Правовий статус державного службовця
Поняття державного службовця. Класифікація посад державних службовців.
Характеристика державних посад та їх класифікація.
Правовий статус державного службовця.
Порядок проведення службового розслідування.
1. Поняття державного службовця. Класифікація посад державних службовців
Службовці - це соціальна група, що складається з фізичних осіб, котрі здійснюють на оплачуваних засадах певні спеціально необхідні функції і виконують завдання діючих органів, установ та організацій. Службовець в юридичному аспекті характеризується такими ознаками:
обіймає посаду в різних організаціях;
має інтелектуальний характер праці;
не виробляє самостійно матеріальних цінностей, одночасно виконуючи специфічні завдання - організаційні, маркетингові, дослідницькі тощо;
здійснює владну діяльність і, відповідно, має організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі повноваження;
може вживати заходи державного примусу;
працює на платній основі.
Державні службовці - це різновид службовців, які становлять численну групу, їх основним завданням є служіння державі.
У широкому розумінні державний службовець - це особа, яка обіймає в порядку, встановленому правовими актами, посаду в державній організації: органі державної влади, на підприємстві державної форми власності, в установі або іншій організації.
У вузькому розумінні державний службовець - це фізична особа, громадянин України, який має відповідну освіту і професійну підготовку та пройшов у встановленому порядку конкурсний відбір або прийнятий на посаду за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Поняття державного службовця у вітчизняній літературі характеризується з трьох точок зору: державно-правової, адміністративно-правової та кримінально-правової.
З державно-правової точки зору державний службовець представляє державу як усередині країни, так і зовні (у відносинах з іншими державами, громадськими і недержавними організаціями). Державний службовець є представником державної адміністрації і всі свої дії здійснює від імені держави та за її дорученням; держава ж, у свою чергу, веде контроль за діяльністю державного службовця і у відповідних випадках застосовує до нього засоби адміністративного примусу. Державний службовець обіймає державну посаду лише в державному органі, вирішує державні завдання в економічній, соціальній та адміністративно-політичній сферах.
З адміністративно-правової точки зору державний службовець має владні, організаційно-розпорядчі повноваження. Він - представник влади, який вживає юрисдикційні заходи і повноваження та застосовує адміністративно-правові санкції.
Між державним органом і державним службовцем укладається трудовий договір, відповідно до якого державний службовець виконує повноваження державного органу, вирішує спеціальні завдання для досягнення певної цілі, а державний орган, у свою чергу, має обов'язки перед службовцем: встановлює і забезпечує його права та інтереси, соціально-правові гарантії, відповідальність, грошове утримання.
З кримінально-правової точки зору державний службовець - особливий суб'єкт кримінальної та адміністративної відповідальності, оскільки він здійснює функції, які мають юридичні наслідки. Поняття «державний службовець» відповідно до Закону України «Про державну службу» є фактично похідним від поняття «державної служби». Згідно з ним державний службовець - це особа, яка:
здійснює професійну діяльність на посаді, визначеній структурою і штатним розкладом, як первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень щодо практичного виконання завдань і функцій держави;
виконує організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції;
отримує заробітну плату за рахунок державних коштів.
Однак Закон України «Про державну службу» чітко не визначає суб'єктів державної служби. Зі змісту статті 9 можна лише зробити висновок, що до державних службовців Закон не зараховує Президента України, Голову Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їхніх заступників, народних депутатів України. Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голову та членів Конституційного Суду України, Голову та суддів Верховного Суду України, Голові та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників.
До державних службовців не належать також посади службовців державних підприємств, установ, зокрема ректор вузу, головний лікар, директор науково-дослідного інституту тощо.
Найбільш поширеною у науковій літературі є класифікація персоналу державної служби на такі види:
Допоміжний персонал, діяльність якого пов'язана з виконанням матеріально-технічних дій, що не тягнуть за собою юридичних наслідків, їхня правомірність визначається завданнями забезпечення службової діяльності керівника і спеціаліста шляхом створегня матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, необхідних для виконання службовцями своїх функцій. До них можна віднести секретаря-референта, інженера, діловода, бухгалтера, економіста.
Спеціалісти - це державні службовці, які мають відповідні професійні знання, що сприяють виконанню ними завдань і функцій державного органу в межах займаної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені правом здійснювати державні владні функції, але вони не мають права здійснювати юридичні дії в управлінні людьми, їх повноваження пов'язані з підготовкою проектів рішень, юридичних актів та опрацювання питань, які погребують спеціальних знань. Спеціалісти, крім знань теорії державного управління, володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки, медицини, торгівлі, екології, культури спорту.
