2.2.6 Люксембург

Парламент Люксембурга прийняв закон про легалізацію евтаназії в березні 2009 року. Згідно новому люксембурзькому законові заява смертельно хворої людини дає право на проведення евтаназії після схвалення двома лікарями та комісією експертів.

Для того щоб прийняти закон про евтаназію, схвалений депутатами, парламенту Люксембурга прийшлось піти на зміну конституції країни з метою зменшення повноважень монарха. Приводом для цього стала категорична відмова Великого герцога Анрі підписувати цей закон. Голова держави мотивував свою позицію глибокими католицькими переконаннями – як відомо, католицька церква є противником евтаназії.

2.2.7 США

Прикладу парламенту Голландії послідкували деякі законодавчі органи різних країн: Сполучених Штатів Америки (зокрема, штатів Орегон та Вашингтон), Північної провінції Австралії (1995 рік).

Ще в 70-ті роки ХІХ сторіччя в США мала місце дискусія про евтаназію (це поняття тут вже трактується як милосердне вбивство невиліковно хворих), котра відразу ж виявила непримиримість позицій її прихильників та противників. Спочатку, в 1872 році з’явилась стаття Williams S.D. «Евтаназія» (автор – прихильник евтаназії), потім 1873 році в його підтримку стаття Tollemache L.A. «Нове у веденні інкурабельних хворих». У відповідь на ці дві публікації в журналі «Спостерігач» публікується різка критика цієї позиції, на що Tollemache L.A. відповів листом в редакцію даного журналу. Підкреслимо, що вже тут дискусія про евтаназію вийшла за границі професійної медичної середи.

В 1959 році в Нью-Йорці виходить колективна робота під редакцією Г. Фейфеля «Смисл смерті». В 1967 році в монографії психіатра Хінтона «Вмирання» розглядаються психологічні аспекти проблеми помираючого хворого. В 1967 році в Нью-Йорці організований Фонд танатології, котрий ставить метою надання допомоги термінальним хворим через поєднання зусиль різних спеціалістів, тобто роблячи акцент на міждисциплінарній природі проблем помираючої людини.

В Каліфорнії після довгих років обговорень на референдумах в 1977 році був прийнятий закон «Про права людини на смерть», згідно котрому невиліковно хворі люди можуть оформити документ з виявленням бажання відключити реанімаційну апаратуру.

Однак до сих пір цим законом офіційно нікому не вдалося скористатися, так як однією з умов здійснення евтаназії повинен бути висновок психіатра про осудність пацієнта (а Американська асоціація психіатрів забороняє своїм членам участь в подібних процедурах), а інша обов’язкова умова полягає в тому, що проводить евтаназію повинен лікар, що також неможливо, оскільки Американська медична асоціація прийняла рішення про заборону своїм членам участь в евтаназії, висунувши лозунг: «Лікарі не повинні бути катами». Позиція Ватикану по цьому питанню суттєво пом’якшилась в 2002 році, коли Папа Римський Іоанн Павло ІІ заявив, що використання медичного обладнання для спасіння життя хворого в деяких випадках може бути «безкорисним та неповажним по відношенню до пацієнта».

В наш час, евтаназія дозволена в штатах Орегон та Вашингтон. 5 березня 2009 року в американському штаті Вашингтон вступив в силу закон, що дозволяв лікарям прописувати невиліковно хворим пацієнтам, що бажають припинити страждання, летальну дозу препаратів.