10.3. Порядок здійснення банкрутства сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств

Одним із основних напрямів державної політики щодо розвитку сільського господарства є реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств, спрямована на зміну суті і характеру земельних, майнових, управлінських, трудових та інших суспільних відносин в аграрному секторі економіки України. Відповідно до Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року № 1529/99 у стислі строки по всій Україні майже всі колективні та інші недержавні сільськогосподарські підприємства, засновані на колективній формі власності, були перетворені у різноманітні аграрно-правові форми на основі паювання землі і майна. Так, із 11393 недержавних сільгосппідприємств було створено 2966 приватних (приватно-орендних) підприємств, 6047 товариств з обмеженою відповідальністю, 551 акціонерне товариство, 3263 сільськогосподарських кооперативи, 1212 селянських (фермерських) господарств та інші суб’єкти господарювання.

Водночас у процесі реформування аграрного сектора економіки виникли проблеми, пов’язані з правовими підставами і порядком реструктуризації сільгосппідприємств, визначенням правового становища новоутворених суб’єктів аграрного підприємництва, правового режиму їх земель і майна, реалізацією права на земельну частку (пай) та майновий пай. Практично не вирішеними залишаються питання зайнятості колишніх працівників та членів недержавних сільськогосподарських підприємств. Крім того, поспішне здійснення реформування в аграрному секторі економіки на низці господарств супроводжувалося порушенням вимог чинного законодавства при вирішенні питань, пов’язаних із паюванням землі і майна, укладенням угод на оренду землі та розрахунками за її оренду, раціональним використанням землі.

Наявність цих та інших проблем зумовлена недосконалістю чинного аграрного і земельного законодавства, відсутністю спеціального закону щодо реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств, наявністю великої кількості відомчих нормативно-правових актів, які в більшості мають рекомендаційний характер, недосконалістю локальних правових актів, на підставі яких здійснювалося реформування у сільському господарстві.

В юридичній науці правові питання реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності в Україні практично не досліждувалися. Наявні окремі публікації у різних виданнях висвітлюють лише окремі аспекти цих процесів без комплексного підходу до з’ясування суті реструктуризації у сільському господарстві. Відсутність науково-теоретичних досліджень з правових питань реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств суттєво впливає на якість законодавчого забезпечення реалізації прав громадян, юридичних осіб у сфері сільськогосподарського виробництва. Недостатніми є науково-теоретична розробка правових аспектів реструктуризації сільгосппідприємств недержавної форми власності, наявність значних недоліків та прогалин у правовому забезпеченні реструктуризації як одного із напрямів аграрної реформи.

Реструктуризація недержавного сільгосппідприємства є самостійною правовою категорією, яку слід відмежовувати від таких понять, як реформування підприємства, його реорганізація, організаційна перебудова, приватизація та роздержавлення. Зокрема, реструктуризація розглядається як один із методів реформування сільськогосподарських підприємств, який застосовується поряд із приватизацією підприємств та перереєстрацією їх статутів у ході здійснення аграрної реформи в Україні. Реорганізація сільськогосподарських підприємств є способом реструктуризації, тому реорганізація підприємств та їх реструктуризація співвідносяться як форма та зміст і не можуть бути ототожнені. Термін “приватизація” вживається лише для позначення процесів реформування права державної власності і не може застосовуватись по відношенню до сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності. Реструктуризація недержавних сільгосппідприємств визначається як один із напрямів роздержавлення економіки України, тому поняття “реструктуризація” та “роздержавлення” співвідносяться як частина і ціле.

Реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств є комплексним правовим явищем і включає такі складові: реформування як внутрішніх, так і зовнішніх майнових, земельних, управлінських правовідносин, а також внутрішніх трудових правовідносин.

Суб’єкти правовідносин з реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності в залежності від їх правового статусу можуть бути класифіковані на такі, що здійснюють реструктуризацію сільгосппідприємства, і такі, що мають сприяти реструктуризації підприємств і забезпечувати її здійснення.

До першої групи належать недержавні сільськогосподарські підприємства, а саме: колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподарські акціонерні товариства та інші суб’єкти підприємництва, які  виникли на базі колгоспів відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 лютого 1992р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", засновані і діють на підставі норм Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, а також ті, які створено шляхом приватизації радгоспів відповідно до Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Крім вказаних суб’єктів реструктуризацію здійснюють також громадяни – члени та учасники зазначених вище суб’єктів підприємницької діяльності, які набувають і реалізують певні суб’єктивні майнові, трудові, управлінські, земельні права і обов’язки у процесі реструктуризації підприємства. Другу групу суб’єктів правовідносин з реструктуризації недержавних сільгосппідприємств складають органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування.

Зміст правовідносин з реструктуризації недержавних сільгосппідприємств становить сукупність суб’єктивних прав та юридичних обов’язків їх суб’єктів. Юридичною підставою виникнення вказаних правовідносин є прийняття рішення про реструктуризацію вищим органом управління підприємством в порядку, передбаченому статутом, а підставами припинення -  юридичний склад: державна реєстрація новоствореного організаційно-правового формування із одночасним виключенням реструктуризованого сільгосппідприємства із державного реєстру підприємств і організацій, юридичне закріплення за новоствореним підприємством земель та майна ліквідованого підприємства.

