3. Континентальна система буржуазного права.
Становлення і розвиток цивільного права у Франції. Для континентальної системи показовими були джерела буржуазного цивільного права Франції. В його основу були покладені ідеї Руссо і Монтеск'є, принципи, що дістали обґрунтування і розвиток у процесі буржуазної революції. Широко використовувалось і римське право з його детальною розробкою поняття приватної власності.
Центральне місце у французькому цивільному праві посідав інститут приватної власності, який визначав природу і зміст усього права в цілому. За часів революції відбувалася докорінна ломка феодальних відносин і передусім феодальної земельної власності з її ієрархічною структурою, становими привілеями, різного роду обмеженнями, утверджувалася «чиста» буржуазна приватна власність на землю.
Установчі збори ще в 1789 році проголосили ліквідацію, на основі викупу, феодальних повинностей. Законодавчі збори декретом від 25 серпня 1792 року оголосили землю вільною від феодальних повинностей, якщо сеньйор документально не доведе протилежного. Але остаточно феодальна земельна власність була скасована в період якобінської диктатури. Перехід общинних земель у приватну власність, закріплення наділів, одержаних селянами, ліквідація, без викупу, всіх феодальних повинностей, зумовили появу дрібнотоварного селянського господарства — основи капіталістичного ладу тогочасної Франції. Таким чином, земля стала вільною від феодальних обмежень. Будь – яка особа мала можливість її купити, продати, подарувати тощо. Збереглось і набрало подальшого розвитку і велике землеволодіння.
Відбувався процес утвердження капіталістичної приватної власності в промисловості. Декретом від 16 лютого 1791 року ліквідовано цеховий устрій, а також скасовані королівські монополії, урядова регламентація промисловості і торгівлі. Для того щоб мати право вести підприємницьку діяльність, достатньо було придбати податковий патент і сплатити перший внесок. Всі станові обмеження були ліквідовані. Будь хто мав право «займатися таким видом торгівлі або промислом, який вважатиме для себе доцільним», — було сказано в законі від 2 березня 1791 року. Розвиткові торгівлі сприяли також запровадження єдиної для всієї Франції системи мір і ваги, скасування внутрішніх митних оплат.
Утвердження приватної власності дало змогу сформулювати його загальне визначення: «Оскільки власність є право недоторканне і священне, — підкреслювалося в статті 17 Декларації прав людини і громадянина 1789 року, — ніхто не може бути позбавлений її інакше як при умові встановленої законом безпосередньої суспільної потреби і за умови справедливого і попереднього відшкодування». Декларація 1793 року доповнювала наступним змістом: «Право власності полягає в здатності кожного громадянину користуватися і розпоряджатися на власний розсуд майном, прибутками, здобутками своєї праці і свого промислу» (ст. 16).
Своє класичне відображення всі ці зміни знайшли в Цивільному кодексі Наполеона 1804 року.
Основні принципи буржуазного цивільного права закріплювалися в найважливіших законодавчих актах французької революції — Деклараціях прав людини і громадянина 1789 і 1793 років та різного роду декретах революції. Характерно, що вже з перших днів революції кодифікацію цивільного права розглядали як невідкладне завдання. Ще в 1790 році Установчі збори прийняли постанову про необхідність розробки цивільного кодексу, який повинен був складатися із законів простих, ясних, таких, що відповідають Конституції. Про необхідність термінової розробки кодексу цивільних законів, «загальних для всього королівства», було сказано в Конституції 1791 року. Слідом за цим Законодавчі збори запропонували громадянам передавати свої пропозиції щодо розробки Цивільного кодексу. Два проекти кодексу розглядав у 1793 році якобінський Конвент: перший з них складався з 695 статей, другий включав двісті дев'яносто сім. Ще один проект Цивільного кодексу був розроблений Директорією, однак і він не був реалізований.
Завдання створення зводу буржуазного цивільного права у Франції вирішив Наполеон. У 1800 році була призначена спеціальна комісія з відомих французьких юристів для розробки проекту кодексу. Підготовлений проект було розіслано вищим судам Франції, які дали про нього позитивний відгук. Після цього проект розглядався Державною радою, Трибунатом та Законодавчим корпусом. Нарешті 1804 року Цивільний кодекс Франції був прийнятий.
Кодекс закріпив найважливіші завоювання Французької буржуазної революції, забезпечив захист приватної власності, інтересів буржуазії. Це був класичний кодекс буржуазного цивільного права. Він відрізнявся стрункістю викладу, точністю і стислістю юридичних формулювань, чіткістю трактування основних інститутів цивільного права.
Кодекс Наполеона, як він став називатися, було запроваджено в завойованих Францією країнах: Голландії, Бадені, Ганновері, Італії та іи. Його вплив позначився на цивільному праві Румунії, Греції, Болівії, Гаїті, Домініканської Республіки та багатьох інших країн. Дуже сприяла популярності кодексу його чітка і ясна мова, досконала юридична техніка.
