Порівняльна характеристика теплофізичних властивостей зернової барди та деревини

Показники	Барда гранульована	Деревина
Вологість W, %	8, 285	35
Зольність А, %	1, 74	0, 6
Леткі речовини V, %	81, 39	85
Теплота згоряння (за сухою речовиною), кДж/кг	20 158	18800

Другий напрям – організація виробництва біогазу в процесі біологічної очистки післяспиртової барди – є ефективним з точки зору енергозбереження та охорони довкілля. Біогаз – це продукт бродіння (метанової ферментації) органічних відходів будь-якого походження. Залежно від вмісту метану енергоємність біогазу становить 23 –25 МДж/м³, тобто 70 % від енергоємності природного газу.

Біологічна очистка післяспиртової барди дає змогу додатково отримати від 1800 до 3000 м³ біогазу на 1000 декалітрів спирту, що еквівалентно 40 % потреб у природному газі спиртового заводу. Водночас на 70 –90 % можна зменшити забруднення стічних вод, отримати високоякісне органічне добриво та створити автономне виробництво біоетанолу із замкнутим циклом енерго- та водоспоживання [ 4 ].

У випадку розміщення біореакторів і метантенків для зброджування органічних відходів на базі спиртових заводів, сировина для одержання біогазу утворюватиметься на місці. Біогаз зручний для використання, оскільки його можна легко транспортувати на великі відстані. Застосування біогазу не тільки сприяє обмеженню неконтрольованих викидів метану в атмосферу Землі, що призводить до парникового ефекту, а й ліквідує гниючі органічні відходи і джерела токсинів, гельмінтів, хвороботворних мікроорганізмів. Біогазова установка об’ємом реактора 3 м3 дає на добу 4 –12 м3 біогазу. Для опалення одноповерхового будинку у зимовий період необхідно 15 –20 м³ газу.

Третій напрям – брикетування нерозчинної складової спиртової барди з метою використання в біореакторах. На ДП «Немирівський спиртзавод» відпрацьовується технологія брикетування барди та вивчається можливість використання барди в біореакторах.

В олієжировій промисловості з метою отримання біопалива другого покоління можна використовувати такі відходи виробництва :

• соапстоки;

• олії та жири, вилучені з відпрацьованих адсорбентів;

• шрот.

На олійнопресових та олійноекстракційних заводах одержують сиру олію. Якщо кислотне число олії не перевищує норми, передбаченої стандартом, обмежуються первинною обробкою її – гідратацією або дворазовою фільтрацією. Якщо кислотне число перевищує значення, передбачене стандартом, олію рафінують (нейтралізують) розчинами лугів. Олію рафінують після гідратації, при якій з неї видаляють білки, фосфатиди, а також слизисті речовини. Гідратація, яку проводять парою, значною мірою полегшує процес нейтралізації олії, зменшується також витрата лугу. При нейтралізації олію нагрівають до температури 60 0С і перемішують. Потім до апарата подають луг невеликими порціями через душові пристрої. Краплі лугу, рухаючись з поверхні до конуса апарата, захоплюють домішки та вільні жирні кислоти, омилюють або зв’язують їх у вигляді дрібних пластівців мила (соапстоку) і осідають на дно апарата.

Виділені з соапстоків лимонною або оцтовою кислотою органічні жирні кислоти можуть бути ефективно використанні для виготовлення оліфи та у стеариновому виробництві. Соапстоки на Вінницькому олійножировому комбінаті використовують для виготовлення мила.

Найбільш актуальною на сьогодні є технологія одержання біодизеля із соапстоків, яка може бути представлена схемою (рис. 1).

Рис. 1. Схема одержання біодизеля з відходів виробництва олії (соапстоків)