Тема 9 господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина хх ст.)

1. Економічні підсумки першої світової війни.

2. Економіка Англії в міжвоєнний період.

3. Економічний розвиток Франції після першої світової війни.

4. Господарство Німеччини в міжвоєнний період.

5. Монетаризм та теорія раціональних очікувань.

6. Кейнсіанство, еволюція кейнсіанства та інституціоналізм.

1 Економічні підсумки першої світової війни

Перша світова війна 1914-1918 рр., унесла біля двадцяти мільйонів життів, завершилася розпадом чотирьох імперій – Німецької та Австро-Угорської та османської, а також Російської, що входила в протилежний союз – Антанту, до якого у 1917 року приєднались США. На розвалинах Російської імперії виникла Радянська Республіка, уряд якої – Раднарком – проголосив початок нової, соціалістичної ери та курс на світову пролетарську революцію. Під впливом революції, що здійснилася у жовтні 1917 року російськими більшовиками, розпочалися революційні процеси в інших країнах. В листопаді революція 1918 р. в Німеччині призвела до знищення кайзера та прийняттю у 1919 році в м. Веймарі республіканської конституції. У 1919 році виникло ряд радянських республік у Східній Європі – Баварська, Угорська, Словацька, але вони були швидко подавлені. Тоді ж саме Афганістан розпочав війну проти Англії та домігся повної незалежності від неї. У 1920 році на півночі Ірану «Лісові партизани» проголосили Жилянську республіку, що було розцінено в Росії як «більшовицький переворот», але голова Гилянського уряду Кучер-хан у 1921 році знищив комуністів, а потім і сам був знищений. В Індії розпочалося масове повстання громадськості. У 1919 році під впливом більшовицької революції та підйому робітничого руху на Заході, уряди західних держав прийняли закон про 8-годинний робочій день.

Потужною державою у Європі по закінченні війни стали США. Їх національне багатство зросло за роки війни на 40 %. Американські корпорації збагачувалися на військових постачаннях двом сторонам, що воювали. США зосередили у себе більше половини світового золотого запасу та стали світовим кредитором. Роль фінансового центру світу перейшла від Лондона до Нью-Йорка.

Двадцять сьомий президент США Вудро Вільсон був ініціатором створення у 1919 році Ліги націй та головував на її засіданнях у Парижі, що завершилися підписанням Версальського мирного договору. Цей договір визначав умови післявоєнного світу. Згідно договору Франція отримувала назад Ельзас та Лотарингію та право 15-річної експлуатації Саарського вугільного басейна. Частина Німецької імперії перейшла до Бельгії, Данії та нових держав – Польщі та Литви. Заморські володіння Німеччини та колонії Османської імперії були поділені в якості «підмандатних територій» між Англією та Францією.

Німеччина понесла мільйонні людські втрати та в умовах економічного розладу повинна була сплачувати країнам-переможцям репарації (відшкодування збитків) в сумі 132 млрд. золотих марок. Німеччина позбулася військово-морського флоту, більшості укріплень та права вироблення танків, бойових літаків, отруйних речовин. Чисельність її армії не повинна бути більше, ніж 100 тис. людей, а офіцерського складу – не більше 4-х тис.

Проти Версальської угоди різко виступав англійський фінансовий експерт Джон Мейнард Кейнс, що вказував на надмірні суми німецьких репарацій. Дж. Кейнс висловлювався за надання американських запозичень Німеччині. Подібна міра була пізніше здійснена у відповідності до прийнятого на Лондонській конференції держав-переможців 1924 року «планом Дауеса», що був розроблений під керівництвом американського фінансиста з групи Моргана.

Після війни в економічній мові з’явився термін «інфляція». Зростання цін було викликане бюджетним дефіцитом через військові витрати. Репараційні платежі погіршили дефіцит бюджету Веймарської Німеччини, і в 1922-1923 рр. в країні розвилася гіперінфляція – зростання цін у сотні мільйонів разів. Гіперінфляцію вдалося подолати через грошову реформу.

Американські та англійські запозичення, закордонні інвестиції, впровадження у виробництво методів «наукової організації праці» (тейлоризм, психотехніка), високий рівень науково-технічної думки і кваліфікації робочої сили дозволили Німеччині у другій половині 20-х років відродити промисловість і знову вийти до рівня її розвитку на перше місце у Європі і друге місце у світі. Відроджувалися і позиції німецьких фірм на світовому ринку. Створений за ініціативою Німеччини Європейський Сталевий трест (1926 р.) охопив 2/3 європейського виробництва сталі.

Однак політичні обставини у країні залишалися нестійкими. Ненависть до комуністів, євреїв, французів була поживним середовищем для розповсюдження ідеології нацизму. Уже до початку 20-х років найбільші німецькі капіталісти, володарі важкої промисловості – Тиссен, Стиннес, Кирдорф та ін. – фінансували «націонал-соціалістичну робочу партію» А. Гітлера.

Франція зуміла придбати користь від отримання Ельзасу та Лотарингії, права володіння Саара та німецьких репарацій. У промисловості країни відбулися прогресивні структурні зрушення, виникли нові промислові райони. Значно менш успішним був економічний розвиток Англії, що так і не досягла за десять років довоєнного рівня розвитку економіки. В цих двох країнах посилилися позиції великих монополістичних об’єднань – концернів.

Перша світова війна була використана Японією з метою нав’язування Китаю «21 умови» (1915 рік), але у 1922 р. Японія була змушена примиритися з рішенням західних держав про «політику відкритих дверей» у Китаї. У 1920 році склалося панування в економіці Японії п’яти великих фірм – Дзайбацу, Мицуї, Мицубіші, Сумитомо, Ясуда. Націлившись на встановлення своїх переваг в усій східній Азії, японський імперіалізм почав у 1931 році з захоплення всієї Маньчжурії - нову територіальну експансію. Мілітаризація економіки країни у 1930 році, укладання у 1936-1940 рр. Антикомінтернівського, а потім Берлінського пакту з нацистською Німеччиною та фашистською Італією, втручання у Китай у 1937 році, невдачі у протистоянні Радянській Арміії на озері Хасан у 1938 році та на річці Халхин-Гол (Монголія) у 1939 році, напад на військово-морську базу США Перл-Харбор (Гавайї) у 1941 році; окупація у 1941-1943 рр. Філіппін, Малайського архіпелагу, Індокитаю, більшої частини Китаю; втрата всіх колоній, військова капітуляція у 1945 році, атомне бомбардування американцями Хиросими та Нагасакі – такий хибний шлях японського імперіалізму. Восени 1945 року країна була окупована американською армією.