Роль і стан вищої освіти в сучасну епоху

By: admin2

Published: Ноябрь 1st, 2008

Під вищою освітою розуміють «...рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації». Таке визначення затверджене Законом України «Про вищу освіту». Проблема ролі вищої освіти є практично питанням визначення її місця в життєдіяльності суспільства, передусім зумовлене соціальними потребами, які вища освіта задовольняє, та соціальними функціями, які вона виконує.

Проблему осмислення ролі освіти досліджують учені і державні діячі. Так, колишній директор ЮНЕСКО Федерико Майер акцентує на тому, що «освіту в широкому розумінні слід вважати засобом, який дає кожній людині змогу стати особистістю, активним членом суспільства, здатним допомогти кожній общині, кожному суспільству зробити крок до кращого життя». Висловлюючи своє розуміння ролі освіти в сучасному світі, В. Андрущенко зазначає, що «Освіта загалом і вища освіта зокрема відіграє в суспільстві унікальну роль: вона відтворює особистість, озброює її знаннями, формує світогляд і творчі здібності, виховує як патріота і громадянина — тобто реально готує його (суспільства) майбутнє. І від того, якою буде наша освіта, без перебільшення, залежить майбутнє держави: народу і культури». Ця думка також простежується у працях Б. Гершунсь-кого: «Саме освіта принципово «працює» на майбутнє, визначаючи наперед особистісні якості кожної людини, її знання, вміння, навички, світоглядні і поведінкові пріоритети, а відтак — економічний, моральний, духовний потенціал суспільства, цивілізації загалом». Тому цілком зрозуміло, що освіті, зокрема вищій, відводиться велика роль у розвитку суспільства і розв'язанні його проблем. З периферії суспільного життя вища освіта поступово переміщується до центру сучасної цивілізації. Раніше вона виконувала вузькопрагматичні завдання в різних галузях практичної життєдіяльності і професійної підготовки молоді до самостійного життя, вирішувала питання модернізації промисловості, створення ефективної системи управління. Сьогодні відбувається процес перетворення вищої освіти в глобальний фактор розвитку людства, в один із важливих чинників розвитку цивілізації. Основоположною місією вищої освіти, зазначається в документах Всесвітньої конференції з проблем вищої освіти (5–9 жовтня 1998 р., Париж), є служіння людині і суспільству. З огляду на це, основна мета освіти полягає в тому, щоб засобами різних форм і методів навчання і виховання підготувати студентів до активної участі в соціальному житті; створити умови для розвитку особистості, здатної не тільки практично оцінювати ситуацію і адаптуватися до соціальних змін, а й оригінально мислити, генералізувати і реалізувати ідеї, продукувати власні, намічати шляхи позитивних перетворень, проявляти ініціативу і творчість. Стабільне функціонування держави, її безпека, незалежність і добробут народу залежать від того, наскільки якісно вища освіта виконує свої функції.

