Тема XXI

УТВЕРДЖЕННЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДУХОВНОГО І НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ.

1. Утвердження демократичних державно-громадських за¬

сад освіти й виховання молоди

2. Реформування освіти на сучасному етапі розвитку україн¬

ського суспільства.

3. Утвердження шляхів та засобів національного виховання

дітей та молоді.

4. Особливості реформування професійної, вищої й педагогі¬

чної освіти.

Література:

1. Левківський М.В. Історія педагогіки. Житомир,-2002.

2. Закон України "Про освіту" //Голос України. - 1996. - 25

квітня.

3. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI

століття") //Освіта. - 1993. -№ 44,45,46.

4. Положення про середній загальноосвітній навчально-

виховний заклад // Освіта. - 1993 - 3 вересня.

5. Положення про дошкільний виховний заклад України

//Освіта. - 1993. - 10 вересня.

6. Положення про професійний навчально-виховний заклад

України //Освіта. - 1993. - 17 вересня.

7. Концепція середньої загальноосвітньої школи України. //

Інформаційний збірник Міністерства освіти. №№ 1-2,1992.

8. Концепція національного виховання //Освіта. - 1996. - 7

серпня.

9. Концепція виховання у національній системі освіти //Освіта

України, 1996.

10. Концепція позакласної виховної роботи загальноосвітньої

школи. //Початкова школа. ~ 1992. - № 5-6.

11. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI сто¬

літті .-К.,2001.

12. Закон України " Про вищу освіту" // Освіта України, 2002.

13.Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-

сенюк/. - Житомир.- 1999.

315

Н.Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.

ІЗ.Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

Ключові СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Інтелектуальний, творчий, культурний потенціал народу, мора¬льна, художньо-естетична, правова, трудова, екологічна культура, народність; природовідповідність; культуровідповідність; гумані¬зація; демократизація; безперервність; етнізація; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; свідомість, активність, само¬діяльність і творча ініціатива учнівської молоді.

1. УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКИХ ЗАСАД ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ

МОЛОДІ

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами. У сучасній школі суверенної України навчально-виховний процес спрямований на всебічний розвиток людини як особистості та най¬вищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізи¬чних здібностей, виховання високих моральних якостей, форму¬вання громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збага¬чення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного поте¬нціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікова¬ними кадрами.

Важливим аспектом демократизації сучасної школи є розвиток системи самоврядування, реформування управлінської сфери. За законом України "Про освіту" в українській національній школі створено органи самоврядування, до складу яких входять насампе¬ред загальні збори (конференція) колективу закладу освіти; район¬на, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної республіки Крим, Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

У сучасному українському суспільстві, як і в інших демократи¬чних державах, розвиваються такі основні види людських відно-316

син: дружні, товариські, високоморальні, правові, відповідно до встановлених етичних норм; негативні, недружелюбні. Завдання школи та сучасного вчителя-вихователя полягає в тому, щоб фор¬мувати у своїх вихованців саме дружні, високоморальні, товарись¬кі морально-естетичні відносини.

Успішність діяльності сучасної школи в значній мірі залежа¬

тиме від того, чи відмовиться в цілому суспільство від стереотипів

минулих часів, чи готове воно перейти до перебудови взаємовідно¬

син, чи готова сама школа до заміни педагогіки вимог і заборон,

авторитарності на педагогіку співробітництва і співдружності, на¬

укової виховної мудрості. . л

2. РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

У Державній національній програмі "Освіта" ^Україна XXI ст") визначено "стратегію розвитку освіти в Україні на найближ¬чі роки та перспективу на XXI ст., створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих осві¬тніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного само¬вдосконалення особистості, формування інтелектуального та куль¬турного потенціалу як найвищої цінності нащТ.Ці ж стратегічні завдання конкретизуються у " Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІстолітті".

Вона визначає стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі: відродження і розбудова національної систе¬ми освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості; виведення освіти в Україні на рівень розвинених країн світу шля¬хом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад. Передбачається створення на рівноправній основі недержавних закладів освіти та глибокі демократичні пере¬творення у традиційних державних навчально-виховних закладах .

У програмі "Освіта" визначені також пріоритетні напрями, ос¬новні шляхи і принципи наступного реформування освіти. Вони спрямовані на досягнення певних стратегічних цілей. Зокрема, до¬сить конкретно визначаються шляхи реформування кожної з ланок

317

системи освіти: дошкільного виховання, в якому поєднуються сі¬мейне і суспільне виховання; загальноосвітньої підготовки на на¬ціональній основі, в якій реформуванню піддаються зміст гуманітарної та природничо-математичної освіти, трудової та фахової підготовки в середній ланці освіти. Суттєва увага приділяється національному вихованню, головною метою якого є надбання молодим поколінням соціального досвіду успадкування духовних надбань українського народу, формування високої мов¬ної культури, оволодіння українською мовою.

3. УТВЕРДЖЕННЯ ШЛЯХІВ ТА ЗАСОБІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

У "Концепції національного виховання дітей та молоді у сис¬темі національної системі освіти" визначені пріоритетні напрями та шляхи забезпечення можливостей постійного духовного само¬вдосконалення особистості, формування інтелектуального та куль¬турного потенціалу як найвищої цінності нації. В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність україн¬ського народу.

