Лекція 1. Сталий розвиток

Тема : Концептуальні засади сталого розвитку територій.

План

1. Передумови виникнення концепції сталого розвитку.

2. Суть і значення концепції сталого розвитку.

3. Ознаки сталого розвитку.

4. Соціо – еколого – економічна система (СЕЕ)

1. Розвиток людської цивілізації характеризується поступовим нарощуванням темпів економічного зростання. Кожна історична епоха давала певний імпульс до розвитку соціально – економічних відносин, виникнення нових галузей промисловості, нових технологій, появою нових форм та методів господарювання. Середина XX ст. характеризувалася стрімким економічним розвитком більшості країн світу. Якщо спочатку ареною економічного зростання була лише невелика кількість країн Європи та Північної Америки, то поступово темпи економічного зростання почали нарощувати практично всі країни світу. Модель економічного розвитку яка використовувалася у середині XXст. мала на меті виключно досягнення певного економічного ефекту, не враховуючи інші фактори розвитку.

Вважалося, що тільки ефективність економічної системи здатна прокласти шлях до загального процвітання і відкриє перспективи для подальшого розвитку як у межах окремо взятої країни, так і в світовому масштабі. Деякі вчені, такі як К. Боулдінг, Е. Мішан звертали увагу на надзвичайно низьку ефективність економічної системи промислово розвинених країн, засновану на непропорційно високих витратах природних ресурсів та недооцінювання екологічних факторів. К. Боулдінг відмітив той факт, що існує пряма залежність між розмірами ВВП і погіршенням стану навколишнього середовища. Саме такої ж думки дотримується О. В. Шубравська яка стверджує, що існує взаємозв’язок між економічним зростанням та екологічною проблематикою. Причому ці зв’язки носять двосторонній характер – нераціональне природокористування призводить до економічних втрат, стримує ріст виробництва, а недостатність коштів, обсяг яких залежить від рівня економічного розвитку, утруднює або взагалі унеможливлює вирішення екологічних проблем. З цим твердженням можна погодитися, лише потрібно замітити, що цей взаємозв’язок посилюється, а екологічна складова отримує пріоритет над економічною складовою. Як зазначає Вахович І. М. пріоритет екології над економікою виражається необхідністю збереження екологічної сфери у процесі соціально – економічного розвитку суспільства та у відсутності можливості взаємозаміни природних і економічних ресурсів, які формують суспільний добробут.

На початку XX ст. виникали екологічні кризи, які були наслідком виникнення різних природних ситуацій, раптових змін умов існування, що призводило до погіршення стану існування популяцій і навіть загибелі цілих екологічних систем. Як приклад природних стихійних явищ можна навести землетруси у Сан-Франциско, Мехіко, ураганів і тайфунів у Японії та Центральній Америці, торнадо в США та ін. Інша екологічна криза, яка вже була створена господарською діяльністю людини, у другій половині XX ст. відбувалася в центральній частині Африки та в деяких районах північно-західної Індії та Південної Азії, де швидка деградація ґрунтів та запустелювання, що розвилися в міру інтенсивного ведення господарства та неправильної системи зрошування, зробили ці найродючіші райони мало придатними для життя людини. Тобто, можна стверджувати, що впроваджуючи техногенногений тип розвитку цивілізації, людина все більше втручається у природні процеси, і це втручання носить незворотній характер для всієї екологічної системи. Техногенний тип розвитку цивілізації в умовах швидкого росту населення вимагає залучення до виробничих процесів все більшої кількості природних ресурсів. Так, тільки з 1958 р. до 1986 р. в світі було використано 117 млрд. тонн викопного палива, яке є невідновним ресурсом. У 1954—1956 роках американський геолог доктор M. Кінг Хабберт сформулював основні закони, що описують вичерпання будь-якого кінцевого ресурсу:

· видобуток збільшується до максимуму, який ніколи не може бути перевищений;

· щойно максимум пройдено, відбувається падіння видобутку, поки ресурс не буде вичерпано.