Основними функціями вищої освіти є гуманістична, аксіологічна, соціокультурна, соціально-адаптивна, соціально-мобільна (стратифікаційна), інноваційна, соціально-інтегративна, прогностична. Вища освіта зорієнтована на людину, забезпечення її існування, розвитку, самореалізації (гуманістична функція); є цінністю світової і національної культур (аксіологічна функція); допомагає людині оволодіти культурою свого народу на основі врахування зв'язків з національними культурами інших народів і світової культури загалом (соціокультурна функція); сприяє адаптації людини до соціуму, що динамічно змінюється, а також до професійної діяльності (соціально-адаптивна функція); змінює статусно-рольові форми взаємодії людей (соціально-мобільна функція); оновлює арсенал знань і способів діяльності людини, формує базис її науково-дослідницької діяльності (інноваційна функція); залучає людей до інтегративної освітньо-на-уково-виробничої діяльності, надає досвід інтеграції навчальних, наукових, практичних знань і вмінь, відкриває значні потенційні можливості цього процесу (соціально-інтегративна функція); розкриває сутність майбутньої професії, стабілізує потребу людини в її отриманні, сприяє прояву перспективи професійного розвитку і осо-бистісного зростання людини (прогностична функція). Нині людство перебуває на зламі свого розвитку, про що свідчить система криз — екологічна, демографічна, продовольча та ін. «Своїми науково-дослідницькими і теоретичними роботами, своїми програмами в галузі освіти і професійної підготовки, своєю діяльністю в галузі співпраці і партнерськими зв'язками з різними секторами суспільства вища освіта покликана рішуче сприяти пошуку і визначенню нових шляхів до кращого майбутнього для суспільства і людини, спрямовувати і формувати це майбутнє...». Свій розвиток людство вбачає в глобальному культивуванні гуманістичних начал особистості. Вища освіта є важливим соціальним інститутом, який створює умови для формування сукупності етичних цінностей і норм, гідного ставлення до іншої людини і навколишнього середовища, лінії поведінки і способу життя, в яких виражається повага до людської особистості, її гідності, прав, поглядів; дотримання принципів демократії, справедливості, толерантності; взаємопоро-зуміння між народами, етнічними, релігійними, культурними групами; відмова від насильства. Розвиток інтелектуального і морального потенціалу людської спільноти уможливить гуманне використання резервів природи і суспільства; стимулюватиме пошук і використання раціональних засобів і способів отримання матеріальних благ; активізуватиме участь людей у розв'язанні глобальних проблем, таких як бідність, голод, неграмотність, збільшення розриву між розвиненими країнами і тими, що розвиваються, охорона навколишнього середовища тощо. Інтеграція вищої освіти і фундаментальної науки сприяє створенню нових технологій для взаємовигідної міжнародної співпраці. Таким чином, вища освіта є пріоритетною галуззю, яка забезпечує стабільне функціонування і розвиток усіх сфер життєдіяльності суспільства. Розвинені країни світу періодично здійснюють різні за масштабами реформи національних систем вищої освіти. В межах реформ вирішуються питання її фінансування, реструктурування, розширення та якісної зміни мережі вищих навчальних закладів, упровадження нових інформаційних технологій, вдосконалення управління інформаційними потоками, активізації вищої освіти в розвитку наукового потенціалу нації, посилення зв'язків з виробничими державними і приватними організаціями тощо. У людей зростає інтерес до отримання вищої освіти. Так, з 1960 по 1995 р. кількість студентів у світі зросла з 13 до 82 млн., тобто більш ніж у шість разів. У все більшої кількості країн засвідчується тенденція до подолання порогу масовості вищої ли: вищою освітою різних видів охоплено понад 50 % молоді вікової групи 20–23 роки. Водночас країни переймаються проблемами, які важко розв'язуються в межах реформ. Учені і державні діячі констатують факт всесвітньої кризи освіти. Здійснюючи аналіз не-вирішених проблем освіти, американський учений і діяч просвіти Ф. Кумбс ще у 1968 р. зазначав: «Залежно від умов, що склалися у різних країнах, криза проявляється в різній формі, сильніше або слабше. Проте її внутрішні пружини проступають у всіх країнах — розвинених і тих, які розвиваються, багатих і бідних, з давних часів відомих своїми навчальними закладами і тими, що створюють їх тепер». Через два десятиліття Кумбс у своій новій книзі «Погляд із 80-х років» зрбив висновок, що криза освіти загострилася. Суть світової кризи вчені вбачають у тому, що стан освіти не задовольняє вимог суспільства, а відтак вона не стає провідником прогресу. Система освіти, що існуює сьогодні, здебільшого зорієнтована на минулий досвід. Водночас вона недостаньо використовує набутий досвід, слабо орієнтується на майбутнє, не вичерпує свого потенціалу щодо формування у студентів проектної детермінації майбутнього, відповідальності за нього, віри в себе, впевненості в своїх професійних здібностях щодо впливу на розвиток суспільства. В Україні криза системи освіти має подвійну природу: з одного боку, вона є проявом кризи освіти, якої зазнає світ; з другого - на стан освіти впливає криза суспільно-політичної і соціально-економічної систем нашої країни. Труднощі, на думку В. Андрущенка, Т. Левченко та інших учених, зумовлені недостатнім рівнем соціальної уваги до освіти; її низьким фінансуванням; слабким соціальним захистом учасників навчально-виховного процесу; незадоволенням базових потреб молоді в нормальних матеріальних умовах життя, в освіті, самоствердженні; повільним розвитком соціально-професійної орієнтації; орієнтацією на вузькопрофесійні знання.