Національне виховання - це виховання дітей та молоді на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній спадщині, духовності. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманіс¬тичного і демократичного виховання. Це одночасно і державне ви¬ховання, що здійснюється державними установами, а загальнона¬ціональне в його змісті діє і поза межами впливу цих установ, має значно ширший діапазон впливу на процес соціалізації особистос¬ті.

У Державній національній програмі "Освіта" підкреслюється, що "головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональ¬них взаємин, формування у молоді незалежно від національної на¬лежності особистісних рис громадянина Української держави, роз¬виненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-

318

естетичної, правової, трудової, екологічної культури". Мета, певна річ, повинна бути єдиною для всіх навчально-виховних закладів, громадян України. Така єдина мета виховання є науково обґрунто¬ваним державним стандартом, закріпленим у законах нашої держа¬ви.

Система національного виховання ґрунтується на таких фун¬даментальних принципах: народність, природовідповідність, куль-туровідповідність, гуманізація, демократизація, безперервність, етнізація, диференціація та індивідуалізація виховного процесу; систематичність і варіативність його форм і методів; свідомість, активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльніс¬тю учнів; зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею; інтегративність виховання як єдність пе¬дагогічних вимог школи, сімї і громадськості.

Сутнісні основи національного виховання визначаються ідеями національного світогляду, філософії, ідеології, засадами родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що увібрали в себе надбання національної виховної мудрості.

4. ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ, ВИЩОЇ Й ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

У галузі вищої освіти передбачається стратегічне завдання -перехід до гнучкої, ступеневої системи підготовки фахівців для підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, піднесення вищої освіти в Україні на рівень досягнень найбільш розвинених країн світу шляхом здійснення ряду міжнародних проектів та інве¬стицій. Проектується також подальше підвищення рівня і ефектив¬ності наукових досліджень у вищій школі.

Основною, найбільш важливою І необхідною ланкою рефор¬мування і оновлення освіти є загальна середня освіта, яка повинна забезпечувати максимальний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне са¬мовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво,

319

екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Українська держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Укра¬їні є обов'язковою і може отримуватися у різних типах закладів освіти.

Загальноосвітня школа виступає важливим фактором відро¬дження нації, виховання у молоді національної свідомості і гіднос¬ті, активним засобом боротьби з національним нігілізмом, з про¬явами комплексу національної неповноцінності, нижчості, відсту¬пництва від своєї нації. Принцип єдиної трудової політехнічної школи на основі ідей гуманізму, демократії та інтернаціоналізму означає надання всім дітям рівних можливостей для одержання освіти, відображає єдність і взаємозв'язок усіх ступенів загальної середньої освіти, її безперервність, наступність всіх компонентів навчально-виховної системи - мети, змісту, методів, засобів і орга¬нізаційних форм. Школа діалектично поєднує національний та ін¬тернаціональний зміст освіти, забезпечує вступ до скарбниць сві¬тової культури, необхідний рівень міжнаціонального спілкування.

Як відомо, система загальної середньої освіти відокремлена від церкви і носить світський характер. Найважливішими напрямами відродження школи є: реалізація в навчанні та вихованні підрос¬таючого покоління ідеї народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур українців та інших народів, що проживають в Україні, відродження ролі школи в розвитку культу¬ри народу; демократизація всіх сторін шкільного життя, перетво¬рення школи з відомчої ідеологічної установи в громадсько-державний інститут, відхід від жорсткого одержавлення і регламе¬нтації ЇЇ діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад, залу¬чення громадськості до визначення і здійснення шкільної політи¬ки; індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація йо¬го з урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього інтелектуального, фізичного і психічного розвитку, диференціація, яка передбачає варіативність змісту, форм і методів навчання та виховання; інтеграція зусиль всіх соціальних інститутів виховання - сім'ї, школи, позашкільних установ, виробничих колективів, громадських організацій для поліпшення виховання підростаючого покоління.

320

Загальний зміст навчального матеріалу середньої освіти поді¬ляється на державний і шкільний компоненти.

Гімназії та ліцеї працюють за спеціальними навчальними пла¬нами, які розробляються педагогічними колективами спільно з ви¬щими навчальними закладами. Міністерством освіти і науки Укра¬їни розроблений базовий навчальний план гімназій, який передба¬чає широкий спектр предметів за вибором: мови народів України, стилістика української мови, старослов'янська мова, латина, грець¬ка мова, народознавство, ораторське мистецтво, поетика, логіка, історія, культура, етнографія, людина І суспільство, вступ до філо¬софії, основи екології та економіки, ритміка, хореографія тощо.

