11.2. Вплив грошово-кредитної та фінансової політики на економічну стабілізацію і зростання

Одним із пріоритетних завдань ринкових трансформацій є формуван­ня ефективної системи грошово-кредитного регулювання. Вона дає мож­ливість прискорити вирішення проблем фінансової стабілізації, стимулю­вання інвестиційної активності, підвищення конкурентоспроможності віт­чизняних виробників, підвищення рівня життя.

Разом з тим, початковий етап формування самостійної грошово-кредитної і фінансової системи України поєднувався з руйнуванням існу­ючої адміністративно-командної системи і співпав з обвальною економіч­ною кризою.

Грошово-кредитна і фінансова політика в Україні здійснювалася на цьому етапі спонтанно, без належного теоретичного обґрунтування. Ні НБУ, ні уряд, ні економічна наука не мали досвіду здійснення монетарної і фінан­сової політики в кризових умовах. Тому в підходах до вирішення завдань економічної політики в Україні вирішальну роль відігравали поточні, коро­ткострокові цілі. В цей період явно перебільшувалася роль держави в регу­люванні економіки, переоцінювалися можливості фіскально-бюджетного механізму у вирішенні соціально-економічних завдань, доводилась доціль­ність прямого втручання державних органів в економічні процеси. Але осо­бливістю ринкових перетворень в економіці України на початковому етапі стала втрата державою реальної можливості ефективного впливу на розви­ток економіки, а з боку урядових структур спостерігалося явне гальмування трансформаційних процесів, приватизації державного сектора, реструктури­зації державних підприємств. Внаслідок цього зберігався монопольний дер­жавний сектор з монопольним ціноутворенням, централізованим розподі­лом кредитних ресурсів. Такий підхід зумовлював надто важкий перебіг ри­нкових перетворень і сприяв поглибленню економічної кризи. На потреби економіки грошова політика реагувала невпинною грошовою емісією. Здій­снюване пряме емісійне фінансування бюджетного дефіциту передбачалося на той час чинним законодавством. Економіка переповнювалася грошовою масою, найбільші темпи приросту якої спостерігалися в 1993 р. і 1994 р. У 1994 р. спостерігалося і максимальне (починаючи з 1991 р.) падіння реаль­ного ВВП (-22,9%). Це призвело до різкого зниження життєвого рівня насе­лення, втрати інтересу до заробляння і заощадження грошей.

Пріоритетним завданням цього періоду було подолання гіперінфляції, що зумовило застосування боргової моделі антиінфляційної політики. Най­доцільнішим засобом розв'язання інфляційних проблем уряд (під тиском зарубіжних радників) вважав зовнішні запозичення. Проте якщо неконтро-льована грошова емісія призвела до розгулу інфляції, то неконтрольоване зростання іноземних позик — до стагнації виробництва і зростання зовні­шньої заборгованості.

Таблиця 11.2

Особливості грошово-кредитної та фінансової системи і політики на початковому етапі ринкових перетворень

М'яка фіскальна політика М'яка монетарна політика
Наслідки
Розбалансованість фінансової систе­ми, наростання дефіциту зведеного бюджету, неконтрольоване збіль­шення іноземних позик, стрімке зро­стання державного боргу	Неконтрольована грошова емісія, гі­перінфляція, дезорганізація системи грошового обігу, катастрофічна де­вальвація грошової одиниці
Фінансова система	Грошово-кредитна система
Головні недоліки
Пряме кредитування НБУ бюджет­ного дефіциту створило фінансові та правові основи для заморожування трансформаційних процесів	Повна відмова від використання мо­нетарних інструментів регулювання економіки. Застосування боргової моделі антиінфляційної політики

Наймасштабніша диспропорція, що проявилася у трансформуванні дефі­циту матеріальних ресурсів в економіці у дефіцит фінансових і кредитних ресурсів. Трансформаційний розрив, коли кредитно-банківська, фінансова системи і виробнича сфери функціонували кожна сама по собі. Досягнення валютно-фінансової стабілізації не привело до стабілізації в економіці. Од­ночасне зниження економічного потенціалу та втрата можливості ефекти державного впливу на розвиток економіки._

Взагалі здійснення грошової реформи поліпшило умови роботи на вітчизняному валютному ринку як резидентів, так і нерезидентів, стимулювало зростання надходжень іноземної валюти, сприяло стабільності курсу гривні.

Цей період можна характеризувати як певну «валютну прив'язку», ко­ли Україна використовувала режим валютних коридорів. Перший коридор був доволі вузьким, потім розширився, а з погіршенням фінансової ситуа­ції в Україні в 1998 р. його скасували. Це був період припливу «гарячих грошей». Валові міжнародні резерви НБУ спочатку значно зросли (більш як на 2 млрд. дол.), а потім, коли почався відплив капіталу, впали до менш ніж 1 млрд. дол., оскільки доводилося утримувати курс гривні.

У цілому головною особливістю цього етапу був так званий трансфор­маційний розрив, коли кредитно-банківська система функціонувала сама по собі, а економіка — сама по собі. Тому Президент України запропонував скоригувати грошово-кредитну політику в напрямі переорієнтації емісійних

Упродовж 2001-2006 рр. спостерігається еконо­мічне пожвавлення, економіка починає розвиватися динамічніше. Цей пе­ріод можна розглядати як етап забезпечення економічного зростання в Україні. На його прискорення позитивно вплинула грошово-кредитна по­літика, реалізація якої зумовила збільшення кредитів в економіку, забез­печення стабільності валютного ринку та обмінного курсу гривні. З 2000 р. в Україні запроваджено режим регульованого плаваючого обмін­ного курсу гривні. Після значних його коливань в 1998 (80,5%) і 1999 (52,2%) роках, протягом 2000-2006 років курс гривні змінився лише на 2,2%. Про позитивний вплив режиму регульованого плаваючого валютно­го курсу гривні на ситуацію на валютному ринку свідчить зростання до­віри до валютної політики.

Відбулося значне зростання резервів НБУ (з 2,7 млрд. грн у 2000 році до 13,8 млрд. грн у 2006 році, тобто в 5 разів)⁴¹, саме за їх рахунок обслу­говувався і погашався зовнішній державний борг. Збільшився рівень моне-тизації (монетарна база за цей період зросла з 40 до 54%.)⁴².

Загалом розвиток грошово-кредитної і фінансової систем на цьому етапі здійснювався відповідно до розвитку загальної макроекономічної си­туації і був спрямований на забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабі­льності й економічного зростання у країні.

Адекватність в певному розумінні грошово-кредитної політики еко­номічному розвитку зумовила позитивні зміни в структурі грошової маси:

- обсяги зростання коштів у національній валюті перевищували обсяги в іноземній валюті, що свідчило про зростання довіри до національ­ної валюти;

- частка готівки в структурі грошової маси зменшувалася;

- депозити фізичних осіб зростали більш високими темпами, ніж юри­дичних осіб, і їхня частка у загальному обсязі ресурсів комерційних банків перевищувала частку коштів суб'єктів господарювання.

Основні особливості третього етапу відображені в табл. 11.3.

Таблиця 11.3

Особливості розвитку грошово-кредитної та фінансової системи і політики України в 2001-2006 рр.

Бюджетна політика (фіскальна експансія)	Монетарна політика (грошово-кредитна експансія)
Головні здобутки
Досягнення профіциту Зведеного бюджету. Зростання доходів бюджету. Зростання рівня монетизації еко­номіки. Зростання темпів обслуговування та погашення державного боргу. Покращання фінансових результа­тів суб'єктів господарювання. Нарощування фінансового потен­ціалу	Стабілізація валютного курсу. Посилення довіри до валютної по­літики. Зниження інфляції. Зниження процентних ставок (по­літика дешевих грошей). Зростання кредитних вкладень в економіку. Зростання довгострокового креди­тування. Зростання динаміки реального ВВП
Фінансова система	Грошово-кредитна система
Недоліки
Зниження результативності бюджет­ної політики у сфері розвитку еко­номіки	Непослідовність у використанні рин­кових методів впливу на економічне зростання

Разом з тим, серед економістів тривають дискусії щодо відповідності грошово-кредитної системи вимогам економічного зростання і, зокрема, сутності монетарної політики. На думку одних, вона має обмежуватися підтриманням стабільності грошової одиниці (зовнішньої або внутрі­шньої). На думку інших, ця політика в контексті внутрішньої стабільності має бути спрямована на досягнення цілі щодо рівня інфляції.

На переконання третіх, окрім цілей щодо інфляції, монетарна політика повинна досягати цілі щодо зростання економіки в цілому. Відповіді на ці дискусійні запитання дає міжнародний досвід діяльності переважної біль­шості сучасних центральних банків, єдиною стратегічною метою монетар­ної політики яких є цінова стабільність.

Для реалізації цього завдання необхідне таргетування стабільності грошової одиниці, постійний моніторинг динаміки цін на товари і послуги, обмінного курсу та процентних ставок, їх співвідношення і в разі потреби — вплив на них засобами грошово-кредитної політики. Одночасно створюва­тимуться умови для поступового переходу до таргетування інфляції — це концепція монетарної політики, яка передбачає законодавче закріплення ці­нової стабільності, офіційне оголошення Національним банком кількісних цільових показників інфляції на визначений часовий період та відповідаль­ність за їх дотримання. Тобто інфляційне таргетування дає монетарній полі­тиці чіткий цільовий орієнтир на довгострокову перспективу.

Однак запровадження цього режиму в економіці перехідного періоду пов'язане з додатковими труднощами. Поки що ні економіка, ні монетарна та фінансова системи в Україні не готові до впровадження інфляційного таргетування. Фіскальне домінування та слабка фінансова інфраструктура істотно обмежують вплив грошово-кредитної політики, а отже, і можли­вість Національного банку контролювати цінову ситуацію в країні. Другим аспектом є характерна для перехідних економік недостатня прогнозова-ність та керованість цін внаслідок істотного впливу на неї факторів немо-нетарної природи. Перехідна економіка дуже чутлива до зміни цін на си­ровину на світових ринках. Велику частку в індексах споживчих цін стано­влять продовольчі товари, ціни на які характеризуються сезонністю і впли­вом погодних умов. Ціни на багато видів товарів і послуг є адміністратив­но регульованими. Таргетування інфляції в таких умовах неймовірно ускладнюється, а в деяких випадках стає просто неможливим. Відкритість економіки зумовлює значний вплив динаміки валютного курсу на інфля­цію та ВВП. В цих умовах досягнення Національним банком проголоше­них інфляційних цілей ускладнюється, і він частіше вдається до обмеження курсових коливань.

Безумовно, починаючи з 2001 р. в Україні спостерігається економічне зростання, і в досягненні цих результатів важливу роль відіграло підви­щення ефективності грошово-кредитної і бюджетної політики.

Разом з тим, цей вплив здійснюється недостатньо послідовно і цілесп­рямовано, що спричинило виникнення суперечливих тенденцій, які поси­люють рівень некерованості економічної системи. Так, зростання ВВП суттєво загальмувалося — з 12,4% у 2004 р. до 2,6% у 2005 р. За перші мі­сяці 2007 р. індекс економічного зростання в Україні становив усього

г) низькій конкурентоспроможності вітчизняних підприємств;

д) низькому рівні інвестиційно-інноваційної активності суб'єктів гос­подарювання.

Подолання цих негараздів обумовлює необхідність переходу до ново­го етапу трансформації грошово-кредитної і фінансової систем та поси­лення їх впливу на економічне зростання в Україні. Зокрема, у Державно­му бюджеті необхідно передбачити перехід від моделі економічного роз­витку, орієнтованої на стимулювання споживання, до моделі, що встанов­люватиме пріоритет стимулювання інвестиційної активності та зростання темпів розвитку вітчизняного виробництва. Особливість цього етапу — зміщення стратегічних пріоритетів на інноваційно-інвестиційні, структур­ні, інституційні та соціальні зрушення. Шлях до економічного зростання лежить через удосконалення, узгодженість і нерозривну єдність грошово-кредитної, фіскальної та загальноекономічної політики.

З огляду на зазначене, в економічній стратегії України необхідно вра­ховувати те, що слабкий рівень інтегрованості України до міжнародних економічних відносин, витіснення України на узбіччя світових фінансових потоків, а також певну загальмованість макроекономічного реформування викликають численні ризики і загрози для розвитку національної економі­ки. Серед них: активізація інфляційних процесів, неефективність привати­зації, нерозвинутість показників ринкової капіталізації, неадекватність розвитку фондового ринку, небезпека посилення макроекономічної нерів-новаги і накопичення диспропорцій.

Так, завдяки стрімкому зростанню темпів кредитування населення ди­наміка споживання в Україні набагато випереджає зростання доходів, яке, в свою чергу, набагато перевищує зростання ВВП. Це посилює макроеко-номічні диспропорції — як очевидні, так і приховані.

Накопичення значних обсягів валютних резервів не справляє позитив­ного впливу на стан економіки. Замість використання отриманої конверто­ваної валюти на потреби розвитку економіки, на оновлення і модернізацію виробничого потенціалу, нагромаджуються валютні резерви НБУ, які в 2007 р. складали майже 20% ВВП країни. Для порівняння: валютні резерви Японії, які вважаються досить значними, не досягають і 10% від ВВП, ре­

1.0284⁴⁷. Не зважаючи на впевнене зростання доходів населення, заборго­ваність з виплати заробітної плати не ліквідована. Протягом 2006 р. збит­ково працювало 34,2% підприємств⁴⁸. Значне зростання споживчого креди­тування призвело до зростання імпорту товарів і, як наслідок, до нега­тивного сальдо торгового балансу: в 2005 р. (-1,91) млрд. дол., в 2006 р. (-6,67) млрд. дол., в 2007 р. він досяг рекордного рівня (-9,6) млрд. дол⁴⁹.

Ці тенденції є підґрунтям для визначення певних недоліків функціо­нуючої на сучасному етапі розвитку економіки України грошово-кредитної та фінансової політики.

Для монетарної політики характерною є непослідовність у викорис­танні ринкових методів впливу на економічне зростання:

а) валютний курс в багатьох країнах є об'єктом ринкового регулюван­ня, а в Україні — це один з головних інструментів грошово-кредитної по­літики НБУ;

б) низька ліквідність державних цінних паперів і недостатній рівень розвитку ринку цінних паперів обмежують застосування найбільш розпо­всюдженого у високорозвинених країнах інструменту монетарної політи­ки, а саме — операцій на відкритому ринку;

в) неповне використання можливостей такого достатньо дієвого ін­струменту монетарної політики як процентні ставки.

Головним недоліком залишається збереження трансформаційного розриву між розвитком грошово-кредитної і фінансової систем, з одного боку, і реального сектора, — з іншого боку, що гальмує процеси трансфо­рмації на шляху до ринкової економіки. Воно проявляється у наступному:

а) відсутності чіткої, зорієнтованої на ринок структурної політики;

б) порушенні пропорцій між виробництвом, споживанням і нагрома­дженням;

в) нераціональній структурі народногосподарського комплексу країни;

Підсумовуючи вище викладене, слід зазначити:

— по-перше, основним завданням грошово-кредитної політики і Націо­нального банку є досягнення цінової стабільності, що можливе за­вдяки впровадженню системи інфляційного таргетування. Хоча її не можна вважати панацеєю від високого рівня інфляції, проте вона є певним каталізатором позитивних змін в економіці й орієнтує на збереження стабільності купівельної спроможності гривні;

— по-друге, головним завданням фінансової політики держави є забез­печення збалансованості економіки та її інноваційно-інвестиційного розвитку.