Тема. Діловодні джерела з новітньої історії україни

1. Проблеми вивчення діловодної документації як виду писемних джерел.

2. Діловодна документація Українських державних утворень 1917-1920 рр.

3. Особливості діловодної документації радянського періоду.

4. Класифікація діловодної документації радянського періоду.

5. Діловодна документація як джерело з історії сучасної України.

6. Методика аналізу.

Література:

1. Источниковедение истории СССР. Учебник. /Под ред. Д.И.Ковальченко. – М.,1981.

2. Кабанов В. В. Источниковедение истории Советского общества : Курс лекций / Рос. гос. гуманит. ун-т. - М., 1997.

3. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники Российской истории. Учебное пособие. – М.,1998.

4. Источниковедение новейшей истории России : теория, методология и практика - М., 2004.

5. Палеха Ю.І., Леміш Н.О. Загальне документознавство: навч. посіб. – К., 2009.

6. Діденко А.Н. Сучасне діловодство. –К., 1998.

7. Палеха Ю.І. Організація діловодства в державному апараті українських урядів 1917-1918 років // http://www.guds.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=146689&cat_id=37402

8. Борисова Л.В. Делопроизводственные документы советской эпохи: историография и источниковедение (20-80-е годы) // Отечественные архивы. - 1994. - № 2.

9. Булютина Е.В. Документ как инструмент власти: из истории документирования и организации делпроизводства местного партийно-государственного аппарата в 1920-1930- гг. // ОА. – 2005. - №3.

10. Бездрабко В. В. Класифікація документів: здобутки і нагальні завдання сьогодення//http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvuu/Ist/2009_22/023.htm

11. Бездрабко В. В. Сучасні історичні студіювання документа // УІЖ. – 2009. - №3.

12. Перелік типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів. Затверджено: Наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України 20.07.98 N 41.

13. «Державний класифікатор управлінської документації» (ДК 010–98)

14. Державний стандарт України «Діловодство й архівна справа» ДСТУ 2732:2004. Чинний від 2005-07-01.

1. Проблеми вивчення діловодної документації як виду писемних джерел.

Діловодна документація – найбільший за обсягом комплекс джерел. Окрім джерелознавства, є об’єктом вивчення різних сід: документознавство, історія та організація діловодства, архівознавство, археографія. Кожна з них вивчає діловодні документи виходячи з тих функцій, що їх вони виконують на різних ступнях побутування. З іншого боку ці дисципліни роблять внесок в розробку джерелознавчих аспектів вивчення діловодства.

В радянській науці вивчення цього виду джерел почалося в 20-ті роки ХХ ст. (По-першу, відбувалася переоцінка положень «буржуазної науки» відносно ставлення до «ділових паперів» як до матеріального залишку, який не підлягає сумніву). По-друге, з середини 20-х р. почалася розробка прийомів наукового видання діловодної документації, як складової корпусу документів з історії ВОСР (діяльність Істпартів) – ставилися проблеми і джерелознавчі, й археографічні (С.Н.Валк).

30-50-і рр. Два напрямки досліджень – 1) вирішення практичних завдань, пов’язаних із величезною програмою публікації документів серії «Історії фабрик і заводів»; 2) вироблення критеріїв систематизації та оцінки інформаційних можливостей діловодних документів, що надходили на архівне зберігання.

Але наукові критерії досліджень (які, зокрема, пропонував С.Н.Валк) були відкинуті та замінені партійно-класовим підходом. Цей підхід зафіксований в методичних статтях та вказівках Головної редакції «ІФЗ», в статтях архівної періодики. Не визнавалися критерії об’єктивності та історизму. Гарант істини – «партійне чуття». Двоїстий підхід до оцінки достовірності інформації документів дореволюційного та радянського періодів. Щодо перших всіляко підкреслювалася необхідність критичного аналізу змісту. Стосовно других – достовірність інформації визнавалася заздалегідь безперечною, всілякі спроби наукового аналізу – крамола.

Для цього періоду, окрім того, характерне знищення багатьох комплексів архівних документів – чистки архівних фондів, передача документів до архівів каральних органів, засекречування, «макулатурні кампанії». Таким чином у 50-ті роки ХХ ст. в архівах СРСР знищено 272 млн. справ.

Після ХХ з’їзду – критичний аналіз стану джерел з історії радянського суспільства, прийомів і методів їх використання в дослідницькій і видавницькій роботі (скудна фактична база досліджень, незадовільний стан публікації документів). Проте головна причина - панування більшовицької ідеології - не називалася.