У світовому масштабі максимум видобутку за основними видами мінеральних ресурсів вже пройдений. Наприклад, що стосується прогнозів досягнення світової критичної межі видобутку нафти можна зазначити: переважна більшість оцінок укладаються в межі 2005—2015 років. Відповідно до результатів досліджень, нині серед країн, які роблять значний внесок у світовий видобуток (понад 0,5 млн. бар./день), критична межа по видобутку нафти настала у 36 країна. Для видобування викопного палива та руд здійснюються великомасштабні втручання в геосферу планети. У результаті порушуються геологічні структури масивів гірських порід, змінюється ландшафт величезних територій. Живі ресурси планети вичерпуються зі швидкістю, що перевищує швидкість їх відновлення.

Глибока та системна криза починаючи з 70 –х років XX ст. охопила – соціально – економічну та екологічну сферу діяльності людини. Негативні явища набули глобального виміру, які не просто гальмують соціально – економічний розвиток, а створюють умови, при яких виникає загроза існування як людству, так і в цілому біосфері. Природне середовище не витримує таких розмірів антропогенного навантаження. Свідченням про наближення екологічної кризи для розвинутих країн світу є демографічна криза, зростаючий імпорт енергоносіїв та природної сировини, надто високий рівень їхнього споживання на душу населення. Для країн, що розвиваються свідченням про наближення екологічної кризи виступають продовольчі проблеми, екологічні катастрофи регіонального масштабу, виснаження ґрунту, прискорення його ерозії, розширення зони пустель. Аналізуючи темпи та якість економічного зростання як у світі, так і в Україні, зокрема можна прийти до висновку, що воно досягається, в основному, за рахунок експлуатації та виснаження природних ресурсів та деградації навколишнього середовища. Зокрема, Україна поки що залишається державою, де зберігаються екстенсивні методи розвитку економіки. Вся територія України, за винятком невеликих окремих районів Карпат, Центрального Полісся, Полтавщини та східної Вінниччини, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15% території належить до категорії «надзвичайно забруднені регіони з підвищеним ризиком для здоров`я людей» і «райони екологічної катастроф”.

Ситуація, яка склалася у сфері економіки, вимагає докорінної зміни соціально – економічної та екологічної політики не тільки на макрорівні, але й на рівні регіонів.

Як XX ст., так на сьогодення можна констатувати той факт, що кількість та сила стихійних природних явищ з кожним роком збільшується, а виникнення більшості екологічних криз можна пов’язати з діяльністю людини та її втручанням в природне середовище. У другій половині XX ст. стало зрозумілим, що криза носить комплексний, системний економіко – еколого - соціальний характер. Вона проявлялася у порушенні рівноваги між суспільством і природою проявлялася у деградації навколишнього середовища. Якщо у минулі століття у випадку виникнення екологічних криз економічна складова переносилася в інший регіон держави на певний період, то в XX ст. виникнення екологічних криз відрізняється самими причинами виникнення, масштабністю, довготривалістю і важкими наслідками для всієї держави. Можна зазначити, що особливість сучасних екологічних криз полягає у визначальній ролі техногенного фактору, а також тим, що це перша екологічна криза, яка охопила не окремий регіон планети, а має глобальний вимір. Це в свою чергу свідчить про те, що що деградація навколишнього середовища є серйозною перешкодою для економічного розвитку. Тобто, ми можемо говорити про певні природні обмеження розвитку економічної складової суспільства. Таку ж думку поділяє американський вчений Н. Джорджеску – Роген, який пов’язує розвиток економіки з природними обмеженнями. В 60 роках XX ст. американський вчений Г. Дейлі доводить неспроможність неокласичної економічної теорії хоч частково розв’язати середовищні проблеми. Він пропонує змінити мету економічної діяльності, що спрямована на зростання доходів і пропонує прямувати до стійкого стану, де населення і економічний капітал держави будуть сталими величинами. Це на його думку, приведе до збалансування еколого – економіного добробуту. Тобто, постає питання збалансування соціально – еколого – економічного розвитку суспільства, пошуку нової стратегії розвитку суспільства на довгостроковий період.