Здійснення реструктуризації має базуватись на таких правових принципах, як законність реструктуризації; стабільність законодавчого її забезпечення; добровільність здійснення реструктуризації та самостійність членів підприємства в обранні способів реструктуризації та організаційно-правових форм суб’єктів аграрного підприємництва; комплексність реструктуризації; поєднання приватної власності на землю та інших засобів виробництва з колективною формою організації праці; соціальна справедливість, охорона та захист прав і законних інтересів пенсіонерів, найманих працівників та членів підприємства у процесі реструктуризації; рівність всіх членів підприємства та пенсіонерів у реалізації суб’єктивних прав у процесі реструктуризації; охорона, раціональне використання та відтворення земель та інших природних ресурсів; економічна підтримка державою реструктуризованих підприємств та заохочення підприємств до неї; врахування регіональних особливостей реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності.

Ліквідація недержавних сільськогосподарських підприємств визначається як врегульований нормами права та локальними нормативно-правовими актами комплекс економіко-правових заходів, спрямованих на припинення існування недержавного сільськогосподарського підприємства як юридичної особи у процесі його реструктуризації, без переходу його прав і обов’язків у порядку правонаступництва. Ліквідація сільгосппідприємства може бути самостійним способом реструктуризації або поєднуватись із реорганізацією підприємства, яка здійснюється у формі поділу чи виділення.

Ліквідація недержавного сільськогосподарського підприємства може бути добровільною або примусовою. Кожен із вказаних способів ліквідації підприємства у процесі його реструктуризації має як свої переваги, так і недоліки, і обирається в залежності від структури кредиторської заборгованості, рівня кваліфікації спеціалістів, які будуть здійснювати ліквідацію, співвідношення ліквідаційної вартості майна і розміру кредиторської заборгованості.

У цілому, процедура ліквідації сільгосппідприємств є ускладненою і не сприяє ефективності реформаційних процесів у сільському господарстві. З метою спрощення процедури ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств, особливо так званих “залишкових”, у процесі їх реструктуризації запропоновано внести зміни до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999р., а саме: звільнити від сплати судових витрат при поданні заяви до господарського суду про порушення справи про банкрутство недержавні сільськогосподарські підприємства, які прийняли рішення про ліквідацію у процесі їх реструктуризації, а також поширити спрощений порядок ліквідації боржника, передбачений ст. 51 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, на випадки порушення справи про банкрутство “залишкового” недержавного сільгосппідприємства за заявами його кредиторів.

Реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств, повинна враховувати сучасні складові реформування відносин власності на землю та майно у процесі реструктуризації сільгосппідприємств, майнового паю, права на майновий пай, земельної частки (паю), права на земельну частку (пай), зміни до Земельного кодексу України, Законів України “Про податок на додану вартість”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, “Про плату за землю”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, необхідность прийняття Аграрного кодексу України, Закону України “Про реструктуризацію недержавних сільськогосподарських підприємств”, Державної програми забезпечення зайнятості у процесі реформування аграрного сектора економіки.

У разі банкрутства аграрного підприємства і продажу в зв’язку з цим об’єктів нерухомості сільськогосподарського призначення переважне право на придбання цих об’єктів за однакових інших умов належить аграрним підприємствам, у тому числі селянським (фермерським) господарствам, розташованим у даній місцевості.

Комітет кредиторів приймає рішення про звернення з клопотанням до арбітражного суду про санацію аграрного підприємства з обов’язковою участю представника органу місцевого самоврядування. Санація аграрного підприємства здійснюється у строк до завершення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. При цьому враховується час, необхідний для реалізації виробленої та переробленої сільськогосподарської продукції. Але цей термін не може перевищувати 15 місяців. Проте арбітражним судом він може бути продовжений на один рік, якщо протягом строку санації через стихійне лихо (епізоотію, інші несприятливі умови) погіршилося фінансове становище підприємства-боржника.

Законом передбачаються особливості банкрутства селянського (фермерського) господарства (СФГ). Зокрема, передбачено, що підставою до визнання СФГ банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та виконати зобов’язання щодо сплати обов’язкових платежів. У двомісячний термін з дня прийняття арбітражним судом рішення про порушення справи про банкрутство голова СФГ може подати до вказаного суду план відновлення платоспроможності господарства. Якщо реалізація плану дасть змогу погасити боржнику вимоги за грошовими зобов’язаннями і вимоги за обов’язковими платежами, то арбітражним судом вводиться процедура розпорядження майном СФГ на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації виробленої і переробленої сільськогосподарської продукції. Але цей строк не може перевищувати 15 місяців. Проте у випадку стихійного лиха і погіршення в зв’язку з цим фінансового стану СФГ термін процедури розпорядження майном може бути продовжений на один рік.

За умови, що арбітражний суд прийняв рішення про відкриття ліквідаційної процедури до СФГ-банкрута, до складу ліквідаційної маси цього господарства включають нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів СФГ, в тому числі багаторічні насадження, сільськогосподарська та інша техніка, робоча і продуктивна худоба, господарські будівлі, різні споруди, у тому числі й меліоративні, обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуте для СФГ на загальні кошти його членів, а також майнові права цього СФГ, що мають грошову оцінку. Законом передбачається, що нерухоме майно і майнові права щодо такого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси, можуть бути продані тільки за конкурсом за умови збереження їх цільового сільськогосподарського призначення.

Забезпечення дієвості механізму банкрутства підприємств є важливим чинником оздоровлення економіки держави в цілому. Головний акцент у цьому механізмі робиться на фінансове оздоровлення суб’єктів підприємницької діяльності, відновлення їх платоспроможності через здійснення реструктуризації в різних її формах, а отже, на організацію ефективного виробництва конкурентоспроможної продукції, що користується попитом і знаходить споживача. Важливо, що здійснення процедури санації підприємств, крім розв’язання зазначених завдань, дає змогу прискорити структурну перебудову економіки і досягти завдяки цьому загального позитивного ефекту.