Французький Цивільний кодекс 1804 року складався з трьох книг (2281 стаття), що відображало схему побудови інституцій римського права: особи, речі, зобов'язання. Така структура кодексу в буржуазному цивільному праві отримала назву інституційної.
Перша книга («Про особи») присвячена визначенню юридичного статусу фізичної особи. Виходячи з таких загальних принципів буржуазного права, як рівність і свобода, у Кодексі зазначалося, що «кожен француз володіє цивільними правами» (ст. 8) і що їх реалізація не залежить від статусу особи (ст. 7). Дієздатність наступала при досягненні двадцятиоднорічного віку (ст. 388).
Характерною рисою Цивільного кодексу 1804 року було те, що тут відсутнє поняття юридичної особи, оскільки вважалося, що воно може сприяти відродженню цехових та інших феодальних корпорацій.
У першій книзі також закріплені основні принципи сімейного права. Слід зазначити, що революційне законодавство внесло суттєві зміни в сімейне право. Основне нововведення полягало в тому, що була скасована чинність канонічного права. Віднині визнавався лише цивільний шлюб. Декларувалася обмежена влада батьків над неповнолітніми дітьми. Шлюб розривався шляхом розлучення. Встановлювались мотиви, які визнавали розлучення можливим, у тому числі й за згодою подружжя.
Однак після революції деякі норми шлюбно – сімейних відносин були переглянуті. Так, Цивільний кодекс 1804 року значно обмежив можливість розірвання шлюбу, відновив до певної міри і без того значну владу глави сім'ї. Так, відповідно до статті 213 Кодексу Наполеона «чоловік повинен був виявляти покровительство своїй дружині, дружина — послушність чоловіку».
Дуже обмеженими були права заміжньої жінки: їй заборонялося без згоди чоловіка виступати в суді (ст. 215), дарувати, купувати, продавати майно (ст. 217). Дружині належало жити разом з чоловіком і йти за ним усюди, де б він не перебував.
Друга книга («Про майно і форми власності») була присвячена основному і найбільш важливому інституту буржуазного цивільного права — праву власності.
Кодекс Наполеона дав класичне визначення права приватної власності: «Власність є право на користування і розпорядження речами довільним способом» (ст. 544) «власність на річ як рухому, так і нерухому дає право на все, що ця річ створює» (ст. 546). «власність на землю включає те, що знаходиться на землі і під нею» (ст. 552).
Таким чином було сформульоване єдине поняття «чистої», необмеженої приватної власності, вільної від усіх феодальних обмежень.
Третя книга («Про способи, якими набувається власність») визначала основні принципи іншого важливого для буржуазії інституту цивільного права — права зобов'язання. Замість нерівності та односторонніх привілеїв феодального договірного права були проголошені «свобода договору» і «рівність сторін у договорі». Це означало, що віднині договір укладається на основі добровільної угоди і сторони в договорі мають рівні права та обов'язки. При цьому закон формально надавав рівні права як капіталісту, так і робітнику. Але їх фактична нерівність дозволяла капіталісту односторонньо диктувати умови договору і доповнювалася юридичною перевагою підприємця. «Хазяїну вірять, — було сказано в Кодексі Наполеона, — щодо його тверджень: про розмір оплати, про сплату винагороди за минулий рік» та ін. (ст. 1781). Закріплювалася необхідність дотримання договору для сторін, що його уклали. «Угоди, які були законно укладені, мають чинність закону для тих, хто їх уклав», — записано в статті 1134 Цивільного кодексу.
Багато нового було і в спадковому праві. Основні положення феодального права спадкування, які стосувалися дворянства, були скасовані декретом від 15 березня 1790 року. Потім скасували право старшинства і нерівність часток при спадкоємстві. Якобінські декрети 1793 року установили черговість спадкоємців за законом. У заповіті можна було розпорядитися лише частиною свого майна. Такі обмеження мали стати на перешкоді концентрації власності в одних руках. З цією метою розширювався круг спадкоємців, встановлювалася рівність частин і т. ін. Були значно розширені межі заповідальної свободи при збереженні обов'язкової частки спадщини за низхідними спадкоємцями. Заповідач мав змогу тепер розпорядитися відносно частини свого майна залежно від кількості його законних дітей. Водночас Кодекс Наполеона закріпляв суто буржуазний принцип єдності спадкової маси: жодна форма власності не має привілеїв перед іншими (ст. 732).
У 1807 році був прийнятий спеціальний Торговий кодекс Франції, який регулював такі важливі для буржуазії правовідносини, як комерційна діяльність, торгова біржа, морська торгівля тощо. Таким чином, Торговий кодекс 1807 року доповнював Цивільний кодекс Наполеона положеннями про юридичні дії, що провадилися комерсантами.
