного розвитку народів, для об’єднання людства у співтовариство, яке усвідомлює свої інтереси. Водночас глобалізація може слугувати знаряддям поділу світу і посилення конфронтації. Це стосується, зокрема, економіки, де розвиток глобалізацій них процесів тісно пов'язаний з посиленням на світовому ринку конкурентної боротьби за контроль над природними ресурсами та інформаційним простором через використання найновіших технологій.

Сьогодні найбільше дискусій точиться навколо глобалізації. У ставленні до неї навіть серед науковців немає згоди: одні її однозначно підтримують, другі – протиставляють сталому розвитку, треті висловлюють різко негативні думки. Отже, дедалі актуальнішим стає визначення позицій, які дадуть змогу приймати ефективні рішення, необхідні для того, щоб запобігти негативним наслідкам, використовувати позитивні обставини на користь нашої держави.

Противагою агресивному курсу глобалізації, який диктується лише споживацькою ідеологією й ігнорує соціальні та екологічні проблеми світу, виступають принципи сталого розвитку. У глобальному плані принципи сталого розвитку розглядалися на конференціях, в яких брала участь і Україна. Зокрема на конференції у Києві в 2003 р. було прийнято екологічну стратегію, визначено пріоритети подальшого розвитку, підписано Карпатську конвенцію.

В ідеології глобалізму є своя теорія, ядром якої виступає концепція неоліберальної глобалізації. Вона відрізняється високим рівнем авторитету своїх розробників (У.Бек, М.Кастельс, Д.Най, Дж. Сорос, Р. Робертсон, Ф.Фукуяма, С.Хантінгтон та ін.), серед численних праць яких проблеми глобалізації і глобалізму займають одне з провідних місць.

ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Глобальна економіка – історичний соціальний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв’язок та взаємозалежність національних економік, злиття національних ринків у єдиний світовий ринок.

Глобалізація – це не уніфікація (американізація), це і стан, і процес, і перспектива розвитку людського суспільства, з’єднання людськості у цілісному світі. Філософія ж глобалізації, її пізнання і регулювання ускладнюється національними, релігійними, державно-політичними компонентами. Україна, наприклад, не є полем американізації, а саме бере активну участь у процесах глобалізації, впливаючи на світові процеси.

Термін «глобалізація» часто асоціюють з терміном «глобалізм». Проте останній – це ідеологія (і політика), в основі якої неоліберальні погляди, які протистоять іншим ідеологіям: комуністичній, соціал-демократичній, антиглобалістській.

Відомо, що переваги глобалізації не реалізуються автоматично. Не всі країни відчувають їх однаковою мірою. Інтереси зближення людей роблять їх дії передбачуваними. Але ці аксіоми притаманні лише для абстрактної «економічної людини» А.Сміта. Сьогодні ж суб’єктами економічних інтересів, які стоять за нинішньою глобалізацією, виступають не люди, а корпорації.

Досягнення глобальної економіки не зняли з повістки дня проблему подолання небезпечних розривів у рівнях економічного розвитку країн. Так, зокрема, на 20% населення планети, яке проживає у багатьох країнах, припадає 86% світового ВВП. На 20% населення, яке проживає у бідних країнах, припадає лише на 4% ВВП. Лідерами у глобальній економіці виступають країни «великої вісімки» - США, Велика Британія, Німеччина, Італія, Канада, Франція, Японія та Росія. Звичайно, поглиблення прірви між багатими і бідними посилює релігійний фанатизм, екстремізм і тероризм. Але шлях, зокрема, до тероризму починається з фундаменталізму як ідеології повернення до «чистого» ісламу. Хто ж, як не глобалізація, породила специфічну форму цього релігійного екстремізму, який давно вийшов за релігійні рамки, за межі ісламських країн?

Сьогодні в ім’я прибутку капіталізм проникає туди, де раніше переважали інші цінності – культурні, професійні. Гроші в нинішніх умовах глобалізації правлять життям людей більше ніж раніше. А світ до сьогодні ще не навчився управляти грошовими потоками у міжнародній сфері.

Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк намагаються встановити справедливі та демократичні форми глобалізації. Ці світові організації керуються неоліберальною теорією, яка втілена у «Вашингтонському консенсусі». Йдеться про допомогу слаборозвинутим країнам у відповідь на добровільне відкриття національних економік і монетарну політику, вільне плавання валют. Проте, знову ж таки, реалізація цих принципів відповідає інтересам, насамперед, розвинутих країн. З метою уникнення цих антагоністичних суперечностей лауреат Нобелівської премії професор Д. Штігліц пропонував більш розумні принципи відомого «Пост вашингтонського консенсусу». Йдеться про поступове винесення елементів неоліберальної концепції через поєднання ринку і координуючих дій міжнародних інститутів.

