2.Розвивальне навчання.

Це активно-діяльнісний тип навчання, головною метою якого є формування самостійного творчого мислення.

Творці – Й.Песталоцці, Ф.Дістервег, К.Ушинський, Л.Занков, Д.Ельконін, А.Фурман.

Л.Виготський виділяв два рівні в розвитку дитини:

І рівень – зона актуального розвитку – це ті якості, які вже сформувалися і дитина може діяти самостійно

ІІ рівень – зона ближнього розвитку – це ті види діяльності, які дитина покти що не в стані виконати самостійно, але з якими вона може справитися за допомогою дорослого.

Зона ближнього розвитку - це та зона, де відбувається розвивальне навчання.

Особливості:

• Хід пізнання - від учнів

• Перетворюючий характер діяльності (учні спостеріають, класифікують, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, з’ясовують закономірності)

• Колективний пошук

• Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроках, умов для природного самовираження учнів (прояв ініціативи, самостійності вибірковість у способах дії)

Гнучка структура уроків (загальні цілі і засоби організації уроків конкретизуються у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту)

3. Технологія інтенсифікації навчання на основі знакових моделей навчального мате­ріалу (В. Шаталов)

Формування ЗУН, прискорене навчання, навчання всіх учнів з будь-якими інди­відуальними даними

Особистісно орієнтований підхід; навчання без примусу; багаторазове повторення, орієнтовна основа дій; поетапний контроль; вивчення великими блоками; динамічний стереотип діяльності, застосування опорних схем

Опорні схеми відображають основні одиниці інформації у взає­мозв’язках; робота з опорними сигналами в 5 етапів (вивчення теорії в класі, домашня самостійна ро­бота, фронтальний контроль засвоєння конспекту, усне промовляння опорного конспекту, узагальнення і систематизація); конкретизація абстрактного матеріалу; розробка системи навчальної діяльності учнів

4.Особистісно-зорієнтоване навчання – це тип навчання, метою якого є розвиток індивідуальних пізнавчальних здібностей кожної дитини, надання допомоги у її самовизначенні, пізнанні себе, самореалізації, формуванні культури життєдіяльності.

Основні принципи

• Орієнтація не на накопичення знань за будь-яку ціну (дуже часто та ціна дуже висока – первантаження, численні стреси, хвороби), а на пробудження цікавості у пошуку знань

• Головну увагу приділяти розивальному аспектові навчання, на відміну від перевантаження учнів фактичним матеріалом

• Самостійне вирішення учнем питання про засоби та темпи вивчення матеріалу

• Підвищення ролі індивідуальних засобів організації навчальної діяльності: вчитель перстає бути єдиним джерелом нової інформації, перестає мати «монополію на істину»

• Критерії роботи учня та вчителя слід визначати не за кількістю, а за компетентними показниками результативності кожного учня, виходячи з його потенціальних можливостей.

Особистісно-зорієнтоване навчання передбачає мотивацію досягнення, спрямування до успіху, коли найбажанішим є просування вперед, інтерес до всього нового.

Формула «Коли вчителі перестануть вчити, тоді учні почнуть вчитися»

Уиовами виховання інтересу є:

• розуміння учнями змісту і значення матеріалу, що вивчається;

• наявність нового як у змісті матеріалу, що вивчається;

• так і в самому підході до його розгляду;

• емоційна привабливість навчання (Авіценна –експеримент з вівцями. Помісти у дві клітки. Різниця– перша дивилася на картину із зображенням залитим сонцем пасовищем, на якому гуляли такі ж вівці, друга – із зображенням вовка, який шматував свою жертву…)

• наявність оптимальної системи пізнавальних завдань

• самостійність у пізнавальній діяльності