Торговий кодекс складався з чотирьох книг. Перша книга містила загальні положення, які мали відношення до комерсантів — осіб, котрі складали «торговельні акти в порядку здійснення своїх звичайних занять». Друга книга була присвячена питанням міжнародної і морської торгівлі, третя — банкрутствам, четверта — торговій юрисдикції.
Торговий кодекс значною мірою спирався на норми дореволюційного права, мав деякі прогалини. Через це протягом XIX століття Торговий кодекс доповнювався новими торгово-промисловими законами. В 1838 році був прийнятий спеціальний закон, присвячений процедурі банкрутства, в 1844 році — закон про патенти на винаходи, в 1852 і в 1862 роках — закони про реорганізацію банківських установ.
Під впливом Торгового кодексу Франції було проведено кодифікацію торгового права в інших країнах континентальної системи.
Розвиток буржуазного цивільного права в Німеччині. Цей розвиток був досить своєрідним. В умовах збереження в XIX столітті економічної, політичної і правової роздробленості питання про загальне для всієї Німеччини законодавство, про розробку єдиного для країни права, яке б могло врахувати і відобразити інтереси буржуазії, стояло дуже гостро. Це повною мірою стосувалося цивільного права Німеччини.
У сфері цивільного права політична роздробленість, що тривала аж до 1871 року, зумовлювала правову роз'єднаність, бо в німецьких державах діяли різні джерела права, різні правові системи. Своє право мали не тільки окремі держави, але навіть землі, провінції, міста, села. Крім того, місцеве «партикулярне» право окремих німецьких держав, у свою чергу, було роз'єднаним, суперечливим, феодальним у своїй основі. Наприклад у Саксонії до середини XIX століття продовжували діяти середньовічні збірники права, такі як «Саксонське зерцало», «Магдебурзький збірник» і т. ін.
Єдиними для всієї Німеччини були норми римського права. З розвитком капіталізму його намагаються пристосувати до нових потреб. Але використовувалося воно досить рідко, лише в тих випадках, коли повністю був відсутній відповідний цивільний закон. Загальним для Німеччини було і канонічне право, однак на його основі вирішувалися окремі питання, зв'язані з майновими відносинами.
У деяких німецьких державах робилися спроби кодифікації цивільного права — у Баварії, Саксонії. Пруссії, Австрії. Однак прийняті тут кодекси дуже різко відрізнялися від Кодексу Наполеона. Вони захищали кріпосництво, зберігали феодальну залежність селянства, цеховий устрій, закріплювали відверто феодальні положення про «підвладних сільських обивателів», «панів і слуг» і т. ін.
Яскравим прикладом такого поєднання феодальних і буржуазних підходів може бути Австрійське цивільне уложення 1811 року. Воно містило в собі численні норми, які носили, по суті, буржуазний характер. Але одночасно тут передбачався суто феодальний поділ права власності на повний і неповний, а власників — на верховного і підлеглого, йшлося про спадкову оренду, про спадкове оброчне утримування, про встановлення невідчужуваного родинного майна і т.д. В цілому ж Австрійське цивільне уложення було кроком уперед в розвитку буржуазного цивільного права в Німеччині.
Значним пам'ятником цивільного права Німеччини середини XIX століття стало Саксонське цивільне уложення 1863 року. Це була спроба, як пояснювали його укладачі, використати в інтересах німецької буржуазії римське право. Саксонське уложення було побудоване відповідно до пандектної системи, а тому поділялося на п'ять частин. Відкривалося воно загальною частиною, потім йшли розділи, присвячені основним правовим інститутам: майнове право, право зобов'язань (право вимагань), сімейне право, спадкове право. Уложення мало значні недоліки, нагадуючи скоріше підручник римського пандектного права, ніж законодавчий акт.
Німецьке цивільне уложення 1900 року. Буржуазія ще до 1871 року вимагала загальнонімецької кодифікації цивільного права. І хоч феодальні сили чинили опір, розвиток йшов саме в цьому напрямі. У 1848 році був запроваджений єдиний для всієї Німеччини вексельний статут, що значно полегшило торговельні і грошові операції. У 1861 році Союзний сейм приймає Торговий кодекс, де дістали втілення окремі буржуазні вимоги щодо регулювання торговельних операцій.