У наш час спостерігається діалектичне поєднання глобалізації світового господарства й одночасне посилення впливу регіонального чинники на світову економіку і політику. Правда, як не парадоксально, глобалізація і регіоналізація – це, на перший погляд, два протилежні процеси. Створення ЄС, як структурної форми прямої взаємодії адміністративних утворень європейських держав, поява нових інститутів співробітництва прикордонних територій є лише окремими прикладами підвищення ролі міжрегіональних зв’язків у світових політико-економічних процесах кінця ХХ і початку ХХІ ст.

Чинник регіоналізації впливає на хід економічних процесів не лише на світовому, але й на національному і корпоративному рівнях. Функціонування глобальних компаній, їх ефективність прямо залежать від надійності і міцності зв’язків з економічними та політичними інститутами в регіонах базування. У рамках єдиної світової економіки чинники виробництва вже не лімітують розвиток транснаціональних корпорацій. Особисті контакти з покупцями, постачальниками, органами регіональної влади все більшою мірою визначають головний момент успіху, насамперед, швидкість безперервного вдосконалення роботи й оновлення підприємства.

За таких умов регіоналізм перестає бути своєрідним двигуном глобалізації. Більше того, підсилення регіональних економічних зв’язків (інвестиційних, виробничих, фінансових, торговельних) відносно ізолює це угрупування від решти країн світу, як у свій час РЕВ. «Рада Економічної взаємодопомоги припинила діяльність із розпадом СРСР »

Проте сьогодні маємо ряд прикладів вищої форми інтеграції – між групами регіонально інтегрованих економік – Північною і Південною Америкою або Західною Європою і Східною Азією. Це і є локомотивом сучасної глобалізації. І прикладом цьому може служити єврорегіоналізація.

Глобалізація, формування міцних культурно-політичних регіональних просторів не зменшують ваги національних ідентичностей, а надто їхнього впливу на міжнародні відносини. Відтак проблема з’ясування ідеологічно-політичного підґрунтя націй, яким вони керуються, здійснюючи свої внутрішні та зовнішні функції, не втратила актуальності. Всебічне вивчення цих підвалин – передумова для належного відображення дійсності та розв’язання теоретичних і практичних проблем міжнародних відносин.

Проте сьогодні центр ваги боротьби між різними державами зосереджений переважно в економічній, технологічній і фінансовій сферах; виникають суперечності в міжнародних економічних відносинах. Як приклад можна навести суперечності, які виникають між транснаціональними корпораціями і національними фірмами й іншими господарськими суб’єктами, між транснаціональними корпораціями і національними державами тощо. Тому в розв’язанні тих чи інших суперечностей потрібно задіяти міжнародний менеджмент. Пропозиція щодо утворення якоїсь світової наддержавної структури (у всякому випадку в найближчі десятиліття) не на часі. Йдеться про міжнародний менеджмент як міжнародне співробітництво, яке дозволяє підтримувати і змінювати мирні взаємовідносини у нашому глобальному світі, створювати систему міжнародної економічної безпеки, миру на землі через міжнародні багатосторонні організації.

Глобалізація є об’єктивним незворотним процесом, який не спинити. Однак цей процес, все ж, треба регулювати. Тим більше це стосується України – ввійти в європейський і світовий ринки, у світовий інформаційний простір з мінімальними втратами.

У глобальній економічній системі не залишилось можливостей для стихійних ринкових відносин між державами. Питання полягає в тому, як у глобально функціонуючому світовому виробничо-господарському механізмі зберігати державну національну економіку; як впливатиме на економіку, зокрема нашої держави, сформований на Заході величезний європейський ринок, об’єднання ринків Азії, Америки, Близького Сходу.

У кінці ХХ і на початку ХХІ ст.. виразно вимальовується декілька рівнів глобалізації – Європа, Північна Америка, Південно-Східна Азія, Південна частина Латинської Америки, Південна Африка. У цьому плані ряд учених задається питанням; чи суперечить розквіт регіоналізм тенденціям глобалізації економіки? Отож, якщо розуміти глобалізацію як формування світової капіталістичної системи, яка охоплює всі регіони і країни, змітаючи штучні бар’єри, але не ліквідуючи місцеві відмінності, то розквіт регіоналізм не суперечить глобалізації. Але якщо розуміти її як повністю і без бар’єрів відкритий світовий ринок, у кожному національному сегменті якого продається рівно стільки, скільки вносить певна країна до світового виробництва, а решта попиту задовольняється пропозицією, створеною деінде, то регіоналізм справді може стояти на шляху глобалізації. У такій системі регіоналізм перестав би бути своєрідним двигуном глобалізації, перетворюючись на свого роду греблю перед нею або сховок для національної самобутності й захисту слабших від сильніших.

