-
Шляхи вирішення проблем розвитку соціального туризму в Україні
В умовах майже повної комерціалізації туристичної галузі держава має розвивати соціальний туризм і створювати умови для залучення до споживання туристичного продукту широких верств населення, насамперед дітей, студентів, молоді, людей похилого віку, інвалідів тощо. Визначено, що розвиток соціального туризму сприяє ефективному впровадженню державної політики соціалізації молоді як сукупності форм, методів та напрямів державного впливу на неї та вдосконалення процесу соціалізації молодого покоління в інтересах збереження та розвитку людства на основі загальних цінностей. Все це зумовило необхідність введення в науковій обіг поняття “соціалізації туризму” як державної політики, спрямованої на створення умов для залучення широких верств населення до активного та стабільного споживання туристичних послуг.
Важливо відзначити, що, за опублікованими даними, доходи від соціального туризму в Туреччині зросли в 25 разів за останні 10 років після прийняття 15 річного плану його розвитку. Головною конкурентною перевагою, що забезпечує туристичну привабливість Туреччини, є вдале співвідношення основних характеристик туристичного продукту «ціна/якість» на основі швидкого розвитку та удосконалення туристичної інфраструктури. Постає питання: чи здатна Україна повторити «турецьке чудо»? І скільки треба часу, щоб соціальнийтуризм запрацював? За словами Анатолія Пахлі, враховуючи рекреаційно-туристичний потенціал України, на це треба сподіватися, але спочатку необхідно детально проаналізувати основні сучасні проблеми розвитку туризму в Україні та визначити шляхи їх вирішення. За опублікованими даними, багато фахівців, практиків, вчених виділяють наступні основні проблеми, що стримують розвиток соціального туризму в Україні:
-
недоліки в системі регіонального управління розвитком соціального туризму;
-
різновідомча підпорядкованість соціальному туризму та туристичної інфраструктури;
-
недостатнє фінансове забезпечення туристичної діяльності та недоліки в системі оподаткування, що не сприяють вкладенню інвестицій в інфраструктуру соціального туризму та санаторно-курортний комплекс;
-
відсутність розгалуженої та прозорої інформації про результати розвитку туристичної діяльності в Україні, об’єктивної рекламної інформації, недостатня кількість туристичних представництв України за кордоном;
-
велика питома вага сектору «тіньової економіки» в сфері соціального туризму України та відсутність дієвих важелів щодо його скорочення;
-
невирішеність проблеми розвитку сільського туризму в депресивних регіонах України;
-
відсутність дієвого механізму відродження внутрішнього соціального туризму в Україні.
Особливої уваги заслуговує проблема розвитку сільського туризму в депресивних регіонах України. Але до цього часу відсутнє належне державне регулювання розвитку сільського туризму, як найбільш динамічного сектора світового туристичного господарства та напрямку виходу з кризи українського туризму.
За оцінкою фахівців економіки України, з 6,3 млн. приватних житлових будинків у сільський місцевості в Україні майже мільйон може бути використано на ринку сільського туризму. Але зареєстровано лише декілька сотень сільських садиб, які використовуються для потреб туризму. Особливо це актуально для депресивних регіонів, де проблематично розвивати сільське господарство (гірські місцевості Карпат та Криму). Сільські громади повинні надавати більше уваги благоустрою сіл, реформуванню транспортної інфраструктури, відновленню роботи місцевих закладів культури. Цей напрямок розвитку соціального туризму потребує належного нормативно-правового забезпечення.
Для вирішення цієї проблеми виникають наступні пропозиції:
-
необхідно прийняти законопроект та розробити регіональні програми розвитку сільського туризму;
-
здійснити реформування системи державної статистики з туризму, провести її технічне переоснащення для забезпечення формування електронних звітів та програм розвитку сільського туризму, як системи інформаційно-аналітичного забезпечення сфери туризму;
-
створити курси перепідготовки кадрів для працівників системи приватного туризму, зокрема сільського.
Окремо слід розглядати проблему великих масштабів діяльності так званого «тіньового сектору економіки» в сфері послуг гостинності та туризму (на долю якого припадає близько 86% туристичних потоків в Україну). Так, відповідь на питання