Наприкінці 50-х рр. – перші узагальнюючі праці, що відобразили підходи до діловодної документації з архівознавчих позицій – підручники (Теория и практика архивного дела в СССР. М., 1958; Митяев К.Г. История организации делопроизводства в СССР. М., 1959)

60-80-ті рр. ХХ ст. – багато статей, присвячених аналізу різних груп діловодної документації. Монографічних праць однак не з’явилося. Залишилися не дослідженими такі значні проблеми як: еволюція діловодної документації, аналіз інформаційних можливостей комплексів діловодства, методика їх дослідження та публікації. (Генкина Э.Б. Протоколы Совнаркома РСФСР как исторический источник для изучения государственной деятельности В. И. Ленина. М.,1982).

Комплексному дослідженню діловодних матеріалів не сприяло засекречування величезних документальних масивів, створення спецсховищ в архівах, бібліотеках, музеях. Мета – приховати різні сторони діяльності влади або представити у вигідному для себе світлі. Після кожної зміни партійно-державних угрупувань у влади – чистки відповідних архівів. У 60-ті рр. – знищено близько 20 млн. партійних документів. У березні 1991 р. – рішення про знищення 6,5 млн. партійних документів.

На сучасному етапі. В як в українській так і в російській історіографії проблеми джерелознавства діловодної документації розглядаються, як і раніш, на рівні окремих статей і монографій, що мають прикладний характер, або досліджують окремі групи діловодних документів (історіографічні розвідки В.В.Бездрабко та Л.В.Борисової). Останніми роками, щоправда, багато досліджень судово-слідчої документації 30-50-х рр. ХХ ст. (Р.Ю.Подкур, Е.П.Петровський, Р.Я.Пиріг, О.В.Гранкіна, розділ «Источниковедение новейшей истории России»). Розроблено навіть нормативно-методичний документ - рекомендації щодо опрацювання архівно-слідчих справ, базовані на загальній характеристиці документів.

Комплексних досліджень діловодства як виду писемних джерел не має, певні узагальнення робляться в рамках навчальних посібників.

Діловодні матеріали – вид історичних джерел, функцією яких є документаційне обслуговування різноманітних управляючих систем (державні органи влади та управління, промисловість, банківська система тощо). Включають: 1) групу різновидів документів, що забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень; 2) групу документів, що забезпечують власне документообіг (підручник РГГУ).

Існують різні підходи до розуміння складу діловодної документації як виду писемних джерел:

І.Д.Ковальченко, автори підручника «Источниковедение: Теория. История. Метод.» включають до складу діловодної документації всі групи документів, що утворюються в процесі діяльності підприємств, установ, організацій різних сфер управління (окрім промисловості, с/г, транспорту тощо, також зовнішня політика, оборона, суд і слідство та ін.). При цьому звертається увага на те, що в будь-якій сфері утворюються специфічні, тільки їй притаманні документи, але можливо встановити деякі загальні риси, що мають велике значення для пошуку та аналізу документів, використання їх інформації. (Записане визначення).

Автори колективної монографії «Источниковедение новейшей истории России…» розуміють під діловодними документами ті, що фіксують одну з функцій апарату – управлінську, яку тлумачать у вузькому смислі. Інші документи, що відображають планову, судово-слідчу, військову, дипломатичну функції – виділяють в самостійні групи і види документів. Пояснюють це значною диференціацією систем документування та необхідністю застосування до них різних дослідницьких методик.

Дослідники діловодної документації як виду писемних джерел у своїх розвідках спираються на здобутки документознавства. Подивимось на визначення діловодства з погляду цієї науки (Ю.І.Палеха, Г.М. Швецова-Водка, Н.М. Кушнаренко тощо).

Документознавстово – спеціальна дисципліна, що вивчає закономірності утворення документів і займається розробленням методів їх створення, принципів організації документообігу та побудови систем документації. Досліджує документи що функціонують в сфері управління різними галузями суспільного життя.

Управління - процес передачі, оцінки, перетворення інформації, який здійснюється значною мірою у формі паперового документообігу (до виникнення комп’ютерної техніки).

Діловодство — діяльність, що охоплює питання документування та організації роботи з документами в процесі виконання управлінських дій (Палеха);

- сукупність процесів, що забезпечують документування управлінської інформації та організацію роботи зі службовими документами (ДСТУ 2732:2004);

Документ у діловодстві – матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу. Документи засвідчують та підтверджують факти і події, права та обов’язки, компетенцію, повноваження фізичної або юридичної особи.

Комплекси пов’язаних між собою документів становлять системи документації. Системи документації відображають вже не окремі факти, а послідовність фактів в їх взаємозв’язку в просторі і часі.

Якщо в практиці безпосереднього управління потреба у певних групах документів поступово зникає, то їх функція як історичних джерел залишається постійною. Значення документів як історичних джерел залежить від їх ролі в суспільному розвитку, а також від науково-історичної цінності відомостей, які вони містять.

Комплекс діловодних джерел з новітньої історії України включає: