3. Характеристики каналів розподілу.

Визначають дві основні характеристики каналів розподілу: довжину і ширину. Для прояснення даного питання необхідно розглянути поняття «рівень каналу розподілу (розповсюдження)».

Рівень каналу розповсюдження – це будь-який посередник, який виконує ту чи іншу роботу щодо наближення товару і права власності на нього до кінцевого споживача.

Кількість рівнів, тобто посередників, через які товар проходить на шляху від виробника до споживача визначає довжину каналу (схема 4).

Канал нульового рівня - якщо фірма використовує пряму систему збуту «виробник - споживач». Отримав свою назву через відсутність посередницької ланки в ланцюгу товароруху.

Канал нульового рівня - якщо фірма використовує пряму систему збуту «виробник - споживач». Отримав свою назву через відсутність посередницької ланки в ланцюгу товароруху.Наприклад компанія «Ейвон»

Однорівневий канал включає одного посередника: «виробник – роздрібна торгівля - споживач», на споживчому ринку це може бути будь-який роздрібний продавець

«виробник – торговий агент - споживач».На ринку товарів промислового призначення посередниками можуть бути збутові агенти, брокери, дилери. Наприклад, якщо розглядати Дилера — це фізична особа або фірма, що займаються купівлею-продажем цінних паперів, валют, товарів і що діє від свого імені і за свій рахунок . Дилером може виступати Банк, член фондової біржі, що займається купівлею-продажем цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів і що діє від свого імені і за свій рахунок.

Дворівневий канал представлений двома посередниками : «виробник – оптовик – роздрібний торговець - споживач».

Кількість рівнів каналу збуту визначається видом товару, галузевою приналежністю, розмірами ринку.,

Розрізняють:

1). Традиційний – сукупність незалежних компаній, у яких кожен рівень збутового каналу діє незалежно від інших з метою максимізувати власний прибуток, залишаючи поза увагою ефективність каналу в цілому.

2) Вертикальний – повна або часткова координація функцій учасників каналу розповсюдження з метою економії на операціях і посилення впливу на ринок. На відміну від традиційних каналів розповсюдження, де жоден з учасників каналу не має повноважень розподіляти функції й контролювати інших, вертикальні системи розповсюдження таку можливість надають. Визначальне місце може посідати як виробник, так і оптовик, так і посередник. Розрізняють 3 основні типи вертикальних маркетингових систем розповсюдження: корпоративні, договірні (контрактні) і керовані (адміністративні). [Розписати види вертикальних марк.систем. Що це таке? 3 типи договірних систем. ВМС, ГМС винесені по окремому питанню на екзамені]У кожній з них використовують різні способи формування системи управління та делегування повноважень всередині каналу.

3) Горизонтальний – об’єднання зусиль компаній одного рівня. Це має сенс, якщо об’єднання капіталу, маркетингових ресурсів і виробничих потужностей посилює позиції фірми.

4) Багатоканальний – використання кількох каналів розповсюдження для охоплення різних сегментів ринку.

Наступна характеристика – ширина каналів розподілу – це кількість незалежних посередників на кожному рівні каналу.

Кількість посередників обирають залежно від виду розподілу: ексклюзивного, селективного, інтенсивного.

Ексклюзивний розподіл передбачає жорстко обмежену кількість посередників, які працюють з товарами виробника. Такий тип розподілу застосовують тоді, коли виробник контролює діяльність продавців і рівень сервісу, який вони надають. Найчастіше при цьому укладають ексклюзивні дилерські угоди, відповідно до яких фірми-продавці беруть зобов'язання не торгувати товарами конкурентів. Наприклад колекційні марки вин, ексклюзивні прикраси.

Селективний розподіл передбачає наявність більшої кількості посередників, ніж за ексклюзивного. Фірма встановлює добрі ділові відносини з кількома посередниками і сподівається, що їхня діяльність, пов'язана зі збутом продукції фірми, буде ефективною. Через селективний розподіл виробник може вийти на сегмент ринку, який його найбільше цікавить, посилити контроль за рухом товарів, до того ж його витрати будуть меншими. Прикладом селективного розподілу може бути діяльність американської компанії "Лендз енд", що виготовляє каталог моделей одягу.

Компанія надає своїм клієнтам такі послуги: ви можете замовити жакет фірми "Горетекс", фото якого на стор. 7 каталога, щоб він підходив до широких вельветових брюк, зображених на стор. 19. Більш того, ви можете вислати на адресу компанії "Лендз енд" зразки тканини, які є у вас, або зразки одягу і попросити прислати вам що-небудь із каталогу, що відповідає вашому гардеробу.

Компанія веде облік та систематизацію всіх запитів та смаків своїх клієнтів. Якщо ж ви звертаєтесь до них вперше, вони запишуть і запам'ятають ваш розмір, улюблені кольори та тони одягу, предмети вашого туалету і навіть — якій білизні ви надаєте перевагу.

За інтенсивного розподілу виробник намагається забезпечити наявність своїх товарів у якнайбільшій кількості торгових точок. Таку стратегію застосовують здебільшого за продажу товарів повсякденного попиту. Прикладів є багато здебільшого це супермаркети і звичайні магазини, де ми щодня купуємо товари.

Ефективність функціонування каналу визначають щонайменше трьома показниками:

– періодом часу, за який товар проходить шлях від виробника до споживача (швидкістю товарного руху);

– витратами на реалізацію (у розрахунку на одиницю товару) і наявністю можливостей їх зниження;

– обсягом реалізації продукції за одиницю часу (швидкістю збуту товару).