Тема 11. Політика економічного зростання в національній економіці

складові стратегії розвитку

11.1.

Критерії та пріоритети економічного зростання. Основні складові стратегії розвитку

11.2. Вплив грошово-кредитної та фінансової політики на економічну стабілізацію і зростання

11. 1. Критерії та пріоритети економічного зростання.

Основні складові стратегії розвитку

Ще донедавна в більшості країн світу головною передумовою підви­щення суспільного добробуту вважалося економічне зростання. Нині акценти змістилися, і об'єктом пильної уваги фахівців став економічний розвиток. Причиною такої «рокіровки» є останні здобутки в гуманітарних (суспільних) та природничих науках, насамперед у філософії та методології пізнання.

Поняття «якість життя», що характеризує біолого-фізичну, соціально-економічну, політичну, культурно-духовну і екологічну комфортність іс­нування людини, поступово наповнюється новим змістом, який вже не можна виміряти через суто вартісні чи натурально-речові показники. Від­повідно змінюються критерії доцільності прийняття тих чи інших економі­чних рішень, зокрема, в них посилюється значення та вага позаприбуткових і позадоходних факторів. Водночас більш привабливим видається на­вчитися керувати якістю життя, прогнозувати і регулювати саме процеси розвитку з огляду на їх різноманітні довгострокові наслідки, у тому числі кількісну динаміку макропоказників. Вислови «Якість заради кращого життя» і «Якість як категорія майбутнього», починаючи з 1993 р., стають девізом усіх міжнародних конференцій з відповідних проблем.

Уявлення «якості життя», наслідків економічного розвитку і зростан­ня як проекції на тривимірну координатну площу «економіка — соціаль­ність — екологія» дозволяє визначити їх за допомогою взаємозалежних показників.

Слід зазначити, що наведена система показників і методик їхнього розрахунку ще не набула сталості і вичерпності. Майже щорічно завдяки плідній праці фахівців та науковців вона доповнюється і вдосконалюється.

Що ж стосується вітчизняної національної економіки, то імператив­ною метою її трансформації є економічний розвиток, спрямований на становлення ефективної соціально орієнтованої економіки постіндустріального типу і стабільне в довгостроковій перспективі зростання реального добробуту населення.

У найбільш загальному сенсі під розвитком розуміється незворотна, спрямована, закономірна якісна зміна об'єктів матеріального і нематеріа­льного світу, яка торкається їхньої внутрішньої будови, поведінкових (ада­птаційних) реакцій на трансформацію зовнішнього середовища, механізмів функціонування, цілей і критеріїв прийняття рішень (за наявності складо­вої свідомого цілеполягання). За напрямом розвиток передбачає дві проти­лежні альтернативи: прогрес (виникнення нового, вдосконалення наявного, підвищення рівня організації системи, ускладнення, диференціація тощо) і регрес (занепад, спрощення, зниження рівня організації і т.п.). У свою чер­гу, кількісні зміни можуть бути як позитивними {зростання, збільшення, розширення), так і від'ємними {зменшення, скорочення, падіння).

Основні показники-індикатори «якості життя»,економічного роз­витку і економічного зростання

Економічні		Соціальні
Інтегральні соціально-еколого-економічні: • чистий економічний добробут (неї есопотіс кеІ/аге)2л (ІМЕ\У = ВВП — валові інвестиції — державні видатки, які не збільшують добробут, + фонд споживчих товарів довгострокового користування + грошовий еквівалент вільного часу та праці домогосподарок — збитки від забруднення навколиш­нього середовища, урбанізації тощо); • індекс людського розвитку — середньоарифметичне трьох індексів — очікуваної тривалості життя, рівня освіти та ВВП на душу населення (у дол., за паритетом купівельної спроможності); • індекс інтелектуального потенціалу суспільства — рівень освіти і стану науки в країні; • коефіцієнт життеспроможності населення — можливість збере­ження генофонду і певного рівня інтелектуального розвитку суспільства (за 5-бальною шкалою); • людський капітал на душу населення — рівень видатків держави, під­приємств і громадян на соціальні послуги в розрахунку на душу населення;
• реальний ВВП і його динаміка; • реальний ВВП на душу населення і його динаміка; • динаміка частки ВВП країни у ва­ловому глобальному продукті світу; • частка тіньової економіки у ВВП країни; • приріст національного багатства та його окремих складових; • рівень безробіття; • міграція населення та її економіч­ні і позаекономічні наслідки тощо		• індекс тендерного розвитку; • демографічна динаміка; • якість освіти і медичних послуг, їх доступність для населення; • захворюваність населення в розрізі вікових груп та її динаміка; • забезпеченість житлом в розрізі со­ціальних груп та її динаміка; • ступінь соціального розшарування; • рівень бідності і його динаміка; • рівень злочинності та самогубств тощо
	Екологічні
	• екологічний ризик — ймовірність появи неусувних екологічних за­гроз; • параметри природного середовища та їх відхилення від критичних; • ступінь антропогенного впливу і його динаміка в порівнянні з дина­мікою природно-відновлювальних процесів екосистем; • рейтинг екологічної якості природи за природно-екологічною та ме-дико-соціальною шкалою і т.ін.

Науковцями доведено, що супутником прогресу може бути скорочен­ня економічних показників («творче руйнування» під час класичної циклі­чної кризи), а занепад може супроводжуватися збільшенням останніх (роз­орююче зростання при вичерпанні ресурсів і потенціалу «ефекту масшта­бу»). У цьому контексті, на жаль, показовим є приклад України. її еконо­мічне зростання має в своїй основі збільшення експорту, отриманого вна­слідок розширеного відтворення застарілих технологій і виробництв, не­безпечних для життя людини — найвищої цінності — та природного сере­довища — найголовнішого спадка нащадкам.

Суттєвий науковий прорив збігається з певною переоцінкою ціннос­тей у розвинутих країнах світу, яка відбувається під впливом щонайменше двох обставин. У першу чергу це загострення еколого-економічних і соціа­льно-економічних протиріч у міру експансії індустріально-техногенної ци­вілізації. А по-друге — досягнення порівняно високого рівня життя, при якому відносно задоволені матеріальні потреби відходять на другий план, поступаючись, хоч і досить повільно, у людській свідомості так званим по­заекономічним (постіндустріальним) цінностям: можливостям для саморе-алізації, саморозвитку та творчості; заміні егоїстичного і раціонального економічного «Я» на більш толерантне, колективне і солідарне «Ми»; від­

Нагадаємо основні теоретичні положення, які мають принципове зна­чення для аналізу поточного стану і перспектив прогресивного соціально-економічного розвитку та економічного зростання в Україні.

1. Економічне зростання — складне економічне явище, яке має свою і і руктуру, чинники, джерела, наслідки.

Реально існують їх конкретні види, виділення яких можливе за різ­ними класифікаційними ознаками. Наприклад, за темпами збільшення го­ловних макроекономічних показників (ВВП в розрахунку на душу насе-пспня) розрізняють повільне, бурхливе та стале економічне зростання; за і іупенем і характером використання економічних ресурсів — екстенсив­не та інтенсивне; відносно чинного законодавства — легальне, тіньове та кримінальне; за характером взаємодії національної та світової економі­ки — експорторозширююче, імпортоване, імпортозаміщуюче, розорюю­че; за місцезнаходженням першопоштовху до змін — ендогенне та екзо-генне тощо. Одночасна наявність і співіснування різноманітних типів зростання зумовлює необхідність диференціації і відповідних механізмів регулювання.

Зрозуміло, що змістовні характеристики та кількісні показники цих та інших видів зростання не можуть бути однаковими в різних соціально-(Тчономічних умовах, але у своєму конкретно-історичному поєднанні утво­рюють унікальну національну модель.

2. Стратегічним джерелом сучасного економічного зростання є ціліс­ний комплекс внутрішніх найактивніших складових технологічних, еконо­мічних і соціальних укладів суспільства. Серед них:

а) п'ятий і шостий технологічні уклади, основу яких складають елект­ронна промисловість, інформаційні технології та комунікації, виготовлен­ня конструкційних матеріалів із заданими властивостями, використання природного газу в якості провідного енергоносія, перевезення повітряним і і рубопровідним транспортом; біотехнологія, генна інженерія, штучний ін­телект, космічна техніка;

б) гармонійне співіснування приватних, асоційованих, державних форм власності та підприємництва;

в) високоінтелектуальний і кваліфікований людський капітал з домі­нуванням економічного активізму, патріотизму та суспільної відповідаль­ності.

3. На основі взаємодії та взаємозв'язку цих елементів і формуються національні економічні відтворювальні контури, підґрунтя яких складають комплекс ресурсно-факторних чинників та цілісна динамічна система по­єднаних і підтримуючих галузей (промислово-технологічні кластери), об'єднаних відповідною інтегруючою макротехнологією, та взаємозв'язків між ними.

4. Роль каркасу цих контурів повинні виконувати потужні інтегровані корпоративні структури — фінансово-виробничі, науково-освітні, торгово-сервісні та інформаційні об'єднання ділових одиниць, що ведуть спільну ді­яльність на засадах консолідації активів та /або контрактних відносин для досягнення визначених цілей. Форми цих структур можуть бути різними — дивізіональні та холдингові компанії, промислово-фінансові групи, транс­національні корпорації, але всі вони мають забезпечувати ефективний бізнес по всьому ланцюгу: «наука, освіта — виробництво — збут — споживання».

Такі економічні структури інтегративного типу, акумулюючи в собі організаційну силу та фінансово-економічний потенціал промислових під­приємств, банківських структур, науково-дослідних організацій, торгових фірм, інвестиційних і трастових компаній, спроможні:

■ протистояти планомірністю стихії «дикого» ринку;

■ позитивно впливати на конкурентоспроможність національного товаровиробництва;

■ зберегти науково-технічний потенціал країни та відповідні науко­ві школи;

■ захистити вітчизняну промисловість від можливого поглинання іноземним капіталом;

■ обійти певні обмеження та бар'єри на шляху експорту вітчизняної продукції або забезпечити безпосередній вихід на зовнішні ринки.

5. Сучасному національному економічному зростанню притаманний глобальний характер, суттєва залежність від конкурентоспроможності конкретних національних економік.

Країни — технологічні лідери реалізують свої конкурентні переваги, вилучаючи через механізми і канали міжнародних економічних відносин (торгівля, рух капіталу, «втеча умів», валютно-фінансові операції) значні додаткові доходи, в тому числі монопольну ренту, економічний прибуток тощо. Зрозуміло, що роль «донорів» виконують менш розвинуті країни. Отже, досягнення якісного економічного зростання передбачає створення нових і реалізацію наявних національних детермінант конкурентоспромо­жності в контексті глобального економічного розвитку.

Враховуючи важливість характеру взаємодії національної та міжнаро­дної економіки, зосередимо увагу саме на цьому аспекті економічної ди­наміки.

Основною складовою національного варіанту економічного піднесен­ня є стійке експорторозширююче зростання. Але, як свідчить досвід но­вих індустріальних країн, це можливо за наявності необхідних і достатніх умов. Головні з них:

а) формування та існування, хоча й небагатьох, та в основному технологічно завершених вітчизняних конкурентоспроможних відтворю-вальних контурів з випуску кінцевої продукції високого ступеня обробки;

б) наявність відповідного розвинутого внутрішнього платоспромож­ною попиту та його первісне насичення;

в) завоювання відповідних ніш світового ринку має супроводжуватися експортом національного підприємницького капіталу.

Відсутність або нерозвиненість цих умов за умови переважно експортної орієнтації окремих галузей (наприклад, чорної металургії), паніть з метою виживання, призводить до небажаних наслідків. Ось чому в національній економіці експорторозширююче зростання набуває чітких рис розорюючого. Його ознаки добре відомі та відчутні матеріально: і) значні витрати внаслідок нееквівалентної зовнішньої торгівлі; б) значні Обсяги валютної виручки, що не повертаються в країну; в) використання |і куючих експортних каналів для практично безвідплатного вивезення Національних ресурсів за кордон; д) інтенсивний перелив ресурсів із |. пресивних галузей в експортні з наступною «втечею» за цими та іншими і м-мами.

