М Економічна система Культурна система Соціальна система одель Девіда Істона

С політична система Призначення: розподіл цінностей та ресурсів; забезпечення сприйняття більшістю громадян розподільчих рішень як обов’язкових оціальне середовище

вимоги,

підтримка

рішення,

дії

ВХІД

ВИХІД

С Міжнародна система та інші оціальне середовище

Виходячи з моделі політичної системи Д. Істона, саме вимогами, що надходили від соціального середовища, можна пояснити, скажімо, зумовленість таких політичних рішень як рішення Російського уряду про початок у жовтні 1999 р. Других бойових дій у Чечні, рішення Президента України Л. Кучми про проведення 16 квітня 2000 р. другого за роки незалежності всеукраїнського референдуму, рішення про утворення більшості в українському парламенті і т. д.

Сутність політичної системи, за тлумаченням вченого, розкривається в її функції - авторитарному розподіленні цінностей у суспільстві. Процес функціонування системи описується через відносини обміну з зовнішнім середовищем. Вона зберігає стійкість, якщо знайдений певний баланс між імпульсами, що "входять", проникаючими у середовища, і імпульсами, що "виходять", що є реакцією системи на отриману інформацію. «Вхід» виражений двома видами імпульсів: вимога громадськості (підвищення заробітної плати, розширення соціальних програм, права і свободи громадян) і підтримка. Підтримка може проявлятися як у матеріальній формі (сплата податків, військова служба), так і у вигляді дотримання законності, повага до органів влади, до державної символіки, активної участі у політичному житті. Переробивши інформацію, політична система приймає конкретні рішення (закони, накази) і здійснює все для їх реалізації ("вихід"). "Вхід" і "вихід" складають безперервний цикл, який називається «петлею зворотного зв´язку».

Якщо імпульси, що «виходять», відповідають оцінюванням населення, то суспільна підтримка політичної системи посилюється. Підтримка з боку народу рішень і дій системи є умовою її легітимності.

Д. Істон виділяє два види легітимності:

• дифузна (емоційна) легітимність є більш стійкою і може проявлятися у підтримці системи навіть в умовах криз;

• інструментальна (специфічна) легітимність більш короткочасна і орієнтована на результат і заохочення.

І навпаки, відсутність підтримки може призвести до кризи політичної системи. Дестабілізуючим фактором можуть стати помилкові рішення влади, прийняті або в результаті досить слабких імпульсів (система не має достатньої інформації для прийняття оптимальних рішень), або в результаті досить високих вимог, що викликає перенасиченість системи інформацією.

Велику роль у роботі політичної системи відіграють комунікації: телебачення, преса, радіо, Інтернет, по яких імпульси потрапляють в політичну систему і повертаються у суспільство прийняті рішення. Порушення комунікацій в політичній системі можуть привести до серйозної кризи.

Комунікацій існує дуже багато, їх можна поділити на два основних види: формальні і неформальні.

Формальні комунікації встановлені офіційно. Вони регулюються законами, інструкціями, вказівками властей. Це, зокрема, статистичні дані, звіти, протоколи тощо. Вони створюються для отримання і передачі інформації. Вони здійснюються відповідно до встановленої процедури.

Неформальні комунікації – стихійні потоки інформації – слухи. Вони поширюються дуже швидко і практично безперешкодно. Слухи найчастіше досить достовірні.

Найпоширенішими «хворобами» політичних систем є:

• Скорочення імпульсів, які поступають від середовища. Вимоги до політичної системи не висуваються з різних причин. Це може бути і страх перед владою, і політична апатія громадян, і насильницька заборона будь-яких вимог. Політична система не чує своїх громадян і у результаті – невідповідність рішень, які приймаються, реально існуючим потребам.

• Звуження входу в політичну систему. Кількість каналів, по яких може входити інформація, не відповідає її обсягу. В суспільстві виникає багато імпульсів, але вони не доходять до політичних інститутів. Буває і так, що імпульси надходять у політичну систему, але політичні інститути не встигають справитись з цим потоком. Особливо часто подібне спостерігаються в періоди політичних реформ. У такому випадку кажуть, що життя пішло вперед, а система залишилась попередньою.

