Реферат про Зигмунда Фрейда

21

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Кафедра філософії і соціально-політичних дисциплін

Реферат

«Зиґмунд Фрейд і його філософські вчення»

Автор: Копитова М.С.

Фінансово-економічний факультет,

перший курс,

група 103-ЕФ

Науковий керівник Кордо В.О.

м. Полтава

2012 р.

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1 Біографія Зиґмунда Фрейда……………………………………………….4

Розділ 2 Вчення Фрейда……………………………………………………………..8

Висновок…………………………………………………………………………….20

Список використаної літератури…………………………………………………..21

Вступ

Актуальність даної теми полягає в тому, що ми повинні знати про видатного філософа Зиґмунда Фрейда, який вніс великий вклад у пізнання людини, виробивши психоаналіз. У наш час це дуже важливо знати про все, що з нами відбувається. Так ми краще пізнаємо і розуміємо самих себе. А завдяки цьому можемо навіть удосконалюватися, ставати кращими і більше можемо не робити помилки.

Завдання:

• дослідити життя Зиґмунда Фрейда;

• дізнатися суть психоаналізу і теорії сновидінь.

Він австрійський невропатолог, психіатр, психолог та філософ, засновник теорії і методу психоаналізу. Також називають це фрейдизмом, яке стало однією з найвпливовіших ідейних течій ХХ ст. Фрейд звернувся до аналізу психіки в цілому. Психоаналіз Фрейда має класичну форму. Вчення 3. Фройда справило значний вплив на розвиток філософії і культури XX ст. Характерною ознакою 3. Фройда є звернення до культурологічних та філософських проблем.

Розділ 1

Біографія Зиґмунда Фрейда

Зиґмунд Фройд народився в сім'ї Якоба Фройда та Амалії Натансон. Батьки психоаналітика походять з Бучача (нині Тернопільська область), де жили до переселення в німецьке місто Фрайберг, що знаходилося поблизу кордонів Прусії та Австрії (нині — місто Пржибор у Чехії).

У статті «Моє життя і психоаналіз» Зиґмунд писав: «Я народився 6 травня 1856 року у Фройбурзі в Моравії, маленькому містечку в нинішній Чехословаччині. Мої батьки були євреї, і сам я залишаюся євреєм. Про моїх предків з батьківського боку я знаю, що вони колись мешкали в рейнських землях, у Кельні; у зв'язку з черговим переслідуванням євреїв в XIV або XV століттях, сімейство перебралося на схід, і впродовж XIX століття воно перемістилося з Литви через Галичину до німецькомовних країн, до Австрії».

Якоб Фройд народився в 1815 році в місті Тисмениця (сучасна Івано-Франківська область), в Галичині, і провів там перші 25 років свого життя. У Тисмениці він уперше одружився і дав життя двом старшим братам Зиґмунда — Еммануелю і Філіпу. Амалія Натансон також народилася в Україні, в місті Броди на Львівщині, виросла в Одесі. В 1860 році родина Фройда у зв'язку з фінансовими труднощами перебралась до Відня. В 9 років Фройд вступає до гімназії Сперл (середня школа), де став одним з кращих учнів, та закінчив її на відмінно в 17 років.

Після завершення гімназії Фройд планував зробити воєнну або ж політичну кар'єру, але в наслідок антисемітських настроїв та матеріальних труднощів його амбіції були повністю знищені цими причинами.

У 1881 році він на відмінно здає випускні екзамени та отримує ступінь доктора медицини. В березні 1876 року Фройд під пильним наглядом професора Карла Клауса досліджує статеве життя вугрів . В частковій мірі, вивчав наявність сім'яників у самців. Це була його перша наукова робота. В 1884 році винайшов метод зафарбовування нервових шляхів хлоридом золота, спосіб такого роду був визнаний недосконалим.

У 1882 році Фройд приступив до медичної практики. Наукові інтереси привели його до головної лікарні у Відні, де він почав дослідження в Інституті церебральної анатомії. На початку 1880-тих років зближується з Йозефом Брейєром та Жаном-Мартеном Шарко, які значно вплинули на вибір Фройдом напрямку наукової діяльності.

У 1886 році Фройд вступає в шлюб з Мартою Бернейс. В подальшому у них народилось шестеро дітей — Матильда (1887—1978), Жан Мартін (1889—1967, названий в честь Шарко), Олівер (1891—1969), Ернст (1892—1970), Софія (1893—1920) та Анна (1895—1982). Саме Анна Фройд стала послідовницею батька, заснувала дитячий психоаналіз, систематизувала та розробляла психоаналітичну теорію, внесла значний вклад в теорію та практику психоаналізу в своїх роботах.

