- •Тема 11. Політика економічного зростання в національній економіці
- •11. 1. Критерії та пріоритети економічного зростання.
- •11.2. Вплив грошово-кредитної та фінансової політики на економічну стабілізацію і зростання
- •Тема 12. Інституціональні форми інтеграції у світове господарство
- •12.1. Стан і перспективи розвитку відкритої національної економіки
- •12.2. Основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил
- •Прямі інвестиції з України по країнах світу в 1996-2007 рр. (на початок року в млн дол. Сша)
- •12.3. Інституціональні форми інтеграції національної економіки у світове господарство
- •12.4. Основи безпеки національної економіки*
- •12.5. Цілі та напрями зовнішньоекономічної політики держави
12.4. Основи безпеки національної економіки*
Економічна безпека визначається таким станом національної економіки, за якого забезпечуються національні інтереси, стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави .
• створення стратегічних трансєвропейських та євразійських транспортних коридорів, зокрема, Євроазіатського, коридору, з метою об'єднання ринків країн Азії і Європи, значного збільшення транзитних товаропотоків;
• освоєння космічного простору, спільні дослідження в астрономії та астрофізиці;
• створення спільних фінансово-промислових груп на базі функціонально споріднених виробництв та підприємств;
• співробітництво в сфері екології та раціонального природокористування, розробка та поширення екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, використання нетрадиційних джерел енергії;
• спільна розробка родовищ корисних копалин сировинних паливно-енергетичних ресурсів.
Перспективна геоекономічна модель економічної інтеграції України у світове господарство повинна охоплювати комплекс географічних векторів, галузей виробництва, сфер діяльності. У співпраці з іншими країнами необхідно змістити акценти на партнерську промислово-технологічну взаємодію на базі взаємовигідних інвестиційних та коопераційних відносин. Тільки активна і узгоджена в усіх геоекономічних площинах позиція України може сприяти розв'язанню актуальних проблем розвитку держави.
Головна стаття експорту України до Росії — це послуги, пов'язані з транзитом енергоносіїв українською територією.
Безумовним «лідером» імпорту з Росії є енергоносії (природний газ та нафта), які складають більше 70% від загального обсягу імпорту, продукція машинобудування (механічне обладнання, автомобілі), продукти хімічної промисловості (зокрема, синтетичний каучук) тощо. Чинниками, що стримують нарощування експорту української продукції до РФ, є жорсткі кількісні обмеження та високі митні тарифи на товари машинобудування, сільського господарства, зокрема цукру, та інші протекціоністські заходи.
Складовою двостороннього співробітництва країн є прикордонна співпраця, на сприяння розвитку якої в лютому 2000 р. була підписана Програма міжрегіонального і прикордонного співробітництва України та Російської Федерації.
Наявний процес економічної інтеграції країн СНД відображає певні відмінності в умовах та завданнях економічного розвитку, а також певні політичні суперечності. Активізацію економічного співробітництва в рамках СНД може забезпечити послідовний переговорний процес, узгодження правових систем, регулятивних механізмів, заходів зовнішньоекономічної політики. Найбільш реальним для України в рамках СНД та у двосторонніх відносинах з пострадянськими країнами є запровадження зони вільної торгівлі.
Основними напрямами співробітництва країн СНД можуть бути63:
• інтенсивний розвиток виробничо-технологічної кооперації підприємств і галузей, які пов'язані традиційними зв'язками, що склалися за часів єдиної держави;
• спільний вихід на ринки третіх країн з кооперованою продукцією, з великомасштабними будівельно-монтажними послугами;
Основними завданнями економічної безпеки є забезпечення пропорційного та безперервного економічного зростання, приборкання інфляції та безробіття, формування ефективної структури економіки та розвинутого ринку цінних паперів, скорочення дефіциту бюджету та державного боргу, підвищення якості життя населення, підтримання стійкості національної валюти тощо.
Ці завдання визначають стратегію економічної безпеки як формування та обґрунтування стратегічних пріоритетів, національних інтересів, засобів і механізмів вирішення економічних проблем.
У макроекономічному аналізі економічної безпеки вирізняють такі складові: економічну незалежність, стійкість і стабільність національної економіки, здатність до саморозвитку й прогресу.
Економічна незалежність означає, насамперед, можливість здійснення державного контролю за використанням національних ресурсів, спроможність забезпечити національні конкурентні переваги для рівноправної участі у міжнародній торгівлі. Стійкість і стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, стримування дестабілізуючих чинників. Здатність до саморозвитку і прогресу означає спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні інтереси, створювати сприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, розвивати інтелектуальний потенціал. Економіка, яка постійно розвивається, здатна протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам. Надійність та ефективність економічних пропорцій, вертикальних і горизонтальних зв'язків дозволяє пом'якшити наслідки дестабілізуючих процесів.
Основним суб 'єктом економічної безпеки виступає держава, яка здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Об 'єктами економічної безпеки є держава, суспільство, громадяни, підприємства, установи та організації, території, окремі складові економічної безпеки.
Національні економічні інтереси відіграють головну роль у системі економічної безпеки. Визначення цих інтересів потребує аналізу поточного стану економіки, з'ясування основних тенденцій розвитку та розробки заходів їх державного коригування.