2. Саме у 60 – 70 роки XX ст. такими вченими як Д.Х. Медоуз, Д. Л. Медоуз, Й. Рандерс формулюється нова стратегія розвитку – концепція сталого розвитку яка почала враховувати не лише економічну складову розвитку суспільства, але й враховує екологічні та соціальні цілі і надає їм такого ж значення, як і економічній ефективності. Так, екологічні та соціальні проблеми господарського розвитку проявляються у незбалансованості трьох складових всієї системи, а саме соціальних, екологічних та економічних. Як зазначає Вахович І. М., Герасимчук З. В., Камінська І. М. якщо раніше дослідження еколого – економічного розвитку здійснювалося в площині економічне – соціальне, теперішня ситуація вимагає просторового підходу, тобто передбачає трьохвимірність досліджень: економічних, екологічних і соціальних. З цим твердженням ми можемо погодитися і у відповідності до цього ми можемо суспільство ототожнювати з певною соціо – еколого – економічною (СЕЕ) системою. Соціальна підсистема спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості та належного рівня якості життя; екологічна – відтворення навколишнього середовища; економічна – виробництво матеріальних благ у кількості яка буде достатня для забезпечення екологічних та соціальних потреб. Після проведеного аналізу наукової літератури ми можемо виділити чотири можливі напрями соціально - еколого – економічного розвитку, які спрямовані на вирішення суперечностей у взаємодії всіх підсистем . Основні положення напрямів подано у табл. 1.1

Таблиця 1.1

Підходи до розвитку соціо – еколого – економічної системи (СЕЕ).

Напрям розвитку людського суспільства	Зміст напрямів розвитку людського суспільства
Техноцентричний	Економічний ріст забезпечується шляхом екстенсивної експлуатації природних ресурсів, а природне середовище розглядається лише з позиції корисності для людини.
Компромісний	Допускається компроміс між економічним ростом і збереженням природного середовища на основі менеджменту природокористування, управління процесами відтворення природних ресурсів, екологічною рівновагою.
Екологоспрямований	Передбачає узгодження економічного росту з процесами самовідтворення природного середовища, визнання власних прав природи незалежно від матеріальних і соціальних потреб суспільства.
Соціоцентричний	Передбачає впровадження інноваційного типу господарювання. Раціональне використання природних ресурсів. Значна увага приділяється розвитку людини, розкриття її потенційних можливостей.
Соціо – еколого - економікоцентричний	Передбачає збалансований розвиток соціуму, екології та економіки. Раціональне використання природних ресурсів. Збалансованість соціальних, екологічних та економічних пріоритетів розвитку суспільства.

Відповідно до техноцентриського напряму розвитку людського суспільства, економічне зростання забезпечується лише за умови екстенсивної експлуатації природних ресурсів, природне середовище можна змінювати відповідно до потреб людини. Недоліком такого напряму є те, що питання збереження та раціонального використання навколишнього середовища зовсім не розглядається. За компромісним напрямом розвитку СЕЕ системи темпи економічного зростання повинні бути узгоджені зі збереженням природного середовища, не допускається порушення екологічної рівноваги. Раціональне управління природним середовищем базується на основі менеджменту природокористування, розробляються програми відтворення основних екологічних систем. Саме концепція сталого розвитку передбачає збалансування всіх соціально – еколого – економічних процесів які проходять у суспільстві.

Першими хто усвідомив необхідність заміни існуючої моделі розвитку були такі вчені як В.І.Вернадський, К.Е.Ціолковський, С.А.Подолинський, Е. .Леруа, французький вчений- філософ Тейяр де Шардена, економісти Л. Вальрас, А. Курно, В. Джевонс, А. Маршалл та інших. В.І.Вернадський ще в першій половині XX ст. констатував, що епоха стихійного розвитку людства закінчується і починається епоха керованого розвитку: біосфера переходить в новий еволюційний стан - ноосферу.