Базовий навчальний план ліцею диференціює навчальну роботу учнів за основними профілями: філологічний, історико-філософський, художньо-культурний, фізико-математичний, біоло-го-хімічний, економічний, технічний. їх кількість і зміст визнача¬ються конкретним педагогічним колективом відповідно до потреб учнів і кадрового та навчально-методичного забезпечення. Додат¬кові предмети в ці навчальні плани вводяться залежно від напрямів і профілів: основи етики, естетика, культура та мистецтво України, основи моделювання та конструювання тощо. Для учнів відкрива¬ються широкі можливості щодо вибору додаткових курсів. Зокре¬ма, на технічному профілі ліцею можуть пропонуватись: мікро¬процесорна техніка, електротехніка, електроніка і радіотехніка, ергономіка, соціальна психологія, аудіо- та відеотехніка, дизайн, менеджмент та підприємництво, основи сучасного виробництва, інформатика й управління.

Професійна освіта в Україні здійснюється в системі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів: в університетах, акаде¬міях, інститутах, коледжах, технікумах, технічних, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічна освіта надається в середніх професійно-технічних училищах, які забезпе¬чують підготовку кваліфікованих робітників.

Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чо¬тири рівні акредитації:

перший рівень - технікум, училище, інші прирівнені до них вищі заклади освіти;

321

IVі

другий рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні

заклади освіти;

третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) -інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забез¬печують технікуми, училища, інші види закладів освіти першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечу¬ють вищі заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створю¬вати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводити¬ся з відривом від виробництва (очна), без відриву (вечірня, заочна форма), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Станом на листопад 1996 року в Україні функціону¬вало 163 вузи Ш-ІУ рівнів акредитації, 735 вищих навчальних за¬кладів І-П рівнів акредитації та 123 вищих закладів освіти недер¬жавних форм власності. Вищу освіту в сучасній Українській дер¬жаві мають можливість здобувати близько 35 відсотків випускни¬ків загальноосвітніх шкіл, ПТУ та технікумів. В розвинутих краї¬нах світу система вищої освіти забезпечує можливість вступу до вищих навчальних закладів значно більшому відсотку випускників середніх шкіл. В Англії, наприклад, місцями у вузах забезпечують¬ся 53% молоді, у Німеччині - 58, СІЛА - 60 відсотків, В окремих азіатських країнах цей показник сягає ще більш високого рівня, що і зумовило їх стрімкий вхід до світової еліти. Зокрема, в Японії майже 80% випускників шкіл вступають до вузів. На початку XXI ст. тут запровадили обов'язкову вищу освіту.

СИСТЕМА ОСВІТИВ УКРАЇНІ

Мета освіти:

розвиток особистості як найвищої цінності суспільства, ЇЇ

талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання моральних

якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного

вибору. _____^

Основні принципи освіти: Структура освіти:

• доступність; дошкільна освіта

• гуманізм, демократизм, загальна середня освіта

пріоритетність загальнолюдських ^позашкільна освіта

духовних потреб; професійна освіта

• органічний зв'язок зі вища освіта

світовою й національною історією післядипломна освіта

та культурою; аспірантура, докторантура,

• незалежність від самоосвіта

політичних партій; Освітньо-кваліфікаційні

• науковий, світський харак- рівні:

тер; кваліфікований робітник

• інтеграція з наукою і ви- молодший спеціаліст

робництвом; бакалавр

• гнучкість і прогно- спеціаліст

стичність, єдність і наступність, магістр

безперервність і різноманітність;

• поєднання державного

управління і громадського само-

врядування.

Структура середньої освіти:

перший ступінь - початкова школа (1-4 класи) другий ступінь - основна школа (5-9 класи) третій ступінь - старша школа (10-12 класи)

Типи вищих навчальних закладів:

І-ІІ рівні акредитації: технічні, педагогічні, медичні, техніку¬ми, коледжі, мистецькі училища. НІ-ІУ рівні акредитації: Інститути, академії, університети

422

21*

323

Творчі завдання та реферати

1. Особливості навчально-виховної діяльності у закладах ново¬

го типу.

2. Новації і новітні технології особистісно-орієнованого на¬

вчання.

3. Загальні тенденції утвердження національного виховання.

4. Особливості формування громадянськості школярів (за ба¬

жанням студента: молодших школярів, підлітків, старшокласни¬

ків).

Питання для роздумів, проблемні запитання.

1. Виділіть головні ознаки особистісно - орієнтованого вихо¬

вання.

2. У чому полягає сутність неперервної освіти?

3. Поясніть, як Ви розумієте термін "державно-громадське

управління" освітою.

4. Перерахуйте головні критерії, за якими визначаються якості

сучасної освіти.

Тест

1. Нетрадиційний шлях здобуття вищої освіти в Україні: а)

заочна форма навчання; б) екстернат;

в) дистанційне навчання.

2. Тип управління розвитком школярів на етапі національного

духовного відродження:

а) деспотичний; б) авторитарний; в) ліберально-попустительский; г) демократичний.

3. Грамотна українська людина XXI століття вміє: а) чита¬

ти, писати, рахувати; б) читати і плавати; в) має загальні і

комп 'ютерні навички; г) має загальноосвітні і професійні навички.

4. Навчальний загальноосвітній заклад нового типу: а) школа

- дитячий садок; б) колегіум;

в) малокомплектна школа; г) академія.

5. Новітні технології навчання: а) сенектика; б) екскурсія; в)

вправи;

г) метод проектів.