• Порушення оберненого зв’язку відбувається тоді, коли реакція на прийняті рішення не доходять до тих, хто ці рішення приймає. Якщо влада свідомо і послідовно не розчищає канали оберненого зв’язку, вона ризикує опинитись в ситуації незнання реальних настроїв громадян.

2. Структурно-функціональну модель політичної системи розробив Габріель Алмонд. Політична система, на його думку, є типами дій, що стосуються прийняття політичних рішень. Головна функція системи - забезпечення легітимного примусу, що дозволяє зберегти суспільну стабільність.

Аналіз системи повинен здійснюватися на двох рівнях:

- інституціональному (дослідження політичних інститутів);

- орієнтаційному (дослідження політичної культури).

У структурному плані вона включає в себе формальні (урядові органи) і неформальні інститути (групові об´єднання), поведінницькі аспекти цих інститутів, активність окремих громадян.

На основі порівняльного аналізу політичних систем різних країн Алмонд прийшов до таких висновків:

• всі політичні системи мають власну структуру;

• політична система багатофункціональна;

• всі політичні системи виконують аналогічні універсальні функції, необхідні для соціального життя; функції виконуються різними інститутами (структурами) системи (суди, законодавчий орган, партії) і з різною частотою;

• всі політичні системи є змішаними в культурному розумінні;

• відмінність між простими (традиційними) і розвинутими системами полягає в диференціації функцій і спеціалізації структур. Ці системи подібні за функціями, але розрізняються за структурними характеристиками.

Як і будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує два базових набори функцій — входу і виходу.

Є чотири функції входу і три — виходу.

Функції входу — це:

• політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті;

• артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам;

• агрегування, тобто поєднання інтересів;

• політична комунікація.

Функції виходу — це:

• розробка норм,

• застосування норм,

• контроль за їх дотриманням.

Функції входу здійснюються недержавними формуваннями — політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації тощо, а функції виходу — державними органами. Так, функцію розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцію застосування норм — органи виконавчої влади, а функцію контролю за дотриманням норм — судові органи. Дві функції входу — політична соціалізація і політична комунікація — передбачають наявність сфери політичної діяльності. Так завдяки категорії «політична система суспільства» було поєднано в єдину систему основні поняття науки про політику.

Отже, модель політичної системи Г. Алмонда долає певні вади моделі Д. Істона, тому що вона враховує психологічні, особистісні аспекти політичної взаємодії, імпульси, що надходять не тільки зовні, від народу, громадянського суспільства, але й імпульси, що виробляє правляча еліта.

3. Інформаційно-кібернетичну модель політичної системи запропонував Карл Дойг. Використовуючи положення і термінологію, розроблені в кібернетиці, автор розглядає політичну систему через потоки інформації. Функція системи полягає в координації зусиль людей для досягнення поставлених завдань.

Процес функціонування системи складається з кількох етапів:

• етап перший: отримання інформації і формування блоку даних;

• етап другий: селекція інформації - відбір і оцінка отриманої інформації;

• етап третій: прийняття рішень;

• етап четвертий: реалізація поставленої мети.

Прийняття рішень і їх корекція здійснюються з урахуванням результатів попередніх дій і на основі інформації про становище у суспільстві і про відстань, яка залишилася до мети.

Системний підхід вносить до політичного аналізу ідею багатоканальної, багатофакторної обумовленості. Вона базується на тому, що поряд із економічними чинниками та соціальними інтересами, а інколи й всупереч їм, політичні події та інститути залежать також від культурного середовища, від національного менталітету, від традицій і звичаїв, від структури пануючих у суспільстві цінностей, від геополітичних умов, від ситуативного складу різних подій та різних обставин.

Основними ознаками політичної системи є:

• взаємозв'язок групи елементів;

• утворення цими елементами певної цілісності;

• внутрішня взаємодія всіх елементів;

• прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

• здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.