Виникненню і розробці концепції сталого розвитку у сучасному його розумінні сприяла діяльність Римського клубу (засновник А. Печчеї), що, починаючи з 1968 р. щороку збирався для обговорення питань про майбутнє нашої цивілізації. У 1972 р. цей клуб випустив першу книгу – “Межі зростання”, яку написали Д. X. Медоуз, Д. Л. Медоуз, Й. Рандерс де вказувалися часові межі теперішнього індустріального процвітання, яке має завершитися до 2050 р. катастрофою. Перша доповідь на замовлення Римського клубу була підготовлена в Массачусецькому технологічному інституті міжна­родною групою вчених (Д.Х.Медоуз, Д.Л.Медоуз, Й.Рандерс, У.Беренс) з використанням методології системної динаміки Джея Форрестера, яка вперше у світовій практиці створила комп'ютерну модель динаміки гло­бальних процесів і на її основі констатувала кінець “золотого століття” цивілізації і наявність у людства тільки однієї альтернативи: відмова від надії в перспективі на зростання добробуту чи неминучість екологічної катастрофи. Звіт і розглядався “не як сценарій для майбутнього, а як аналіз і проекція тенденцій та їхньої зміни в часі з метою відвернення наслідків існуючої політики щоб проектоване майбутнє ніколи не реалізувалося” .

Друга доповідь “Людство на роздоріжжі”, побудована на основі (комп’ютерного моделювання світового розвитку з урахуванням регіональних аспектів, була підготовлена Е.Пестелем і М.Месаровичем. Тут також використовувалася модель світової системи “з метою аналізу майбутнього її еволюції”. Глобальні моделі Римського клубу ґрунтуються на уявленні про планету як замкнуту систему і, відповідно, передбачають скінченність ресурсів, а значить, і межі зростання людства.

У доповіді Римського клубу “Межі зростання” констатується той факт, що вихідний засновок глобальних моделей про обмеженість ресурсів дає можливість правлячим колам деяких країн говорити про необхідність ставити під свій контроль ресурси, розосереджені в різних країнах і регіонах світу, і на цих підставах втручатися у справи суверенних держав, породжуючи тим самим умови для розв'язання міжнародних, в тому числі воєнних, конфліктів. У сучасній науковій літературі існують різні тлумачення терміну “сталий розвиток“. Переважна більшість науковців, погоджується, що основною ознакою сталого розвитку є збалансування, врівноваження потреб з ресурсними й екологічними можливостями країни. Численні визначення сталого розвитку виходять з необхідності зберігати природно-ресурсні системи життєзабезпечення і якість навколишнього природного середовища у стані, який забезпечує не лише сучасним, але й майбутнім поко­лінням сприятливі умови для життя і діяльності. В контексті поглядів В. Вернадського сталим “є керований соціоеволюційний розвиток, тобто розвиток, узгоджений з об'єктивними законами еволюції природи і суспільства.”

Як відзначає Глазовський Н.Ф. “сталий розвиток - це багаторівнево-ієрархічно керований процес коеволюційого розвитку природи і суспільства (при масовій і усвідомленій участі населення), мета якого - забезпечити здорове, продуктивне життя в гармонії з природою нинішньому і майбутньому поколінням на основі охо­рони і збагачення культурної та природної спадщини” .

Член Римського клубу відомий вчений Е. Пестель ввів поняття “глобальна економічна рівновага”, що по суті відповідає поняттю “сталий розвиток”. Відповідно до нього “глобальна економічна рівновага означає стан, за якого чисельність населення та обсяг капіталу залишаються незмінними, а між чинниками, що впливають на їх збільшення або зменшення, підтримується стійкий баланс” .