Глобальне середовище – оточення, зовнішня система компонентів, яка діє на елементи світової системи ззовні. Світова система розглядається як система більш високого порядку, в яку входять елементи систем більш низького рівня, такі як континенти, країни, регіони тощо. Середовище виступає як зовнішня основа функціонування системи. Глобальні фактори є причинами глобальних процесів, які формують глобальне середовище.

Оцінка глобального середовища, глобальних факторів відбувається за трьома складовими: оцінка наявності та значущості фактора; оцінка динаміки й змін фактора; оцінка ризику.

Глобальне середовище обумовлене глобальними процесами, які відбуваються у світі. Глобальні процеси - закономірні, послідовні зміни, розвиток світової системи, перехід від інтернаціоналізації до глобалізації. Глобальні процеси людство поділяє на позитивні і негативні. Негативні прояви, з позиції людства, називають глобальними проблемами. Цю оцінку вважають відносною, оскільки для однієї країни результат може бути позитивним, а для іншої – негативним. Є низка глобальних процесів, які негативно впливають на все людство.

Глобальні процеси розділені на дві групи. Процеси, пов’язані з розвитком людства, його діяльністю і процесами, які відбуваються на Землі як об’єкти Сонячної системи. На процеси, пов’язані з першою групою, ми можемо якоюсь мірою впливати, знаючи причинно-наслідковий механізм. Друга група ще неповною мірою пізнана наукою, тому ми можемо лише враховувати її дії.

Крім цього, суб’єктивне втручання у визначені системи може призвести до глобальної катастрофи. При цьому треба враховувати, що друга група впливає на першу групу, оскільки є для неї зовнішнім середовищем. Наприклад, сонячна активність, переполюсування, ефект структурної спіралі, глобальне потепління тощо впливають на економічні кліматичні фактори, здоров’я людства та інші глобальні фактори.

Відносно молодим напрямом сучасної науки про міжнародні відносини є глобалістика.

Отож, глобалістика – це сучасна, самостійна галузь науки про загальні, планетарні проблеми нинішнього й майбутнього розвитку людської цивілізації та глобалізації, її політичну, економічну й соціальну організацію як єдине ціле. Методологічною основою цієї науки, на думку деяких авторів, є глобально-цивілізаційний підхід, який дає змогу виявити генезис, витоки і взаємозв’язок політичних, економічних та соціокультурних вимірів глобалізації, співвідношення процесів глобалізації, інтеграції і дезінтеграції, регіоналізації та фрагментації. Об’єктом науки глобалістики є явища глобалізації, а предметом – виявлення законів і закономірностей формування нової світобудови – глобалізму, що може стати суттю та результатом розвитку світової спільноти у ХХІ ст., здійснюючи небачений вплив на цивілізаційну, міжнародну, регіональну й національну безпеку.

Отже, глобалістика – наука про глобалізм і глобалізацію, їх зміст, тенденції розвитку і наслідки, прогнозування майбутнього людства, окремих регіонів і країн.

Термін «глобалізація» використовується в сучасних засобах масової інформації у подвійному значенні. Насамперед, мова йде про виникнення єдиної світової економіки, єдиного світового ринку товарів, капіталу і послуг і якоюсь, поки що незначною, мірою – світового ринку робочої сили. Глобалізація такого роду у сфері економіки, культури або навколишнього середовища визначається зростаючим рівнем незалежності держав і народів. Це – природний, якоюсь мірою аполітичний процес. Він розвивається незалежно від існуючих національних кордонів, які певною мірою втратили свою попередню функцію загороджувальних бар’єрів у сфері економіки, фінансів і комунікацій, особливо після розпаду світової соціалістичної системи. Цей процес – результат досягнення більшістю розвинутих держав світу відповідних рівнів економіки і соціального розвитку, розширення і прискорення комунікацій і фактичного злиття національних ринків в єдиний світовий ринок.

Серед причин глобалізації, утвердження глобальної економіки варто надати перевагу таким:

1. Науково-технічний прогрес. Тут йдеться, насамперед, про вплив науково-технічного прогресу на економіку. Прискорення та здешевлення транспортування і засобів комунікації призвели до ефекту «стискання світу», тобто до скорочення певної умовної відстані (відстані, вираженої в одиницях часу, необхідних на ї подолання, або ж у собівартості транспортування) між різними географічними об’єктами. Крім цього, розвиток і вдосконалення засобів зв’язку дали змогу піднести міжнародний бізнес на новий рівень.

Додаткові переваги для вдосконалення бізнесу надає також розширення можливостей офісної техніки, особливо у контексті постійного зниження її вартості.