Зиґмунд Фройд навчався у Віденському університеті (медичний факультет, зараз Віденський медичний університет).

У 1876 — 1882 — працював в лабораторії психології Ернеста Брюкке вивчаючи, гістологію нервових клітин, також працював в Інституті фізіології, де займався вивченням проблем психоаналізу. Потім перейшов до головного шпиталю Відня. Одержав звання приват-доцента з неврології. Стажувався у доктора Шарко в Парижі, перекладав на німецьку праці видатного медика. Відкрив приватну практику психоаналітика.

З. Фройд, жартуючи, називав себе Мойсеєм психоаналізу. У цьому зобразилося його життєве кредо: антагоніст Риму Ганнібал мріяв про завоювання Риму, а Фройд — про інтелектуальне завоювання світу.

Вчений вірив у розумне й гармонійне облаштування світу під егідою диктатури еліти. У праці «Майбутнє однієї ілюзії», сповідуючи платонівські принципи раціонального влаштування держави, обстоював антидемократичні засади, заперечував визначальну роль народу у суспільному житті й державобудівництві.

5 березня 1902 року до Фройда нарешті прийшла слава й визнання: найясніший цісар Франц Йосиф I підписав офіційний указ про присвоєння вченому звання професора-асистента.

1908 — він відкриває Віденське психоаналітичне товариство, де збиралися не лише медики, але й творча інтелігенція.

1922 року Лондонський університет вшановував п'ятьох геніїв людства, зокрема й Зиґмунда Фройда та Альберта Ейнштейна. Відтепер психоаналітик стає популярним не лише у Європі: його запрошують на лекції в США, гонорари за це досягають десятків тисяч доларів.

Зиґмунд Фройд — вчитель та ідейний натхненник європейського філософа Карла Юнга.

У 1891 році видана робота Фройда «Про афазію», в якій він уперше виступив з аргументованою критикою загальноприйнятої на той час концепції локалізації функцій мозку в певних його центрах і запропонував альтернативний функціонально-генетичний підхід до вивчення психіки та її фізіологічних механізмів. У статті «Захисні нервопсихози» (1894) та роботі «Дослідження істерії» (1895, спільно з Й. Бреєром) було засвідчено, що існує зворотна дія психічної патології на фізіологічні процеси та залежність соматичних симптомів від емоційного стану пацієнту. З початком XX століття починає видавати свої основні наукові роботи:

• «Тлумачення снів» (1900)

• «Психопатологія повсякденного життя» (1901)

• «Леонардо да Вінчі — Спогад дитинства» (1910)

• «Тотем і табу» (1913)

• «Лекції до вступу в психоаналіз» (1916—1917)

• «По ту сторону принципа задоволення» (1920)

• «Психологія мас та аналіз людського „Я“» (1921)

• «Я та Воно» (1923)

У 1923 році у Фройда виявлений рак піднебіння. Вчений переніс 33 тяжких операції, але продовжував працювати до останніх днів свого життя. У 1930 році Фройд став лауреатом премії Ґете.

1923 року З. Фройда оперували (ракова пухлина). 1933 рік: у Німеччині до влади прийшли нацисти: донька вченого Анна, яка очолювала Всесвітнє психоаналітичне товариство, арештована. Родина Фройда втекла до Лондона. У 1938 році, після приєднання Австрії до Німеччини та й наступних переслідувань євреїв зі сторони нацистів, положення Фройда значно ускладнилось. Після арешту доньки Анни та допиту в гестапо, Фройд прийняв рішення покинути Третій рейх. Однак влада не поспішала випускати його з країни. Він був змушений не тільки підписати принизливу подяку гестапо «за ряд добрих послуг», але й виплатити правлінню рейха неймовірно величезний «викуп» в сумі 4000 доларів за право покинути Німеччину. В багато чому дякуючи зв'язкам грецької та датської принцеси Марі Бонапарт — пацієнтки та учениці Фройда — йому вдалось зберегти життя і разом з дружиною та донькою емігрувати в Лондон. Дві сестри Фройда були вислані в концентраційний табір, де й загинули у 1942 році. Нестерпно страждаючи від раку ротової порожнини, який був викликаний курінням, у 1939 році він просить свого лікаря та друга Макса Шура допомогти йому здійснити евтаназію, ідея якої була на той час досить таки популярною. Той дав йому дозу морфію, від якої Зиґмунд Фрейд і помер 23 вересня, на той час йому було 83 роки.