До пріоритетних економічних інтересів України належать:
• створення самодостатньої соціально орієнтованої економіки;
• збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалу;
• забезпечення економічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;
• побудова рівноправних і взаємовигідних економічних відносин з іншими державами.
Загрозами економічній безпеці країни є сукупність умов і чинників, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільству, державі, ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів.
Таблиця 12.4
Окремі показники-індикатори економічної безпеки національної економіки
Назва показника |
Нормальне коливання |
Порогове значення |
ВВП |
До 5-15% від потенціального ВВП |
30% ВВП |
Рівень інфляції |
До 5-6% |
6-10% |
Рівень безробіття |
До 10% |
10%, в період перетворень 15-20%, але не більше 3-5 років |
Розрив у доходах 10% найбагатших та 10% найбідніших верств населення |
До 6-8 разів |
10 разів |
Індикатор концентрації доходів (коефіцієнт Джині) |
До 0,15-0,17 |
0,18 |
Кількість населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум |
До 7% населення |
8-10% населення |
Розрізняють внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці країни. Основними внутрішніми загрозами слід вважати:
• у науково-технічній сфері: руйнування науково-технічного потенціалу, зменшення науково-технічних розробок, скорочення потенціалу фундаментальної науки, невизначеність державної науково-технічної політики, відтік наукових кадрів за кордон або в іншу сферу діяльності;
• в економічній сфері: скорочення обсягів виробництва у провідних галузях, розрив господарських зв'язків, монополізацію економіки, криміналізацію суспільства, наявність структурних диспропорцій, великий внутрішній борг, високий рівень зношеності основних фондів, енергетичну кризу, низький рівень продуктивності праці та інвестиційної діяльності; високий рівень інфляції та безробіття, зростання «тіньової» економіки, низький платоспроможний попит населення, цінові диспропорції між промисловістю та сільським господарством, загрозу втрати продовольчої незалежності країни, масове ухилення від сплати податків;
Так, нормальний циклічний спад ВВП становить 5-15% від його потенціального значення. Пороговим спадом вважають 30%, за умов вищого спаду втрати можуть бути незворотними. Нормальним рівнем інфляції вважається середньорічний темп зростання цін на 5-6%. У разі інфляції 6— 10% необхідно вживати спеціальних обмежувальних заходів. Зі світового досвіду відомо, що в період радикальних перетворень рівень безробіття може досягати 15—20%. Однак він не повинен триматися більше 3-5 років. Пороговим рівнем безробіття вважається 10%.
Розрив у річних доходах 10% найбагатших та 10% найбідніших верств населення не повинен перевищувати 6-8 разів. А індикатор концентрації доходів (коефіцієнт Джині) у розвинутих країнах становить 0,15-0,17. Коли частка населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, досягає 8-10%, це призводить до тривалої кризи та стагнації.
Інтегральний індекс економічної безпеки66 держави визначається за багаторівневою оцінкою, що враховує індекси безпеки окремих сфер економіки (макроекономічна, виробнича, фінансова, інвестиційна, зовнішньоекономічна, науково-технологічна, соціальна, демографічна, енергетична, продовольча), які, в свою чергу, є також багаторівневими. Так, фінансова безпека включає бюджетні, валютні, боргові та інші індекси. Слід зазначити, що інтегральний індекс економічної безпеки країни за останнє десятиріччя має позитивну динаміку (див. рис. 12.1)67.
До зовнішніх загроз економічній безпеці країни належать: економічна залежність від імпорту, від'ємне зовнішньоторговельне сальдо, нераціональна структура експорту — надмірний вивіз сировинних ресурсів; втрата позицій на зовнішніх ринках; зростання зовнішньої заборгованості, нераціональне використання іноземних кредитів; неконтрольований відтік валютних ресурсів за кордон.
Економічна безпека оцінюється за певними критеріями — показника-ми-індикаторами та їх пироговими величинами, перевищення яких загрожує безпеці країни65. Порогові значення індикаторів економічної безпеки є кількісними параметрами, що окреслюють межу між безпечною й небезпечною зонами в різних сферах економіки (див. табл. 12.4).
Індикатори економічної безпеки дають можливість не тільки кількісно визначити параметри необхідного розвитку економічної системи, а й сформулювати якісні вимоги, котрі є, по суті, завданнями (цілями) економічної безпеки. На шляху реалізації цих цілей слід усунути або мінімізувати загрози (виявлені за результатами аналізу індикаторів економічної безпеки), а також розвивати наявні потенційні можливості поліпшення стану економічної безпеки.
Зовнішньоекономічна політика країни є логічним продовженням внутрішньої економічної політики, проте з власними ознаками та інструментами. Так, економічно могутні країни та регіональні інтеграційні об'єднання спроможні істотно впливати на міжнародні економічні відносини та проводити зовнішню політику з позиції сили для захисту своїх інтересів. Країни з невисоким рівнем розвитку змушені пристосовуватися до такого порядку і формувати зовнішню політику на підставі реальних економічних можливостей або об'єднуючись у регіональні економічні утворення.