Кейс-метод (метод ситуаційного навчання), кейс-стаді.

За певними правилами виробляється модель конкретної ситуації, яка має місце в реальній професійній практиці. Має вигляд тексту обсягом 10-15 сторінок, який і називається «кейсом». Студенти попередньо вивчають його, залучаючи матеріали оглядових лекцій, інші різноманітні джерела інформації. Потім зміст кейсу детально обговорюється на практичних заняттях та диспутах, де викладач виконує роль диспетчера процесу співтворчості – генерує запитання, підтримує дискусію.

Батьківщиною цього методу є Гарвардська школа бізнесу (точніше – Школа ділового адміністрування Гарвардського університету, м.Бостон¸США). Щорічно викладачами розробляється до 600 кейсів.

Переваги:

• Мета навчання при цій технології відрізняється від класичної схеми – дати єдино правильні, раз і назавжди визначені знання, вміння, навички. Студенти разом із викладачем розв»язують пізнавальну проблему, яка має декілька варіантів вирішення, кожен з яких претендує на істину;

• Кейс-методу, на відміну від традиційних технологій, властивий демократичний характер процесу одержання знань. Студент є рівноправний із іншими учасниками обговорення проблеми. Головним у навчанні є не оволодіння готовими знаннями, а їх вироблення в процесі співтворчості студента і викладача.

• Результатом застосування кейс-методу є не лише знання, а й формування практичних навичок, розвиток системи цінностей студентів, життєвих установок, почуття впевненості в собі…

Методика роботи з кейсом

• Уважно прочитати кейс, ознайомитися із ситуацією

• Узагальнити і проаналізувати інформацію, виявити проблему

• Розвинути гіпотези

• Сформулювати альтернативні рішення, скласти перелік переваг і недоліків кожної із альтернатив, рекомендувати альтернативне рішення, якому надається перевага, обгрунтувати ці переваги.

2.Наочні методи

Наочні методи передбачають використання ілюстрацій і демонстрацій з метою доказовості словесних тлумачень. Наочний метод – це спосіб наочно-почуттєвого ознайомлення учнів з різними предметами, явищами, процесами, що є об’єктами навчання. Наочні методи використовуються у тісному взаємозв’язку із словесними. Їх специфічною особливістю є розвиток спостережливості учнів.

Основні види наочності:

1. Натуральна (природна) – рослини, тварини, мінерали та ін.)

2. Художньо-образотворча (малюнки, картини, фотографії…)

3. Умовно-схематична (карти, схеми, креслення, графіки)

4. Аудіовізуальна

Основні методи:

1. Метод ілюстрування – наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ в їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

2. Метод демонстрування – метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об’єктами в їх природному вигляді. Цей метод використовують не тільки для розкриття динаміки явищ, що вивчаються, але й для ознайомлення з зовнішньою і внутрішньою будовою предметів.

Методи ілюстрування і демонстрування використовуються у взаємозв’язку, взаємодоповнюючи і підсилюючи спільну дію. Так, демонструваня використовується тоді, коли процес чи явище учні повинні сприйняти в цілому. Коли ж потрібно усвідомити сутність явища, його взаємозв’язки використовують ілюстрування. Результативність цих методів залежить від методики показу і демонстрування об’єктів, що вивчаються. Ефективність методів ілюстрування і демонстрування залежить від: організації активної самостійної пізнавальної діяльності учнів; правильного вибору об’єктів; уміння педагога скерувати увагу учнів на найбільш суттєве у явищі, що демонструється; визначення місця і ролі предметів наочності в пізнавальному процесі; визначення оптимального об’єму ілюстративного матеріалу.

3. Метод спостереження – як метод навчання передбачає тривале цілеспрямоване сприймання об’єктів чи явищ з фіксацією змін, які в них здійснюються, і на цій основі – виявлення внутрішніх зв’язків і залежностей, розкриття сутності явищ. В умовах спостереження учень не втручається в ті явища, які він сприймає. Спостереження виконують в основному дві функції – демонстраційно-ілюстративну і дослідницьку. В першому випадку вони є засобом закріплення раніше засвоєних знань, умінь і навичок, в іншому – стають засобом здобуття нових знань (наприклад, спостереження за змінами у природі, рослинами, тваринами тощо). Самостійні спостереження учнів мають місце під час проведення уроків, в процесі гурткової роботи чи при виконанні домашніх завдань. Вони є короткочасними, тривалими, фронтальними чи індивідуальними. Тривалі спостереження вимагають систематичної фіксації у щоденниках фактів і висновків.

Організація спостережень передбачає такі основні етапи:

1. Повідомлення мети і завдань спостереження.

2. Мотивація пізнавальної діяльності.

3. Вступний інструктаж вчителя.

4. Актуалізація знань, необхідних для проведення роботи.

5. Самостійне спостереження.

6. Аналіз, узагальнення фактів.

7. Формулювання висновків.

8. Теоретична інтерпретація результатів спостереження.

Умови ефективного застосування наочності:

1. Оптимальність використання. Наочність – не самоціль, а засіб, який повинен забезпечити не тільки підвищення якості знань, їх міцність, але й розвиток сприйняття, мислення, активності і самостійності учнів.

2. Поєднання слова і наочності

3. Залучення учнів до виготовлення наочності

3.ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ. Відіграють вирішальну роль у формуванні практичних навичок та умінь застосування знань.

Розрізняють:

1.Метод вправ.

2.Лабораторні роботи. Це проведення учнями за завданнями учителя дослідів із використанням приладів, інструментів. Це один із видів дослідницької самостійної роботи.. Є обов»язковими.

3.Практичні роботи.

