Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЇ. Загальні основи дидактики.doc
Скачиваний:
71
Добавлен:
03.12.2018
Размер:
406.02 Кб
Скачать

2.Розвивальне навчання.

Це активно-діяльнісний тип навчання, головною метою якого є формування самостійного творчого мислення. Це орієнтація навчального процесу на потенціійні можливості людини і на їх реалізацію.

Творці – Й.Песталоцці, Ф.Дістервег, К.Ушинський, Л.Занков, Д.Ельконін, А.Фурман.

Основна ідея – навчання не повинно плестися у хвості розвитку дитини, а повинно вести його за собою. Навчання- це керівна рушійна сила психічного розвитку дитини…

Л.Виготський виділяв два рівні в розвитку дитини:

І рівень – зона актуального розвитку – це ті якості, які вже сформувалися і дитина може діяти самостійно

ІІ рівень – зона ближнього розвитку – це ті види діяльності, які дитина покти що не в стані виконати самостійно, але з якими вона може справитися за допомогою дорослого.

Зона ближнього розвитку - це та зона, де відбувається розвивальне навчання.

Особливості:

  • Хід пізнання - від учнів

  • Перетворюючий характер діяльності (учні спостеріають, класифікують, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, з’ясовують закономірності)

  • Колективний пошук

  • Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроках, умов для природного самовираження учнів (прояв ініціативи, самостійності вибірковість у способах дії)

Гнучка структура уроків (загальні цілі і засоби організації уроків конкретизуються у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту)

  1. Педагогіка співробітництва. Педагоги-новатори: Шалва Амонашвілі, С.Лисенкова, В.Ільїн…

В основі ідея спільної розвивальної діяльності учителя і учнів, атмосфера взаємолрозуміння, підтримки, проникнення у духовний світ один одного, спільний аналіз процессу і результатів цієї діяльності….

Формула особистісного підходу: любити + розуміти+ сприймати+ співчувати+ допомагати.

4. Технологія інтенсифікації навчання на основі знакових моделей навчального мате­ріалу (В. Шаталов).

Формування ЗУН, прискорене навчання, навчання всіх учнів з будь-якими інди­відуальними даними

Особистісно орієнтований підхід; навчання без примусу; багаторазове повторення, орієнтовна основа дій; поетапний контроль; вивчення великими блоками; динамічний стереотип діяльності, застосування опорних схем

Опорні схеми відображають основні одиниці інформації у взає­мозв’язках; робота з опорними сигналами в 5 етапів (вивчення теорії в класі, домашня самостійна ро­бота, фронтальний контроль засвоєння конспекту, усне промовляння опорного конспекту, узагальнення і систематизація); конкретизація абстрактного матеріалу; розробка системи навчальної діяльності учнів

5. Програмоване навчання – навчання за зазделегідь розробленою программою , в якій передбачені дії як учнів, так і вчителів.

6.Особистісно-зорієнтоване навчання – це тип навчання, метою якого є розвиток індивідуальних пізнавчальних здібностей кожної дитини, надання допомоги у її самовизначенні, пізнанні себе, самореалізації, формуванні культури життєдіяльності.

Роль учителя – не в прямій передачі ЗУНів, а організація відповідного навчально-освітнього середовища, де учень навчається, опираючись на особистий потенціал, використовуючи відповідну технологію навчання.

Основні принципи

  • Орієнтація не на накопичення знань за будь-яку ціну (дуже часто та ціна дуже висока – первантаження, численні стреси, хвороби), а на пробудження цікавості у пошуку знань

  • Головну увагу приділяти розивальному аспектові навчання, на відміну від перевантаження учнів фактичним матеріалом

  • Самостійне вирішення учнем питання про засоби та темпи вивчення матеріалу

  • Підвищення ролі індивідуальних засобів організації навчальної діяльності: вчитель перстає бути єдиним джерелом нової інформації, перестає мати «монополію на істину»

  • Критерії роботи учня та вчителя слід визначати не за кількістю, а за компетентними показниками результативності кожного учня, виходячи з його потенціальних можливостей.

Особистісно-зорієнтоване навчання передбачає мотивацію досягнення, спрямування до успіху, коли найбажанішим є просування вперед, інтерес до всього нового.