Розділ 2

Вчення Фрейда

Центральним поняттям у 3. Фройда є «несвідоме», яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках. 3. Фройд створює класичну для психоаналізу модель психіки: «Воно» (несвідоме, або «Ід»), «Я» (свідомість, або «Его») та «Над-Я» («Супер-Его», або «Цензор»).

Історія психоаналізу бере свій початок в 1880-тих роках у Відні, коли Зиґмунд Фрейд працював над розробкою ефективнішого способу лікування неврологічних та істеричних захворювань. Деякий час раніше Фрейд зіткнувся з тим фактом, що частина розумових процесів не усвідомлювалась ним як результат його неврологічних консультацій у дитячій лікарні, і при цьому він виявив, що у багатьох дітей, які мають розлади мовних функцій, відсутні органічні причини для виникнення даних симптомів. Пізніше у 1885 році Фрейд проходив стажування в клініці Сальпетрієр під керівництвом французького невролога та психіатра Жана-Мартена Шарко, який здійснив на нього дуже сильний вплив. Шарко звернув увагу на те, що його пацієнтки часто страждали такими соматичними захворювання, як параліч, сліпота, пухлини, не маючи при цьому ніяких характерних в таких випадках органічних порушень. До роботи Шарко вважалось, що жінки з істеричними ознаками мали блукаючу матку, але Фрейд встановив, що у чоловіків також могли виникати подібні психосоматичні симптоми. Фрейд також ознайомився з експериментами в області лікування істерії, які проводив його наставник та колегою Йозефом Бреєром. Це лікування являло собою поєднання гіпнозу та катарсису та й пізніше у цьому методі процеси розрядки емоцій отримали назву «абреакція».

Попри те, що більшість вчених вважали сновидіння або набором механічних спогадів про минулий день, або безглуздим набором фантастичних образів, Фрейд розвивав точку зору інших дослідників про те, що сновидіння є зашифрованими повідомленнями. Аналізуючи асоціації, які виникали у хворих у зв'язку з тою чи іншою частиною сновидіння, Фрейд робив висновки про розлади (етіологія). Усвідомлюючи виникнення свого захворювання, пацієнти, як правило, виліковувались.

У молоді роки Фрейд зацікавився гіпнозом та його використанням для допомоги душевнохворим. Пізніше він відмовився від гіпнозу,надаючи перевагу своєму власному методу вільних асоціацій та аналізу сновидінь. Ці методи стали основою психоаналізу. Фрейд також цікавився тим, що називали істерія, а зараз відомо нам як конверсійний синдром.

Уперше термін «психоаналіз» був використаний Фрейдом французькою мовою 30 березня 1896 року в опублікованій ним статті про етіологію неврозів у «Неврологічному Журналі». В1900 році він видає свою першу самостійну роботу «Тлумачення сновидінь», яка присвячувалась аналізу неврозів з допомогою вивчення сновидінь аналізанта. Здійснювати дослідження з використання методу вільних асоціацій, він прийшов до висновку, що джерелом неврозу більшості аналізантів є придушені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо (наприклад при фіксації на матері - едіпів комплекс) воно не може бути вдоволене і проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також невгамований потяг може бути перенаправлено на не сексуальні цілі (сублімація). Відповідно, у цій концепції прояви заглушених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в снах та неврозах, але й в літературі та мистецтві (а також і в інших породженнях людської свідомості).

У ранніх роботах Фрейда (до 1920 року) в якості джерела неврозів розглядається конфлікт несвідомого стану (який керується «принципом задоволення») та свідомості, яка прагне до самозбереження («принцип реальності»). Внаслідок цього головна увага зосереджується на конфлікті всередині психічної інстанції, яка керується принципом реальності. У праці «Я та Воно» Фрейд виділяє в структурі психіки три компоненти — «Воно» (ід), «Я» (его) та «Над-Я» (супер-я). «Воно» відповідає за позасвідомий потяг, «Я» — принцип реальності. «Над-Я» формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, панування над психікою стає неусвідомленим, приводить до виникнення так званої «совісті» і неусвідомленого почуття провини.

