
- •Сутність та завдання дидактики.
- •Основні категорії дидактики.
- •6.Знання – провідний елемент освіти.
- •3.Закономірності та принципи навчання.
- •4. Становлення та розвиток основних дидактичних систем
- •Традиційна. Пояснювально-ілюстраційна модель.
- •2.Розвивальне навчання.
- •2.Розвивальне навчання.
- •Тема 2. Сутність процесу навчання
- •2.Основні функції процесу навчання.
- •3. Основні компоненти процесу навчання.
- •1.Цільовий компонент.
- •Змістовий компонент:
- •1.Тексти
- •2.Позатекстові компоненти.
- •Основна мета – розвиток творчого стилю мислення. Дидактичні цінності:
- •Кейс-метод (метод ситуаційного навчання), кейс-стаді.
- •2.Наочні методи
- •Тема іу. Форми організації навчання у середній школі
- •2. Урок як основна форма організації навчання.
- •1. Суть і завдання контролю у навчальному процесі
- •3. Види контролю.
- •4. Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів
2.Розвивальне навчання.
Це активно-діяльнісний тип навчання, головною метою якого є формування самостійного творчого мислення. Це орієнтація навчального процесу на потенціійні можливості людини і на їх реалізацію.
Творці – Й.Песталоцці, Ф.Дістервег, К.Ушинський, Л.Занков, Д.Ельконін, А.Фурман.
Основна ідея – навчання не повинно плестися у хвості розвитку дитини, а повинно вести його за собою. Навчання- це керівна рушійна сила психічного розвитку дитини…
Л.Виготський виділяв два рівні в розвитку дитини:
І рівень – зона актуального розвитку – це ті якості, які вже сформувалися і дитина може діяти самостійно
ІІ рівень – зона ближнього розвитку – це ті види діяльності, які дитина покти що не в стані виконати самостійно, але з якими вона може справитися за допомогою дорослого.
Зона ближнього розвитку - це та зона, де відбувається розвивальне навчання.
Особливості:
-
Хід пізнання - від учнів
-
Перетворюючий характер діяльності (учні спостеріають, класифікують, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, з’ясовують закономірності)
-
Колективний пошук
-
Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроках, умов для природного самовираження учнів (прояв ініціативи, самостійності вибірковість у способах дії)
Гнучка структура уроків (загальні цілі і засоби організації уроків конкретизуються у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту)
-
Педагогіка співробітництва. Педагоги-новатори: Шалва Амонашвілі, С.Лисенкова, В.Ільїн…
В основі ідея спільної розвивальної діяльності учителя і учнів, атмосфера взаємолрозуміння, підтримки, проникнення у духовний світ один одного, спільний аналіз процессу і результатів цієї діяльності….
Формула особистісного підходу: любити + розуміти+ сприймати+ співчувати+ допомагати.
4. Технологія інтенсифікації навчання на основі знакових моделей навчального матеріалу (В. Шаталов).
Формування ЗУН, прискорене навчання, навчання всіх учнів з будь-якими індивідуальними даними
Особистісно орієнтований підхід; навчання без примусу; багаторазове повторення, орієнтовна основа дій; поетапний контроль; вивчення великими блоками; динамічний стереотип діяльності, застосування опорних схем
Опорні схеми відображають основні одиниці інформації у взаємозв’язках; робота з опорними сигналами в 5 етапів (вивчення теорії в класі, домашня самостійна робота, фронтальний контроль засвоєння конспекту, усне промовляння опорного конспекту, узагальнення і систематизація); конкретизація абстрактного матеріалу; розробка системи навчальної діяльності учнів
5. Програмоване навчання – навчання за зазделегідь розробленою программою , в якій передбачені дії як учнів, так і вчителів.
6.Особистісно-зорієнтоване навчання – це тип навчання, метою якого є розвиток індивідуальних пізнавчальних здібностей кожної дитини, надання допомоги у її самовизначенні, пізнанні себе, самореалізації, формуванні культури життєдіяльності.
Роль учителя – не в прямій передачі ЗУНів, а організація відповідного навчально-освітнього середовища, де учень навчається, опираючись на особистий потенціал, використовуючи відповідну технологію навчання.
Основні принципи
-
Орієнтація не на накопичення знань за будь-яку ціну (дуже часто та ціна дуже висока – первантаження, численні стреси, хвороби), а на пробудження цікавості у пошуку знань
-
Головну увагу приділяти розивальному аспектові навчання, на відміну від перевантаження учнів фактичним матеріалом
-
Самостійне вирішення учнем питання про засоби та темпи вивчення матеріалу
-
Підвищення ролі індивідуальних засобів організації навчальної діяльності: вчитель перстає бути єдиним джерелом нової інформації, перестає мати «монополію на істину»
-
Критерії роботи учня та вчителя слід визначати не за кількістю, а за компетентними показниками результативності кожного учня, виходячи з його потенціальних можливостей.