Але лише після 1871 року, коли Бісмарк об'єднав Німеччину було розв'язане завдання кодифікації німецького цивільного права виданням так званого Німецького цивільного уложення — Цивільного кодексу Німеччини. Процес створення Уложення був дуже складним і довгим. В 1873 році було прийнято поправку до конституції Німецької імперії, яка віднесла цивільне законодавство до компетенції імперії. Відповідно до цього рейхстагом була призначена комісія у складі юристів-теоретиків для розробки проекту Цивільного кодексу. Перший проект цивільного уложення, який разом; з пояснювальною запискою склав п'ять томів, був відхилений. У 1890 році було створено нову комісію. Другий проект був прийнятий і затверджений рейхстагом у 1896 році. Однак Німецьке цивільне уложення набрало чинності тільки 1 січня 1900 року.
Німецьке цивільне уложення — одна з найважливіших кодифікацій XIX століття. Разом з тим Уложення містить певні особливості.
По-перше, Німецьке цивільне уложення є буржуазним по своїй суті, але зберігає феодальне землеволодіння і деякі пережитки кріпосницьких порядків.
По-друге, Німецьке цивільне уложення є кодифікацією періоду переходу до імперіалізму. Воно акумулювало характерні для епохи індустріального капіталізму тенденції в розвитку буржуазного цивільного права. Тому деякі норми відрізняються від, що відображені в Кодексі Наполеона, коли буржуазія прагнула закріпити домінування в суспільстві.
Німецьке цивільне уложення побудоване за пандектною системою: загальна частина, право зобов'язань, майнове право, сімейне право і спадкове право.
Відрізнялося Німецьке цивільне уложення від Кодексу Наполеона і змістом. У ньому (книга 1. Загальна частина) сформульоване поняття юридичної особи, чого не знав Французький цивільний кодекс. Шістдесят дев'ять параграфів Уложення докладно регламентували права і обов'язки юридичних осіб.
Відповідно до Уложення товариству, що не має на меті ведення господарської діяльності, надається цивільна правоздатність шляхом внесення запису в спеціальний судовий реєстр. Товариства, які прагнуть займатися господарською діяльністю, отримують правоздатність від уряду. В Уложенні визначалися устрій товариства, роль статуту, функції правління і т. ін. Передбачалося позбавлення товариства правоздатності, в разі протизаконної постанови загальних зборів або коли діяльність правління становить загрозу «громадським інтересам» (§ 43).
Друга книга, присвячена праву зобов'язань, містить цілу низку так званих каучукових норм, які створювали умови для судового розгляду. Визнавалася, наприклад, недійсною «угода, що порушує добрі звичаї» (§ 138), суддям дозволялося тлумачити Договори, як того потребують «сумління» і «звичаї обороту» (§ 157) та ін.
Третя книга Уложення дає інше, ніж у Кодексі Наполеона, визначення права власності. Кодекс намагається задовольнити як інтереси феодальних власників, коли дозволяє збереження ленів, спадкові оренди та інше, так і інтереси капіталістичних монополій, коли обмежує дрібного власника. Так, згідно з Уложенням власник земельної ділянки «не може заборонити проникнення до нього з іншої ділянки газу, пару, запаху, диму, тепла, шуму, якщо таке діяння не заважає йому або заважає незначною мірою у користуванні ділянкою» (§ 906). Все це створювало власнику землі певні незручності (газ, дим, двигтіння ґрунту, а також подібні до цього явища, пов'язані з роботою промислових підприємств, залізниць і т.д.). Не можна було протестувати проти польотів над земельною ділянкою, проти того, що хтось копає під нею, коли це не заважає нормальному ходові польових робіт. Багато уваги приділяло Уложення сервітутам (правам на чуже майно), докладно розробляло інститут володіння.
Нові моменти виникли і в сімейному праві. Так, у четвертій книзі закріплювався принцип верховенства чоловіка в родині. Проте Уложення поліпшило становище одруженої жінки: вона отримала дозвіл на розпорядження своїм майном, займатися професійною діяльністю, з дозволу чоловіка жити окремо. Пояснювалися ці нововведення тим, що жінка почала відігравати певну роль у капіталістичному виробництві, — адже власники підприємств були зацікавлені в дешевій жіночій праці.
П'ята книга трактувала норми спадкового права. Спадкування за законом відбувалось по черзі за ступенем спорідненості. Якщо був заповіт, залишалась обов'язкова частка для спадкоємців за законом.
Кодифікація цивільного права сприяла оновленню торгового законодавства. Наприкінці XIX століття було прийняте нове Торгове уложення 1897року. Воно включало чотири розділи: про купецький стан, про торговельні товариства і негласні об'єднання, про торговельні угоди, про морську торгівлю.
Структура цивільних кодексів Франції, Німеччини.
1. Про особи 2. Про майно і різні видозмінювання власності 3. Про способи, якими набувається власність 1 . Загальна частина 2. Право зобов'язань 3. Речеве право 4. Сімейне право 5. Спадкове право 1 . Загальна частина 2. Речове право 3. Право зобов'язань 4. Сімейне право 5. Спадкове право.