Більша частина сучасних психоаналітиків не визнає придушену сексуальність джерелом всіх психічних розладів, переважно сексуальне трактування образів у снах також викликає сумніви. Водночас запроваджене Фрейдом поняття несвідомого, метод пророблення прихованих причин симптомів та «економічний» розгляд психічних процесів, як взаємодії відособлених інстанцій, лежить в основі більшості шкіл сучасного психоаналізу, психотерапії та теорії особистості. Ідея в тому, що твори мистецтва можуть розглядатись як результат невротичних переживань творця та прояву неусвідомленого. Таке тлумачення мало величезний вплив на культуру ХХ століття. Теорії Фрейда та його методи лікування викликали полеміку у Відні в XX столітті і досі залишаються предметом гарячих суперечок. Ідеї Фрейда часто обговорюються та аналізуються в літературних та філософських роботах в додаток до неспинних дискусій в наукових та медичних роботах. Його часто називають «батьком психоаналізу».

Усупереч традиціям критичного мислення XIX століття, Фрейд запропонував відмовитись від ролі свідомості, як контролера при нагляді за психічними процесами. На його думку, свідомість відсікає думки, що виникають на периферії, а також образи ще до того, як вони попадуть в поле уваги суб'єкта, тоді як при аналізі душевних рухів саме ці думки та образи можуть виявитись важливими. Фрейд став використовувати метод вільних асоціацій. Пацієнтам пропонувалось розслабитись на кушетці і говорити все, що приходить їм в голову, якими би абсурдними, неприємними або непристойними воно не здавалось з точки зору повсякденних стандартів. Коли це відбувалось, виявлялось, що потужні емоціональні потяги відносили неконтрольоване мислення в напрямку до психічного конфлікту. Фрейд стверджує, що перша випадкова думка утримує в собі якраз те, що потрібно, і є по суті забутим продовженням спогаду. Пізніше він робить застереження, що це не завжди так буває. Те, що думка, яка виникає у хворого, не може бути ідентична з забутим уявленням, повністю пояснює душевний стан хворого. У хворого під час лікування діють дві сили – одна проти іншої: з одної сторони, його свідоме прагнення згадати забуте, а з іншої – опір, яке перешкоджає витісненому або його похідній повернутись у свідомість. Якщо цей опір дорівнює нулю або є незначним, то забуте без будь-яких змін виникає у підсвідомості. Чим сильніше спотворення під впливом опору, тим менше схожості між думкою, яка виникає – замінником витісненого та самим витісненим. Все ж, ця думка має мати хоч якусь схожість із тим, що шукали в силу того, що ця думка має те ж саме походження, що й симптом. Якщо опір не дуже інтенсивний, то за цією думкою можна дізнатись так звану «істину». Випадкова думка повинна мати відношення до витісненої як певний натяк.

Поняття «асоціації» - одне з найдревніших у психології. Його можна зустріти у Платона та Аристотеля. Подібно тому, як стовбур дерева, розвиваючись, обростає новими кільцями, ці поняття, які передаються від епохи до епохи як мудрість століть, збагатились новим змістом. Правило утворення асоціацій століттями вважався головним законом психології. Воно стверджує: якщо будь-які об’єкти сприймаються одночасно або в безпосередній тісності, то поява одного з них спричиняє за собою усвідомлення іншого. Якщо глянути на яку-небудь річ, людина згадує її відсутнього власника, оскільки раніше ці два об’єкти сприймались одночасно, в силу чого між їхніми слідами зміцнився асоціативний зв’язок. Різноманітними видами асоціацій було посвячена велика кількість психологічних трактатів. Коли психологія перетворилась в науку, асоціації стали вивчати екстремально, щоб виявити закони пам’яті, уяви та інших психічних процесів. Було вияснено, з якими уявленнями асоціюються у різних людей різні слова, скільки разів потрібно повторити список слів, щоби між ними виник зв’язок, який би дозволяв цілком або частково запам’ятати це слово та ін. У всіх випадках ставилась задача вивчення роботи свідомості. Фрейд використовував матеріал асоціацій в інших цілях. Він шукав в цьому матеріалі шлях в область тих спонук, які не усвідомлюються, натяки на те, що відбувається в «киплячому котлі» афектів, потягів. Для цього, він гадав, асоціації варто вивести з-під контролю свідомості. Вони повинні були вільними. Так народилась процедура психоаналізу, тобто його технічне використання.

Основні позиції теорії сновидінь Фрейда стверджують:

1. Сновидіння — це спотворений замісник чогось іншого,несвідомого; крім явного сновидіння існує безсвідоме приховане сновидіння, яке і проявляється в свідомості у вигляді явного сновидіння. Вміст безсвідомого – це так звані витіснені бажання.