Вправи – це цілеспрямоване багаторазове повторення учнями певних дій та операцій з метою формування навиків і умінь..

Поділяють:

А) за характером навчальної діяльності

Б) на основі навчальної мети.

За характером навчальної діяльності:

• усні (сприяють розвитку логічного мислення, пам»яті, мови, уваги).

• письмові (використовуються для закріплення знань і вироблення умінь їх застосування) : різні види диктантів – слуховий, зоровий, пояснювальний, вибірковий, вільний, творчий, контрольний; граматико-орфографічні вправи (вставлення слів,пропущених у тексті, підкреслення потрібного слова, групування розрізнених даних слів у речення та ін ), різноманітні стилістичні вправи (тези, реферати, рецензії есеї та ін.)

• графічні (складання таблиць, діаграм, графіків, карт)

• технічні (мають виробничо-трудову спрямованість).

На основі навчальної мети :

-вступні (учитель поєднує пояснення з показом виконання дій, а учні повторюють за вчителем ті самі дії.

- пробні ( застосовують тоді, коли новий матеріал засвоєний учнями неміцно(

- тренувальні (вирізняються більшим ступенем самостійності)

- творчі (застосування ЗУНів у нових ситуаціях)

-контрольні.

Основні вимоги:

1.свідомий підхід учнів до виконання.

2.дотримання дидактичної послідовності: спочатку вправи на заучування і запам»ятання матеріалу, потім на відтворення і далі на самостійний перенос вивченого у нестандартні ситуації і – на творче застосування.

3. достатня кількість вправ.

ІІ. За логікою передачі і сприймання навчальної інформації на

• Індуктивні

• Дедуктивні

2.1. Індуктивні (індукція від лат. Зведення, узагальнення) – шлях розв»язання, вивчення від часткового до загального.

Учитель пояснює факти, наводить конкретні приклади, демонструє наочні посібники, задає вправи, підводячи поступово учнів до узагальнення, виведення правил, нових понять.

Учні спочатку засвоюють часткові факти, потім роблять висновки, узагальнюють матеріал.

2.2. Дедуктивні (від лат. виведення) . – від загального до часткового.

Учитель спочатку повідомляє загальне положення, закон, формулу, а згодом – підкріплює їх конкретними прикладами.

Учні сприймають загальні положення, закони, а потім засвоюють висновки, придумують приклади.

ІІІ. За характером пізнавальної діяльності

1.Пояснювально-ілюстративні методи - розповідь, читання, бесіда, переказ тексту, читання карти, добір з таблиці статистичних даних.

2.Репродуктивні методи – використовуються для набуття умінь і навиків. Це методи навчання способів діяльності.

Дидактична суть в тому, що учитель конструює (бере з підручника, інших джерел) систему завдань на відтворення дій, а учні, виконуючи ці завдання, відпрацьовують їх відтворення.

Це повторення способу діяльності за завданням учителя.

Включають:

1. репродуктивні завдання (Яка група островів Північно-Льодовитого океану : Земля Франца-Йосифа, Північна Земля, Нова Земля лежить ближче до Північного полюсу?

2. З»ясування простих запитань: Що називається озером? Що таке літосфера?

3. Географічні вправи і задачі, практичні роботи

4. Контрольні роботи за контурними картами

5. Географічні диктанти.

Головна перевага двох вищезгаданих груп методів – економність. Вони забезпечують можливість передачі значного об»єму знань, умінь за короткий час і з невеликими затратами зусиль.

Проблемні методи навчання. Забезпечують активне ставлення учнів до оволодіння знаннями, інтенсивного розвитку їхньої самостійної пізнавальної діяльності.Ядром виступають проблемні ситуації.

3. Методи проблемного викладу: на певному етапі учні ще не в силах самостійно вирішувати проблемне завдання, а тому учитель показує шлях дослідження проблеми. Інакше кажучи, учитель демонструє перед учнями самий шлях наукового мислення, робить учнів як би співучасниками наукового пошуку.

4.Частково-пошукові: знання учням потрібно здобувати самостійно, учитель організовує не повідомлення знань, а пошук нових знань за допомогою різноманітних засобів.

5.Дослідницький метод: передбачає творче засвоєння знань. Учні самостійно добувають знання у процесі розв»язання проблеми.

Засоби для досягнення результатів також визначаються самими учнями. Діяльність вчителя обмежується до оперативного керівництва процесом вирішення проблемних завдань. Отримані знання визначаються глибиною, міцністю, реальністю.

При організації навчання із використанням проблемних методів важливо навчити учнів методиці розв»язання проблемних питань.

Пам»ятка;

Необхідно виконати наступні дії:

• уважно прочитати питання і відшукати вимогу питання

• .визначити, що дано і що потрібно знайти

• пригадати, що знаємо про це явище, які причинно-наслідкові зв»язки його пояснюють

• спів ставити раніше отримані знання і нову інформацію

• на підставі такого співставлення виявити протиріччя.

МЕТОДИ НАВЧАННЯ у ГРІ (Мова йде про ігрове моделювання явищ, що вивчаються).

-наближення до практики

-розвиток творчої уяви

-навички співпраці у соціальному аспекті

1. Симулятивні ігри (від лат. Удавання). Називають процедури з виконанням певних дій, які відтворюють, імітують будь-які явища дійсності. (Процедура ухвалення рішення в органах влади...).

Мініатюрна версія реальності. Це ілюстування певних явищ і механізмів.

2. Рольові ігри (драматизація). Імітація реальності призначенням певних ролей учасникам і надання їм можливостей діяти „наче насправді”.

3. Ділові ігри – програвання тієї чи іншої ситуації спеціалістами, внаслідок чого визначається процес або його результат.