5. Антимонопольне регулювання економіки.

Основним змістом антимонопольного регулювання економіки є створення необхідних умов для здійснення конкуренції як засобу розвитку ринкових форм господарювання. Держава формує ці умови шляхом розробки і реалізації антимонопольного законодавства.

Антимонопольне законодавство основане на припущені, що суспільство буде отримувати користь, перешкоджаючи розвитку монополії, або припиняючи діяльність монополії там, де вона існує, за виключенням природних монополій.

Уперше в світі антимонопольне законодавство було прийнято в США – антитрестівський Закон Шермана (1890 р.).

В сучасній Україні антимонопольне законодавство почало формуватися в 1992 році:

1. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції” від 18 лютого 1992 р.

2. В 1993 р. створений Антимонопольний комітет України.

3. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 р.

4. Закон України “Про природні монополії” від 20 квітня 2000 р.

5. Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р., який відмінив дію Закону прийнятого у 1992 р.

Основні напрями антимонопольного регулювання економіки.

I. Здійснення контролю за конкуренцією на ринках і виявлення підприємців-монополістів.

Для визначення кількісних характеристик ринкової монополії використовуються показники концентрації ринку. Вони характеризують частку окремого продавця (виробника) або кількох крупних фірм на ринку даного товару, яка дозволяє судити про степінь їх можливого впливу на ринкову ціну.

Виділяють такі показники концентрації ринку:

1 – коефіцієнт ринкової концентрації:

В изначається він як відношення обсягів продажу певної кількості найбільших фірм до загального обсягу продаж, виражений в відсотках.

Прийнято вважати, що безпечним з точки зору монополізації є ринок на якому присутні 10 і більше конкуруючих фірм, при цьому частка найбільшої з них не повинна перевищувати 31% всіх продаж певного товару на ринку,

– 2-х найбільших – не більше 44%;

– 3-х найбільших – не більше 54%;

– 4-х найбільших – не більше 64%.

В Україні на законодавчому рівні введено поняття монопольне становище, під яким розуміється становище одного господарського суб’єкта, якщо його частка на ринку певного товару складає більше 35%, трьох суб’єктів – 50, п’яти – 70%.

Недоліком цього показника є те, що він не враховує різниці між галузями, де одна фірма домінує на ринку і тими галузями, де кілька найбільших фірм ділять його більш-менш порівну.

Подолати цей недолік дозволяє індекс Херфіндаля-Хіршмана (І_НН).

2 – Індекс ринкової концентрації Херфіндаля-Хіршмана (І_НН) визначається шляхом піднесення до квадрата відсоткової частки ринку кожної із фірм і складання одержаних результатів. Для галузі, де є n – кількість конкуруючих фірм, формула має вигляд:

де q_n – частка ринку певної фірми, виражена в %.

Із збільшенням концентрації ринку індекс Херфіндаля-Хіршмана також збільшується і досягає max величини 10 000 для абсолютної монополії. Тоді галузь, в якій діє 100 рівноправних фірм І_НН = 100, для галузі з десятьма рівноправними фірмами І_НН = 1 000, а якщо ринок ділять всього п’ять рівноправних фірм, І_НН = 2 000 і т. д.

II. Контроль за зростанням підприємств з метою запобігання виникнення і розвитку монополій.

Форми контролю:

1 – контроль за злиттям підприємств (види злиття: добровільні, вимушені злиття).

2 – контроль за великими обсягами продажу і купівлі акцій.

Види злиття підприємств:

1 – горизонтальне злиття – це об’єднання двох конкурентів в межах однієї галузі. Наприклад: два молочних заводи – таке злиття забороняється.

2 – вертикальне злиття – це об’єднання двох підприємств суміжних галузей, що спеціалізується на різних стадіях одного виробничого процесу, тобто технологічно пов’язані між собою підприємства. Наприклад, металургійний і машинобудівні заводи. Такі злиття менш суворо контролюються.

3 – конгломеративне (диверсифікаційне) злиття – це об’єднання підприємств технологічно не пов’язаних галузей. Наприклад, комерційний банк купує універмаг або транспортну компанію.

Таке злиття, як правило, допускається, якщо в результаті цього ні одна фірма не збільшує своєї частки на власному ринку.

III. Примусовий розподіл і усунення монополістичних утворень.

IV. Здійснення контролю за діяльністю природних монополій та інших підприємств, які посідають монопольне становище в економіці.

Природна монополія – це чиста монополія, існування якої визнається суспільством доцільним і виправданим (водопостачання, газопостачання, електро-, теплопостачання і ін.).

По відношенню до таких монополій держава не проводить політику на їх усунення, а здійснює регулювання їхньої діяльності.

Види регулювання природних монополій:

1 – обмеження у ціноутворенні шляхом встановленням конкретних значень цін, або їхнього граничного рівня;

2 – контроль якості продукції та послуг;

3 – визначення території діяльності і обмеження відмов при укладанні угод;

4 – застосування штрафних санкцій, в тому числі вилучення надприбутку і відшкодування завданої шкоди.

V. Виявлення та усунення недобросовісної конкуренції.

VI. Підтримка державою малих підприємств шляхом надання їм податкових і кредитних пільг, субсидій тощо.