12.3. Інституціональні форми інтеграції національної економіки у світове господарство

Міжнародна економічна інтеграція відображає сучасні тенденції ін­тернаціоналізації національних продуктивних сил та набуває різних форм, етапів і вимірів. Так, початкова інтеграція національних економік відбува­ється завдяки розвитку міжнародної діяльності відносно автономних еко­номічних суб'єктів, у стадію часткової (локальної) інтеграції вступають за поширенням форм міжнародного співробітництва, розвитком діяльності ТНК, а стадії інституційної досягають з інтеграцією у регіональні угрупу-вання зі створенням органів наддержавного регулювання.

Якщо переплетення, взаємопроникнення та зрощування процесів ви­робничого відтворення проходить у формі «часткової інтеграції», то регіо­нальна інтеграція є формою «інституційної інтеграції» національних еко­номік за виміром «зона вільної торгівлі -> митний союз —> спільний ринок —> економічний союз». Регіональні об'єднання національних економік роз­різняються за глибиною та характером обраної інтеграційної стратегії, сфе­рами і масштабами діяльності, кількістю держав-членів тощо. Така інтег­рація, з одного боку, посилюючи ринкову уніфікацію економічного розви­тку країн-учасниць, прискорює процес глобалізації, з іншого — може при­вести до певних форм «закритого» регіоналізму, закладає умови міжрегіо­нальної та міжконтинентальної конкуренції.

Важливою складовою національного розвитку стає економічна та гео-політична визначеність у сучасній системі світогосподарських координат з урахуванням різних вимірів економічної інтеграції.

Україна має двосторонні відносини майже з усіма країнами світу, а в процеси транснаціоналізації включена переважно з позицій країни розташу­вання філіалів і представництв ТНК. На регіональному рівні шляхом реалі­зації стратегії багатополюсності Україна має офіційно визначений євроінте-граційний пріоритет з одночасним розвитком взаємовигідної співпраці у межах інших регіональних угод із традиційними партнерами з країн СНД, Єдиного економічного простору (ЄЕП), Організації Чорноморського еконо­мічного співробітництва (ОЧЕС) та ін. На глобальному рівні вона встанови­

Важливими передумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС можна вважати:

- загальне покращання макроекономічної ситуації в Україні та більш динамічне просування економічних реформ;

- розв'язання проблем, які були спричинені, наприклад, практикою антидемпінгових розслідувань з боку ЄС, зокрема із більш широким та послідовним застосуванням Україною існуючих методів антидем-пінгу;

- розв'язання проблем, які виникають у зв'язку зі вступом України до СОТ, що є однією з передумов налагодження відносин з Євросою-зом;

- розширення номенклатурного та кількісного представництва вітчиз­няного виробництва на західноєвропейських ринках;

- участь в системі субрегіонального та прикордонного соціально-економічного співробітництва, зокрема на рівні Вишеградської гру­пи та ЦЕФТА⁶², а також в системі єврорегіонів.

Таким чином, відносини Україна — ЄС варто розглядати як процес, що має на меті розвиток національної економіки за європейськими станда­ртами та певне зближення з євроструктурами. Цей процес потребує трива­лої підготовчої роботи і в межах країни, і у взаємодії з країнами ЄС (част­кова інтеграція), а власне інституційна інтеграція не є реальною для Укра­їни в найближчі роки.

У економічних відносинах України з Російською Федерацією, з точки зору потужності зустрічних товаропотоків, порівняно інтенсивних вироб­ничо-коопераційних зв'язків, ринково-збутових чинників, домінуючим ве­ктором є співробітництво.

На пострадянському просторі експортно-імпортні операції України з Росією є найбільшими за обсягами та найбільш диверсифікованими за но­менклатурою. Основу українського експорту до Росії складають продукція металургійної промисловості (передусім вироби із чорних металів, феро­сплави, профілі, алюміній), машинобудування (електричні машини, ванта оптроніки та лазерної техніки; розробка нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів; створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв'язку; спільні дії, спрямовані на покращання енергозаощадження, перехід до використання нових та поновлюваних джерел енергії.

У кредитно-фінансовій сфері основним партнером України є Європей­ській банк реконструкції та розвитку (ЕБРР). Йдеться про сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, кредитування малого, середнього та корпоратизованого бізнесу, аграрного виробництва, сприяння інвестиціям, модернізації та будівництву транспортної інфраструк­тури, впровадженню енергозаощаджувальних та екологічних технологій.

Для активізації партнерства Україна — ЄС були створені такі інститу­ти, як Рада та Комітет Співробітництва, парламентський комітет з числа депутатів Верховної Ради України та Європарламенту, Міжвідомчий комі­тет з розвитку відносин з ЄС. З боку ЄС українськими «справами» займа­ється Генеральний Директорат з відносин із країнами Центральної і Схід­ної Європи та Новими Незалежними Державами, постійне представництво України при Союзі в Брюсселі, посольство ЄС та місія Глави делегації Єв­ропейської Комісії в Києві.

Прикордонному співробітництву в центрально-східноєвропейському регіоні, або єврорегіоні⁶¹, сприяють такі структури, як Асамблея європей­ських регіонів, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція периферійних примор­ських регіонів, а також формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціально-економічного простору.

Втім, у відносинах України з ЄС існують певні проблеми. До них на­лежать, наприклад, антидемпінгові розслідування проти українських това­рів, що негативно позначаються на зовнішньоторговельному і платіжному балансі країни.