Особистісно-зорієнтоване навчання передбачає мотивацію досягнення, спрямування до успіху, коли найбажанішим є просування вперед, інтерес до всього нового.
Формула «Коли вчителі перестануть вчити, тоді учні почнуть вчитися»
Умовами виховання інтересу є:
-
розуміння учнями змісту і значення матеріалу, що вивчається;
-
наявність нового як у змісті матеріалу, що вивчається;
-
так і в самому підході до його розгляду;
-
емоційна привабливість навчання (Авіценна –експеримент з вівцями. Помісти у дві клітки. Різниця– перша дивилася на картину із зображенням залитим сонцем пасовищем, на якому гуляли такі ж вівці, друга – із зображенням вовка, який шматував свою жертву…)
-
наявність оптимальної системи пізнавальних завдань
-
самостійність у пізнавальній діяльності я
У педагогічній літературі дидактичні системи умовно поділили на традиційні (Я. Коменський, Й. Песталоцці, Й. Гербарт та ін.) і педоцентричні[1] (Дж. Дьюї).
Для традиційної школи характерним є схематизм, пошук абсолютно ідеального методу навчання.
У традиційній системі навчання трактується насамперед з позиції вчителя. Вчитель – суб’єкт навчання, учні – об’єкти його педагогічних впливів. Ефективність навчання залежить головним чином від методів і прийомів діяльності вчителя, у зв’язку з чим основна увага приділена пошукові й обґрунтуванню ефективних методів викладання. При цьому особливості пізнавальної активності учнів, як правило, до уваги не беруться.
У такій пояснювально-ілюстративній моделі навчання педагог повідомляє учням певну інформацію, а учні засвоюють її. Тобто вчитель „вкладає“ знання в голови учнів, яким залишається лише сприйняти, засвоїти їх, а потім відтворити. Викладання, засвоєння і відтворення – основні етапи традиційного навчання. Причому, основна функція вчителя вбачається у чіткому, доступному і зрозумілому викладі, поясненні учням навчального матеріалу – готових знань і умінь.
У педоцентричній системі навчання розглядається з погляду учня – як процес учіння. Навчання доцільно будувати на основі потреб, інтересів та здібностей дитини. Педоцентричний напрямок діяльності зосереджує увагу не на методах діяльності вчителя, а на психологічних закономірностях розвитку дитини у навчанні. Отже, основна мета навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів. Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли особистість відчуває певні труднощі. Дж. Дьюї пропонував будувати навчання як розв’язування учнями під керівництвом учителя конкретних практичних проблем. Причому останні мають бути життєвими, зрозумілими і близькими для учнів. Основна ідея – „навчання через відкриття“, яке повинно здійснюватися за такими етапами:
1) відчуття конкретного утруднення в процесі діяльності;
2) аналіз і формулювання проблеми;
3) обґрунтування гіпотез щодо її розв’язання;
4) логічна перевірка гіпотез;
5) практична перевірка гіпотез за допомогою спостережень і експериментів.
Очевидно, що виділені Дж. Дьюї етапи відображають стадії пізнавальної діяльності учнів, тоді як формальні ступені Й.-Ф. Гербарта – етапи викладацької діяльності вчителя.
У педоцентричній концепції основна функція вчителя в постановці перед учнями життєво важливих практичних проблем та організації діяльності учнів, спрямованої на їх розв’язання. Знання й уміння не виступають спеціальною метою діяльності учнів, а формуються ними мовби паралельно, під час розв’язування практичних проблем.
Сучасна дидактика, розглядаючи навчання як єдність викладання і учіння, намагається синтезувати позитивні сторони обох дидактичних систем.
Основні сучасні дидактичні концепції
1. ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ
Витоки: Сократ, Руссо, Дістервег, Ушинський та ін.
Суть: забезпечення активного ставлення учнів до оволодіння знаннями, інтенсивний розвиток їхньої самостійної пізнавальної діяльності, індивідуальних творчих здібностей.
Ознака: учитель не подає знання у готовому вигляді , а ставить перед учнями проблемне завдання. Проблема сама прокладає шлях до нових знань і способів дії.
Ядро проблемного навчання - проблемні ситуації.
Етапи вирішення проблемного завдання:
І.Усвідомлення проблеми, розкриття протиріччя
-
Уважно прочитати питання.
-
Відшукати вимогу питання.
-
Визначити, що дано і що необхідно знайти.
-
Пригадати, що знаємо про це явище, які причинно-наслідкові зв"язки його пояснюють.
-
Співставити раніше отримані знання і нову інформацію.
-
Виявити протиріччя.
-
Формулювання гіпотези
-
Доказ гіпотези
-
Висновок