2.2. «Знане і незнане про Антонича»

Відомий львівський поет і політв'язень Ігор Калинець, який вважає Богдана-Ігоря Антонича своїм учителем в поезії, чимало зробив для того, щоб творча молодь у шістдесятих роках знайшла загублену могилу Антонича, познайомилася з його поетичним доробком.

Читаючи книжку «Знане і незнане про Антонича», слідом за автором розплутуємо клубок запитань і загадок, дізнаємося про оточення і друзів поета, про публікації, про його наречену, про яку на початку своїх пошуків Ігор Калинець знав хіба те, що мав її світлину…

«Ось тепер хочеться написати про життя Антонича повністю, якщо вже почав. Я не торкаюся спеціально аналізу його поезії, його світогляду, естетичних поглядів, бо про це вже багато написано і зараз пишуть, але майже не написано біографій Антонича. Отже, може, ми разом оте, що я позбирав і ще збираю, разом із Данилом Ільницьким, який університетський період Антонича має гарно досліджений, то зможемо потім видати повну біографію Антонича, тому що Антонич - поважний поет і поважна особа в нашій літературі, мистецтві і культурі загалом, тож здалось би мати окрему написану біографію, хоч він і прожив лише 27. Тим більше, що це були такі драматичні десятиліття, коли він жив…»

2.3. Поетичні твори для дітей

Одного чудового дня Ігор Калинець вирішив: все, від сьогодні буду писати для дітей. Так чи не так це було, достеменно невідомо. Та відомо те, що в 1991році у видавництві „Веселка” вийшла поетична збірка „Книжечка для Дзвінки.” Для допитливих повідомлю, що Дзвінка, Звенислава – це донька пана Ігоря. Протягом довгих років тато з донькою не могли спілкуватися: пан Ігор відбував заслання. Були в нашій / зовсім недавній/ історії такі періоди, де за любов до України, бажання бачити її вільною можна було поплатитися власною свободою. А пан Ігор завжди жив і творив для України; „...а воно калина моя батьківщина а я її калинець” – так він говорив про себе. Так от, для доньки Дзвінки з далекого заслання він писав листи, в яких була і казочка на ніч, і віршик, і казкова оповідка. Так почалася нова сторінка в творчій біографії поета: дитяча. Одна за одною виходять його книжки для дітей: „Про дівчинку і квіти”, „Пан Ніхто”, „Дурні казки” „Таке собі та Інше”.

В першій книжечці для Дзвінки — «Дивосвіт» — автор оживлює образи Стежечки, Блискавки, Веселки, Диму тощо, примушуючи читача замилуватись красою природи і пробудити любов до неї.

І. Калинець називає сестру грому королевою темряви. Блискавка зазирає у своє люстерко й запитує: "Хто на світі найгарніший?". І в цю мить темряву ночі розтинає сліпуче сяйво. "Ви, ваша темність", — відповідає дзеркало похапцем (може, боїться?). І заспокоюється блискавка на якийсь час, не розтинає темне небо, бо знає: писана красуня.

Читаючи твір, мимоволі знаходимо щось близьке між королевою-блискавкою із вірша І. Калинця й царицею з казки О. Пушкіна.

Наші пращури вірили, що блискавка — це небесний вогонь, що його посилає Бог чи то як кару людям, чи на відігнання злих сил, тому не можна гасити пожежу від неї, хіба тільки... молоком.

Усі погодяться, що веселка-паняночка — красуня. Та, на жаль, не часто вона радує нас своєю появою. І. Калинець з любов'ю змальовує веселку. І ми, читачі, уже уявляємо вродливу ставну дівчину, що прикрасила голівку барвистими стрічками, мов у свято.

У поезії «Писанки» поет змальовує образ найдорожчої для кожного людини — мами.

Ця поезія надзвичайно яскрава і самобутня. У ній пульсує і промениться національний дух, вона випоєна живлющими соками рідної землі. Душа просто не може залишатися байдужою, коли до неї торкаються вірші цього поета. У них - пам'ять нашої історії та роду, українська духовна спадщина. У них живуть воєдино злиті язичництво і християнство.

Коли читаєш поезію "Писанка", то неначе гойдаєшсь у якомусь казковому промінні. Виникає таке відчуття, що читач сам перед святим Великоднем стежить, як

Виводить мама дивним писачком

По білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках

Із цибулинним золотим узваром.

І вже не прості писанки лежать, а "ясні сонця", схожі на "дивовижний світ". Таким він може бути тільки в дитинстві, коли все здається чарівним:

...буяють буйно квіти у росі,

олені бродять в березневім соці.

Може, це навіяно символом самої писанки, бо вона означає пробудження природи, початок нового циклу життя, його "дитинство". Тож дитинство і писанка дуже близькі між собою своєю духовністю. Тому так бентежить цей вірш і примушує прочитати його не один раз.

Але найбільше вражає образ матері, яка дала життя поетові. З її рук у "Писанці" виходять народжені її талантом "згустки сонця". І раптом розумієш: мати - це початок усього на землі. Вона народжує людину, запалює в ній чистий вогонь духовності і краси. Тієї святої писанкової краси, яку оспівав і возвеличив у своїй поезії Ігор Калинець. Назавжди закарбовується у пам'яті казковий символ: "ясні сонця" - писанки у натруджених маминих долонях.