2. Функція сновидінь — оберігати сон. Сновидіння — це компроміс між потребою у сні та намаганнями порушити його без-свідомими бажаннями; галюцинаційні використання бажань, функція якої – оберігати сон.

3. Сновидіння проходять обробку: перетворення думок в зорові образи, згущення, зміщення, вторинна обробка, заміна символом.

Теорія сновидінь була докладно викладена Фрейдом у книзі «Тлумачення сновидінь» (1900), — його першій великій роботі з психоаналізу, яка залишилась однією із основних його робіт.

Щоб зрозуміти природу сновидіння, які з'являються в стані сну, насамперед потрібно вияснити сенс самого сну, - каже Фрейд, - є відпочинок: змучений за день організм в стані сну відпочиває. Психологічний же сенс сну є у втраті цікавості до зовнішнього середовища. Можна було припустити, що сновидіння – реакція душі на зовнішні або соматичні подразники, котрі діють на людину котра спить. Однак ці подразники не можуть пояснити всього сновидіння, і Фрейд висуває наступну фундаментальну пропозицію: свідоме сновидіння - це «спотворений замісник чогось іншого, не свідомого». Окрім явного сновидіння існує підсвідоме приховане сновидіння, яке проявляється в свідомості у вигляді явного сновидіння. Іншими словами: окрім зовнішніх та соматичних подразників, є ще подразники, котрі мають психічну, хоча і безсвідому природу, які діють на людину котра спить, породжуючи в його свідомості сновидіння.

Позасвідомі психічні подразники (приховані сновидіння) діляться на дві групи. Частина прихованого сновидіння - це враження за день, залишки, уривки яких проявляються у сновидінні. Друга частина – головна – частина прихованого сновидіння знаходиться у позасвідомому (у вузькому сенсі цього слова) – в тій сфері психіки, де мешкають позасвідомі бажання. У денний період часу ці бажання витісняються, не допускаються в свідомість певною інстанцією. (цензура сновидіння, або – в термінах пізнішої моделі Фрейда – Над-Я). Вночі ж, коли людина нерухома і фізично не спроможна здійснити бажання котрі витісняються, дія цензури ослаблюється і несвідомі бажання проникають в свідомість, тобто в сновидіння. Позасвідомі, витіснені бажання – це бажання, просто неприйнятні «в етичному,соціальному відношенні».

Ці бажання егоїстичні. Це:

1) сексуальні бажання (в тому числі – і в особливості – заборонені етичними та громадськими нормами – наприклад, інцест);

2) ненависть (до самого «бажання помсти та смерті самим близьким та коханим в житті – батькам, братам і сестрам, чоловіку чи жінці, навіть власним дітям»).

Несвідомі бажання, вдягаючись у фрагменти денних вражень, використовуючи їх як матеріал, з'являється у сновидінні. Саме несвідоме бажання є активною, рухомою силою прихованого сновидіння, яка проштовхує його в явне сновидіння; воно віддає психічну енергію для створення сновидіння.

Явне сновидіння Однак не важко помітити, що нам сниться не одні наші бажання, але й галюцинаторне виконання бажань, тобто ми бачимо наші бажання які здійснились в образній формі ( з використанням матеріалу денних вражень), як ніби то наяву. Пояснити цей факт допомагає наступна фундаментальна теза Фрейда: функція сновидіння – оберігати сон. Саме цим пояснюється видозміна подразників, таких як дзвоник будильника, попадаючи в сон в сновидіння – сновидіння захищає сон він цього дзвінка, який би мав перервати його. Так само і несвідоме психічне подразнення – бажання, яке прорвалось в сновидіння, - повинне би було розбудити людину – для того, щоб здійснити то бажання, людина мала б прокинутись і діяти. Але сновидіння, уявляє бажання вже коли воно здійснилось, та дозволяє продовжувати спати. Таким чином, сновидіння – є галюцинаційним, яке виконує бажання, функція якого – захищати сон.

У найпростішій формі сновидіння трапляється у маленьких дітей і почасти у дорослих. Це нічим не замасковане галюцинаційне виконання бажань або вираження вдоволення актуальних соматичних потреб, наприклад коли спляча людина, страждає від спраги, і бачить у сні, як вона п'є. Однак зазвичай приховані сновидіння, перед тим як з'явитись в свідомості сплячої людини у вигляді явних сновидінь, проходять певну обробку (робота сновидіння). Робота сновидіння складається з чотирьох компонентів: перетворення думок в зорові образи, згущення, зміщення, вторинна обробка.