Представники адміністративної влади - недержавні службовці, наділені правом використовувати адміністративний примус або адміністративне стягнення за адміністративні правопорушення.
Посадові особи - це державні службовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпорядницьких та консультатив-но-дорадчих функцій, їхнч діяльність зумовлює певні юридичні наслідки.
Оскільки державні службовці працюють на посадах у державній службі, то найбільший інтерес становить вивчення суті поняття «посадова особа». Існує два тлумачення цього терміну: законодавче та нормативне (згідно з Кримінальним кодексом).
Посадовими особами відповідно до Закону України «Про державну службу» вважаються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцїй.
У Кримінальному кодексі України (розділ 17, ст. 364) посадовими особами вважаються:
представник влади, наділений правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, приймати рішення, обов'язкові для виконання громадянами або підприємствами, установами, організаціями незалежно від їхньої відомчої приналежності та підпорядкованості;
службовці, які виконують організаційно-розпорядни цькі обов'язки службовці, котрі здійснюють керівництво трудовими колективами:
службовці, які виконують адміиістративпо-господарські обов'язки, тобто розпоряджаються державним, муніципальним та суспільним майном;
особа, яка тимчасово або постійно виконує владні повноваження організаційно-розпорядчого та адміністративно-господарського характеру, незалежно від громадянства, об'єкта власності, де відбувається виконання повноважень.
Згідно з Кримінальним кодексом посадовими особами є всі державні службовці з 1 по 6 категорію включно.
Існування різних визначень поняття посадової особи є недоліком українського законодавства.
Акумулюючи вітчизняне правове поле, при характеристиці посадової особи можна виділити такі основні елементи.
Посадова особа виконує управлінські функції (організаційні, розпорядницькі, контрольні, консультативно-дорадчі, представницькі) .
Має найменування і місце в організаційній системі державної служби.
Діяльність її встановлюється на основі закріплених у законодавчому порядку принципах державної служби.
Працює в межах встановлених прав та обов'язків.
Реалізує функції і повноваження за допомогою правових методів.
Основою посадової структуризації у системі державної служби є метод класифікації посад, який дає змогу встановити рангову структуру та відповідні компенсаційні рівні для персоналу державної служби. Система класифікації посад - необхідний інструмент функціонування інституту державної служби. Перевагами класифікації є:
Визначення професійних вимог, обов'язків, обсягу повноважень та відповідальності службовців.
Встановлення критеріїв для рівнів оплати праці.
Встановлення ієрархічних рівнів між різними категоріями службовців.
Стимулювання підвищення ефективної діяльності службовців через можливість службового просування та матеріального забезпечення.
Упорядкування структури державної служби.
Створення стандартної термінології для функцій управління персоналом.
Захист службовців від політичних і персональних впливів при вступі на роботу, зміні політичної чи персональної кон'юнктури та визначення рівня їх матеріального забезпечення.
Класифікація посад - це механізм визначення організації робочого процесу в установі (організації) на основі посадових обов'язків, повноважень, відповідальності та вимог до кваліфікації.
Існує декілька підходів до розробки класифікаційних ознак посад державних службовців. У міжнародній практиці в основу класифікації державних службовців покладено два критерії: перший – визначення рангу посади, другий - визначення рангу особи.
В Україні, США та деяких інших країнах використовують метод визначення рангу посади. Згідно з цим підходом посади класифікують відповідно до посадових обов'язків, що визначають ранг особи, яка обійме цю посаду, а також її матеріальне забезпечення. Класифікація посад - це засіб визначення обов'язків та умов відповідальності за посадою, ієрархії взаємовідносин у всіх структурах державної служби.
У багатьох європейських країнах, зокрема у Німеччині, Франції, Великобританії визначення рангу особи, рівня заробітної плати, пенсійного забезпечення, медичного обслуговування проводиться на основі кваліфікації, навичок, умінь та здібностей осіб. За цими критеріями виділяються відповідні групи державних службовців: виша, висока, середня, проста. За такої системи вони не пов'язуються з видами виконуваної службовцем роботи. Подібна уніфікація державної служби дає змогу здійснювати переміщення державних службовців по службі з уникненням можливого зниження заробітної плати й усуває нездорову конкуренцію в боротьбі за вищі посади.
Залежно від організаційно-правового рівня органу, який приймає на роботу державного службовця посади державних службовців поділяють на сім категорій, кожна із яких займає певне місце в структурі державного органу. Кожній із категорій посад може бути присвоєно один із трьох рангів згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу».