- •Юридична відповідальність за порушення житлового законодавства
- •Гарантії захисту майнових прав власника житла
- •Захист житлових прав громадян
- •Структура та система судових органів, уповноважених розглядати спори у житловій сфері
- •Характеристика спорів, що розглядаються в судовому порядку
- •Особливості охорони та захисту права на житло
- •Звернення стягнення на житло
- •Державна охорона жилих будинків-пам'яток історії, культури та архітектури
Гарантії захисту майнових прав власника житла
За порушення прав власника житла держава, гарантуючи право власності громадянам, взяла на себе певні зобов'язання, що стосуються компенсації та відшкодування збитків і шкоди (матеріальної та моральної). У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє право власності на житло, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.
Припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається тільки у випадках і порядку, встановлених законодавчими актами України, і з попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі.
При вирішенні спорів про припинення права власності громадянина на будинок у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій розміщується будівля, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. 52 Закону "Про власність", ст. 171 ЖК право вибору виду компенсації належить власнику. Зокрема, вилучення для державних або громадських потреб земельних ділянок, наданих громадянам України, провадиться після виділення за їх бажанням радою рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці підприємствами, установами, організаціями, для яких відводиться земельна ділянка, жилих, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування в повному обсязі всіх інших збитків (п. 16 Постанови пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. за № 7).
Згідно зі ст. 53 Закону "Про власність", власник жилого будинку має право на компенсацію, пов'язану зі зниженням цінності будинку, що спричинено діяльністю підприємств, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території.
А статті 56 і 57 цього Закону встановлюють відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його право-мочностей. Так, відповідно до ст. 56, державний орган не має права втручатись у здійснення власником, а також іншими особами, перерахованими в п. 5 ст. 48 Закону "Про власність", їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження.
Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особами правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження житлом.
Стаття 57 Закону встановлює, що державні органи несуть також відповідальність за видання актів, які порушують права власників. Якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає закону, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав і охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації — позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено у суду немає правових підстав для задоволення такого позову.
Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише тоді, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправомірного акта. Якщо акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством (роз'яснення Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26 січня 2000 р. за № 02-5/35).
У Постанові Пленуму Верховного Суду "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" вказано, що суди мають суворо додержуватися передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Вирішуючи спори, що випливають із права приватної власності громадян, суди повинні виходити з положень ст. 41 Конституції про те, що це право є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване тільки як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі й в порядку, які встановлені законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості (крім умов воєнного чи надзвичайного стану, коли можливе наступне відшкодування).
Необхідно мати на увазі, що, відповідно до ч. 6 ст. 41 Конституції, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. У зв'язку з цим справи, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію житла особи, повинні розглядатися тільки судами.