1. Перетворення роботи в зорові образи. Ця операція дуже складна, оскільки потребує зображення абстрактних відношень, які утримуються в думках, у вигляді конкретного, яке тільки і може зберігатись в образах. Логічні елементи, те, що в мові виражаються абстрактними поняттями та логічними союзами, при цьому випадають, і при тлумаченні сновидіння їх приходиться відновлювати.

2. Цензура сновидіння, яка в денний час не пропускає неприйнятні бажання в свідомість, вночі хоча і пропускає їх, але при цьому перекручує до неможливості, користуючись механізмом згущення та зміщення.

a). Згущення. Дія згущення проявляється в тому, що декілька елементів прихованого сновидіння в явному сновидінні втілюються в одному елементі (наприклад, декілька різних людей згущаються в одне обличчя). Деякі з елементів прихованого сновидіння можуть зовсім не зобразитись в явному сновидінні.

b). Зміщення. Робота зміщення виражається в заміні елемента прихованого сновидіння натяком. Окрім того, цей механізм може робити зміщення акценту з одних елементів сновидіння на інші, так що, найважливіші елементи прихованого сновидіння виявляються майже не помітними в явному сновидінні, та навпаки.

c). Вторинна обробка. Вторинна обробка зв’язує явне сновидіння в більш чи менш усвідомлене ціле – адже механізми, які перетворюють приховане сновидіння в явне, працюють з кожним елементом прихованого сновидіння окремо, тому зв'язки, які в прихованому сновидінні були між його елементами, руйнуються. Вторинна обробка приводить до порядку все це, пригладжує отримане явне сновидіння, надає йому видимість свідомості.

Окрім всього вище перерахованого, існує ще один спосіб уявити в явному сновидінні елементи прихованого. Це заміщення прихованого елемента символом. Символи, на відміну від звичайних елементів явного сновидіння, мають узагальнене (одне і теж для різних людей) і стале значення. Символи зустрічаються не тільки в сновидіннях, але і в казках та міфах, в буденній мові, поетичній мові. Число предметів, які зображуються в сновидіннях символами, обмежене.

Концепції та вчення Фрейда нерідко опинялось під забороною в Радянському Союзі та нацистській Німеччині, оскільки йшли в розріз з державними ідеалами та консервативною мораллю тоталітарних держав. Концепції Фрейда зачіпають такі гостро-етичні проблеми як:

• інцест (едіпів комплекс) та гомосексуалізм, з точки зору Фрейда табу на проявлення подібних зносин є продуктом культури,

• причини виникнення табу,

• поява вождя,

• походження монотеїстичних релігій (висування власної версії також зустрічало неприйняття у релігійних громадян).

У Радянському Союзі після революції використання психоаналізу віталось, був відкритий державний психоаналітичний університет. В середині 20-х точилась бурхлива полеміка навколо Фрейда та психоаналізу, питання про те, чи потрібна ця наука молодій радянській країні. Врешті-решт психоаналіз був оголошений брехнею та буржуазним вченням, несумісним з марксизмом. Так, А. Вар'яш вказував, що Фрейд «ігнорує економічну структуру суспільства», фрейдівське розуміння позасвідомого «не здатне пояснити появу класів», а фрейдизм в цілому не може прийти «до правильних висновків».

А. Залкінд відзначав, властивий його вченню, «сексуальований» гегелівський ідеалізм та еклектизм, з «сильним метафізичним присмаком». Сталін безпосередньо приклав руку до цього повороту в науці, вірніше ініціював процес її політизації та деідеологізації.

Апогеєм всіх цих знущань з Фрейда є нацистські переслідування. У третьому рейху за дослідження в сфері Фрейда клеймили, як людину яка хворіє статевими розбещеннями, непристойну та аморальну людину. Тільки завдяки особистому втручанні Франкліна Рузвельта та інших впливових осіб, а також досить великому викупу, який оплатили нацистам, його вдалось вивезти до Англії.

У роботі "Вступ до психоаналізу" (1910) З. Фрейд розглядає психоаналіз як метод психологічного дослідження, як метод лікування неврозів, як світогляд (загальнопсихологічне вчення про особистість і її розвиток).

У душевному житті З. Фрейд виділяє три рівні: свідомість, передсвідомість і підсвідомість. Всі психічні процеси пов'язані між собою по горизонталі і вертикалі. Якщо думка або почуття здаються непов'язаними з попередньою думкою або почуттям, то ці зв'язки треба шукати в підсвідомому.