Основні ідеї і положення з проблеми сталого розвитку знайшли відображення в рішеннях ООН. Голова Міжнародної комісії з питань навколишнього середовища і розвитку при ООН Прем’єр міністр Норвегії Г. Х. Брундтланд у 1987 році у доповіді “Наше спільне майбутнє “ яка була представлена на 42 – й сесії ООН стверджує, “що сталий розвиток передбачає задоволення потреб сьогодення без принесення у жертву здатності майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.“ На конференції ООН у Ріо-де-Жанейро в 1992 році був запропонований варіант визначення терміну “сталий розвиток” де “сталий розвиток визначався як розвиток, який дозволяє на довготривалій основі забезпечити стабільний економічний ріст, не допускаючи деградаційних змін навколишнього природного середовища, при цьому право на розвиток має бути реалізоване таким чином, щоб задовольнити потреби у розвитку і охороні навколишнього середовища існуючого і майбутніх поколінь”. Як бачимо існує велика кількість підходів до тлумачення суті терміну “сталий розвиток”, наводяться різні ознаки які характеризують “сталий розвиток”. Питання сталого (збалансованого) розвитку розглядав український вчений Б. Данилишин який трактує це поняття як систему відносин суспільного виробництва, при “якій досягається оптимальне співвідношення між економічним ростом, нормалізацією якісного стану природного середовища, ростом матеріальних і духовних потреб населення”. З цим твердженням можна погодитися, лише підкреслити те, що економічне зростання не повинно призводити до зростання кількісних параметрів росту, а мова може йти лише про зростання якісних характеристик економічного росту.

Возняк В. аналізуючи взаємозв’язки суспільного розвитку, протиріччя і кризи, розглядає сталий розвиток як необхідність цілеспрямованих антропогенних змін природного середовища і соціального стану, які повинні допомогти суспільству подолати обмеженість біосферних умов його існування .

З цим твердженням можна погодитися, лише зауважити те, що техногенний тип розвитку сучасної цивілізації обмежений певними параметрами біосфери, а зміни антропогенного характеру які здійснює людина виходять за рамки біосфери, і це може призвести до катастрофічних наслідків.

Гузєв М. Н. бачить сталий розвиток як форму соціально – економічного розвитку суспільства на базі постіндустріальної моделі господарювання і вільної творчої праці з врахуванням інтересів сучасного і майбутніх поколінь та спрямування їх зусиль на досягнення високого рівня якості природного середовища життєдіяльності людини .

Ми можемо погодитися з цим твердженням лише частково, потрібно зауважити те, що не можна говорити про збалансованість розвитку суспільства виключно на базі постіндустріальної моделі господарювання, оскільки в силу об’єктивних причин значна частина країн світу не може використати дану модель розвитку. Виходячи з цього потрібно говорити про створення такої системи збалансованого розвитку яка може використовуватися у різних моделях господарювання.

Таблиця 1.2

Підходи до визначення суті терміну “сталий розвиток”

Визначальні ознаки	Характеристика визначення	Автор
1	2	4
Соціоеволюційний, розвиток, керованість, узгодженість.	“Сталии розвиток є керований соціоеволюційний розвиток, тобто розвиток, узгоджений з об'єктивними законами еволюції природи і суспільства.”	В. І. Вернадський
Коеволюційний, розвиток,багаторівневість, ієрархічність, керованість.	“Сталий розвиток - це багаторівнево-ієрархічно керований процес коеволюційого розвитку природи і суспільства (при масовій і усвідомленій участі населення), мета якого - забезпечити здорове, продуктивне життя в гармонії з природою нинішньому і майбутньому поколінням на основі охо­рони і збагачення культурної та природної спадщини”	Н.Ф. Глазовський
Збалансованість, розвиток, оптимальність, нормалізація	Збалансований розвиток це система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним ростом, нормалізацією якісного стану природного середовища, ростом матеріальних і духовних потреб населення”	В. Б. Данилишин
Стійкість, баланс.	Означає стан, за якого чисельність населення та обсяг капіталу залишаються незмінними, а між чинниками, що впливають на їх збільшення або зменшення, підтримується стійкий баланс”	Е. Пестель
Задоволеність, сьогодення, майбутнє.	Сталий розвиток передбачає задоволення потреб сьогодення без принесення у жертву здатності майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.“	Г. Х. Брундтланд
Сталість, розвиток, довготривалість, стабільність, ріст.	Сталий розвиток визначався як розвиток, який дозволяє на довготривалій основі забезпечити стабільний економічний ріст, не допускаючи деградаційних змін навколишнього природного середовища, при цьому право на розвиток має бути реалізоване таким чином, щоб задовольнити потреби у розвитку і охороні навколишнього середовища існуючого і майбутніх поколінь	Конференція ООН у Ріо-де-Жанейро
Гармонійність, стабільність, довгостроковість, збалансованість, рівновага.	Сталий розвиток це гармонійне співіснування людської цивілізації з природним середовищем на стабільній довгостроковій основі шляхом забезпечення збалансованості та рівноваги між економічними вигодами, соціальними інтересами та екологічними витратами.	І.М. Вахович
Територіальність, гармонізація, поліпшення, збереження, відтворення.	Сталий розвиток це процес забезпечення функціонування територіальної системи із заданими параметрами в певних умовах протягом необхідного проміжку часу, що веде до гармонізації факторів виробництва та поліпшення якості життя сучасних і наступних поколінь за обставин збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища	З.В. Герасимчук
Сталість, розвиток, глобальність, якість, оздоровлення.	Сталий розвиток - це складна, комплексна, глобальна проблема, визначальною осбливістю якої є те, що вона має чітко визначений соціально – економічний зміст, оскільки спрямована на забезпечення, передусім “високої якості навколишнього середовища і здорової економіки для всіх країн світу”.	М. А. Голубець.
Сталість, розвиток,зрівноваженість,	Сталий розвиток - це зрівноважене природокористування в межах якого у суспільному розвитку повинні поєднуватися соціально – екологічні з економічними.	П. Г. Олдак
Гармонізація, збереження, відтворення, рівновага.	“Сталий розвиток – може бути визначений, як процес гармонізації продуктивних сил, задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища, забезпечення рівноваги між потенціалом природи та вимогами людей усіх поколінь”.	В. Я. Шевчук

На сьогодення сталий розвиток все частіше розуміється як здатність до відтворення динамічної рівноваги. У нашому розумінні стан динамічної рівноваги регіональної соціо – еколого – економічної системи передбачає такий її стан, коли вона може вийти з притаманного комфортного їй стану під впливом зовнішньої дії і повернутися у якісно кращий стан. Тобто, розвиваючись система буде змінювати свої кількісні та якісні показники, але внутрішньо система буде залишатися рівноважною.

Крім того, науковці розрізняють стійку рівновагу та рухому рівновагу. Для першої характерна сталість (незмінність) параметрів та процесів усередині системи. Тобто будь-які зрушення (збурення, флуктації) не відбиваються на стані рівноваги системи, а точніше не спричиняють змін у подальшому розвитку системи. Рухома рівновага більше близька до динамічної рівноваги. Стан рухомої рівноваги виявляється тоді, коли під впливом різноманітних збурень ззовні та зсередини (флуктацій), виникають зміни параметрів та всіх процесів у системі, що в подальшому тягне за собою зміни у розвитку системи. Слід зауважити, що у даному синергетичному контексті поняття “рівновага” визначали вітчизняні вчені, щоправда в іншому значенні. Зокрема, під рівновагою вони розуміли стан системи, з якого “вона може вийти тільки в результаті збурень, що внесені, але не під дією “внутрішніх сил” . Тобто фактори, що забезпечують вихід системи із стану нерівноваги, можуть бути лише зовнішніми і спрямовані на активізацію власних потенційних можливостей системи. Отже, як стверджують українські вчені З. В. Герасимчук, В. Г. Поліщук динамічна рівновага – стан змінний та не сталий за своєю природою .