3. Ствердження друкарства як чинник кардинальних змін в організації редакційно-видавничої справи.

Як випливає з попереднього параграфа, Йоган Гутенберг помер у злиднях і фактичному забутті сучасниками. Такою, мабуть, є доля багатьох геніїв, талановитих, принципових і чесних особистостей, заслуги яких, за свідченням тієї ж історії, поціновуються суспільством, на жаль, лише після завершення їхнього земного життя.

По смерті першодрукаря залишилися його дивовижні витвори, а ще — учні, послідовники, які після погрому в Майнці розійшлися по всіх краях, стверджуючи і примножуючи силу дітища свого Учителя. Цікаво, що одним з перших відновив Гутенбергову друкарню у Страсбурзі його учень Йоган Ментель, де незабаром видрукував справжні книжкові фоліанти — велику за розмірами Біблію латинською мовою, а також твори світських авторів, з-поміж яких — Вергілія.

3.1. Поширення друкарства в Європі.

За даними «New Encyclopedia» Функа і Вагнала (США), лише протягом першого півстоліття від часу виходу в світ Гутенбергового першодруку (1450-1500 рр.) в світі було видруковано способом, запропонованим німецьким винахідником, понад шість тисяч назв книг. А за підрахунками російського дослідника В. Люблінського, загальний наклад таких видань за цей період міг сягнути 12 млн примірників («На заре книгопечатания». Ленінград, 1959). Звичайно, що найшвидше нова справа пускала корені в країнах, що межували з Німеччиною. Наведена нижче таблиця наочно демонструє темпи та географію покриття великих і малих європейських міст друкарнями протягом другої половини XV ст.

Країна	Рік заснування друкарства	Кількість міст, де працювали друкарні	Кількість друкарень у цих містах
Німеччина	1450	75	201
Італія	1464	74	586
Франція	1470	40	157
Голландія	1473	21	66
Іспанія	1474	32	77
Англія	1480	4	12

Крупним центром випуску і світової торгівлі книгами стала до кінця XV ст., скажімо, італійська Венеція. Перший друкарський прес було тут встановлено 1469 р., і вже до 1500 р. в місті нараховувалося понад 400 друкарів. З цієї кількості варто згадати імена братів Йогана та Вінделіна Спірів. Так, протягом лише одного року (1476) вони надрукували 17 назв книг, з-поміж яких — «Божественна комедія» Данте, «Сонети» Петрарки.

Наведений приклад спростовує поширену раніше тезу, що в перші десятиліття свого існування західноєвропейське друкарство "працювало" виключно на релігійні потреби. Справді, друкарі країн Північної Європи випускали переважно Біблії, Псалтирі, Молитовники. Проте епоха Просвітництва внесла свої корективи не лише в роботу майстрів пензля, скульпторів, архітекторів, а й друкарів. Італійці, скажімо, друкували здебільшого твори римських та грецьких класиків, оповідання світських письменників сучасності. З'явилися такі види друкованої літератури як памфлет, полемічний трактат, відозва.

3.2. Відмінності технології друкарства на Заході і Сході.

Відомо: щоб надрукувати якийсь текст на будь-якому матеріалі, потрібно мати під руками кілька складних за конструкцією і рецептурою виготовлення засобів:

• шрифт (вирізаний з дерева чи вилитий з металу);

• кольорову суміш (чорнило, фарбу), здатну змащувати літери, а відтак залишати їх відбиток на папері, пергаменті, папірусі, тканині;

• самі ці матеріали;

• прилад для нанесення фарби;

• форму для впорядкованого розміщення шрифтового матеріалу;

• прилад для притискування паперу до форми.

Маючи такі засоби, можна розробляти і вдосконалювати свою технологію. Та, яка була запропонована Йоганом Гутенбергом, дещо відрізнялася від технології друкарів Близького і Далекого Сходу.

Які ці відмінності?

По-перше, у способі закріплення перевернутих літер. У Китаї їх утримували шнурками, перепущеними через спеціальні отвори кожної літери, або ж глиною. Європейці досягнули такої техніки лиття літер, що вони стискувалися по боках за допомогою пресів у межах металевого лотка формату заданої сторінки. Така технологія вимагала особливої філігранності передусім у виготовленні шрифтів. Якщо якась буква була більшою, або меншою від сусідніх бодай на частку міліметра, така матриця могла розсипатися у процесі її наповнення і фіксації. Коли ж її вдавалося все ж утримати під час виготовлення відбитків, ширина текстових шпальт виходила нерівною.

По-друге, у способі одержання відбитків. На Сході папір притискували до форми вручну за допомогою плоских дерев'яних заготовок, у Європі для цього вже використовували прес на зразок такого, який поширювався у виноробстві.

По-третє, у рецептурі виготовлення фарб. Східні друкарі барвники розчиняли у воді, тоді як у Західній Європі від самого початку для розведення фарби брали олійну основу. За такої умови текстові відбитки не «вигорали2 від часу, а виявляли здатність протягом століть не змінювати відтінків свого кольору.