Формула «Коли вчителі перестануть вчити, тоді учні почнуть вчитися»

Умовами виховання інтересу є:

  • розуміння учнями змісту і значення матеріалу, що вивчається;

  • наявність нового як у змісті матеріалу, що вивчається;

  • так і в самому підході до його розгляду;

  • емоційна привабливість навчання (Авіценна –експеримент з вівцями. Помісти у дві клітки. Різниця– перша дивилася на картину із зображенням залитим сонцем пасовищем, на якому гуляли такі ж вівці, друга – із зображенням вовка, який шматував свою жертву…)

  • наявність оптимальної системи пізнавальних завдань

  • самостійність у пізнавальній діяльності я

У педагогічній літературі дидактичні системи умовно поділили на традиційні (Я. Коменський, Й. Песталоцці, Й. Гербарт та ін.) і педоцентричні[1] (Дж. Дьюї).

Для традиційної школи характерним є схематизм, пошук абсолютно ідеального методу навчання.

У традиційній системі навчання трактується насамперед з позиції вчителя. Вчитель – суб’єкт навчання, учні – об’єкти його педагогічних впливів. Ефективність навчання залежить головним чином від методів і прийомів діяльності вчителя, у зв’язку з чим основна увага приділена пошукові й обґрунтуванню ефективних методів викладання. При цьому особливості пізнавальної активності учнів, як правило, до уваги не беруться.

У такій пояснювально-ілюстративній моделі навчання педагог повідомляє учням певну інформацію, а учні засвоюють її. Тобто вчитель „вкладає“ знання в голови учнів, яким залишається лише сприйняти, засвоїти їх, а потім відтворити. Викладання, засвоєння і відтворення – основні етапи традиційного навчання. Причому, основна функція вчителя вбачається у чіткому, доступному і зрозумілому викладі, поясненні учням навчального матеріалу – готових знань і умінь.

У педоцентричній системі навчання розглядається з погляду учня – як процес учіння. Навчання доцільно будувати на основі потреб, інтересів та здібностей дитини. Педоцентричний напрямок діяльності зосереджує увагу не на методах діяльності вчителя, а на психологічних закономірностях розвитку дитини у навчанні. Отже, основна мета навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів. Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли особистість відчуває певні труднощі. Дж. Дьюї пропонував будувати навчання як розв’язування учнями під керівництвом учителя конкретних практичних проблем. Причому останні мають бути життєвими, зрозумілими і близькими для учнів. Основна ідея – „навчання через відкриття“, яке повинно здійснюватися за такими етапами:

1) відчуття конкретного утруднення в процесі діяльності;

2) аналіз і формулювання проблеми;

3) обґрунтування гіпотез щодо її розв’язання;

4) логічна перевірка гіпотез;

5) практична перевірка гіпотез за допомогою спостережень і експериментів.

Очевидно, що виділені Дж. Дьюї етапи відображають стадії пізнавальної діяльності учнів, тоді як формальні ступені Й.-Ф. Гербарта – етапи викладацької діяльності вчителя.

У педоцентричній концепції основна функція вчителя в постановці перед учнями життєво важливих практичних проблем та організації діяльності учнів, спрямованої на їх розв’язання. Знання й уміння не виступають спеціальною метою діяльності учнів, а формуються ними мовби паралельно, під час розв’язування практичних проблем.

Сучасна дидактика, розглядаючи навчання як єдність викладання і учіння, намагається синтезувати позитивні сторони обох дидактичних систем.

Основні сучасні дидактичні концепції

1. ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ

Витоки: Сократ, Руссо, Дістервег, Ушинський та ін.

Суть: забезпечення активного ставлення учнів до оволодіння знаннями, інтенсивний розвиток їхньої самостійної пізнавальної діяльності, індивідуальних творчих здібностей.

Ознака: учитель не подає знання у готовому вигляді , а ставить перед учнями проблемне завдання. Проблема сама прокладає шлях до нових знань і способів дії.

Ядро проблемного навчання - проблемні ситуації.

Етапи вирішення проблемного завдання:

І.Усвідомлення проблеми, розкриття протиріччя

  • Уважно прочитати питання.

  • Відшукати вимогу питання.

  • Визначити, що дано і що необхідно знайти.

  • Пригадати, що знаємо про це явище, які причинно-наслідкові зв"язки його пояснюють.

  • Співставити раніше отримані знання і нову інформацію.

  • Виявити протиріччя.

  1. Формулювання гіпотези

  2. Доказ гіпотези

  3. Висновок