Спільний знаменник цих складових розорюючого зростання — зне­кровлення національної економіки.

Таким чином, серед головних уроків цього виду економічного зрос­тання: а) необхідність добудови існуючих національних експортних від-творювальних контурів за світовими стандартами (з включенням споріднених та підтримуючих галузей); б) доцільність дієвих обмежень на вивіз непідприємницького капіталу за кордон, ввезення спекулятивного капіталу із-за кордону, на спекулятивні операції з капіталом, а також відповідних обґрунтованих заходів щодо послідовної «дедоларізації» економіки.

Для подолання кризи важливо задіяти потенціал імпортованого еко­номічного зростання через активне залучення прямих іноземних інвести­цій, в першу чергу капіталів провідних ТНК з включенням відповідних на­ціональних виробництв до їх глобальної системи бізнесу, розподілу і по­стачання²⁵.

Позитивні моменти імпортованого зростання добре відомі: залучення капіталу, прогресивних технологій; опанування досвіду бізнесу та менеджменту; створення нових робочих місць тощо. Разом з тим, слід мати на увазі, що імпортоване зростання нерідко супроводжується відмовою держави від активної промислової політики, загальним структурним спрощенням національної економіки, занепадом високотехнологічних галузей, посиленням сировинної спрямованості промислового вироб­ництва. Також по каналах імпортованого зростання в країну можуть потрапляти непровідні технології, екологічно-шкідливі виробництва і продукція, неякісні вироби.

Отже, за будь-яких обставин абсолютне домінування імпортованого зростання недоцільна. Його розвиток в кінцевому підсумку повинен визначатися тими видами економічного зростання, які забезпечують незалежність і конкурентоспроможність національної економіки. Серед них не тільки експорторозширюючий, але й імпортозаміщуючий види зростання.

Як це не парадоксально, але одним із позитивних наслідків фінансової кризи, різкого падіння курсу гривні, подорожчання імпортних товарів і втечі спекулятивних капіталів (1998-1999 рр.) було формування спри­ятливих умов для імпортозаміщуючого зростання, яке пов'язане, з поверненням національного товаровиробника на вітчизняний ринок.

Використовуючи значний потенціал імпортозаміщуючого зростан­ня, слід враховувати такі властиві йому обмеження: а) орієнтація переважно на внутрішній попит; б) ігнорування національних економічних порівняльних переваг; в) певні вади в рівні конкурентоспроможності національних ресурсів і продукції.

Зрозуміло, ці обмеження не вічні та не непохитні. Але ж і світовий досвід поки що не має прикладів успішної постіндустріалізації економіки тільки на основі імпортозаміщуючого зростання.

Здатність національної економіки вийти на рівень найбільш розвину­тих економік визначається темпами стратегічного постіндустріального економічного зростання. Його джерелами покликані стати конкурентосп­роможні цілісні відтворювальні контури, які органічно поєднують всі скла­дові життєвого циклу продукції, дозволяють досягти максимального ефек­ту від опанування значних сегментів світового ринку, стають носіями гло­бального економічного зростання.

На відміну від багатьох країн Центральної та Східної Європи, Україна має серйозні передумови для постіндустріального зростання. В наявності — важливі складові відтворювальних контурів і макротехнологій з умовними назвами: «Космос», «Літак», «Турбіна», «Автонобіль», «Танк», «Судно», «Волоконна оптика». Але, на жаль, для більшості з них характерні незавер­шеність та фрагментарність. В сучасних умовах вони значною мірою еконо­мічно відрізані від джерел сировини і обладнання, кредитних ліній, ринків збуту. Це не тільки не сприяє їх розвитку, а наближає до межі виживання.

Підводячи підсумки, неохідно ще раз підкреслити, що кожний з роз­глянутих видів економічного зростання має певні передумови, механізми