7 Середньовічне місто і його господарський розвиток

Ранній європейський феодалізм обходився без міст і міського господарства. Міста виникають в XI ст. і починають швидко рости. В першу чергу оживали міста, побудовані римлянами: Лондон, Париж, Марсель, Венеція, Неаполь. Причиною виникнення й швидкого зростання міст було відділення ремесла від землеробства. Також у цей період росте попит феодалів на предмети розкоші, у зв'язку із чим виникає вузька спеціалізація в ремеслі. Ремісник, щоб удосконалюватися у своїй справі й виготовляти ті вироби, на які підвищився попит, залишає село й селиться в такому місці, куди стікається багато народу (на перетинанні доріг, під стінами великого монастиря). Також у міста втікають кріпаки. Хоча в містах часто лютували епідемії, вони давали волю, і люди туди прагнули. Спочатку місто перебувало під владою того феодала, на землі якого воно зросло. Іноді феодали самі намагалися організовувати міста на своїй землі, щоб потім обкладати їх високими податками. Це призводило до боротьби міст за свою незалежність. Також міста часто виступали в союзі з королівською владою. У зв'язку з тим, що королі прагнули послабити могутність великих феодалів.

Міста, що звільнилися від феодальної залежності, перетворювалися в центри антифеодальної боротьби. Деякі міста (у Північній Італії, Німеччині) домоглися незалежності навіть від короля, тобто стали своєрідними самостійними державами. Однак більшість міст одержало тільки право самоврядування, а юридично підкорялося королеві або своїм феодалам.

Незважаючи на відносно швидке збільшення міського населення, воно становило абсолютну меншість країни (в Англії тільки 5% населення проживало в містах). Чисельність населення більшості міст була мізерною. Звичайно число жителів типового середньовічного міста не перевищувало 5-10 тис. чоловік. У ХIV ст. місто з населенням в 20 тис. чоловік вважалося великим. Наприклад, у Гамбурзі в ХIV ст. налічувалося 7 тис. жителів, у Брістолі — 10. Лондон, який нараховував в ХIV ст. 40 тис. жителів, вважався колосальним містом. Величезними містами вважалися північноіталійські республіки (Венеція, Флоренція, Мілан). Самим великим містом був Константинополь (близько 100 тис. чоловік). Загальна кількість міст збільшувалася дуже швидко. В одній Німеччині в ХII- ХIV ст. виникло близько 700 нових міст.

Територія середньовічного міста була оточена ровами, земляними валами.

Ремесло не відразу оформилося на новому місці проживання. Тому середньовічне місто довго зберігало напіваграрний характер. Населення міст суцільно мало орну землю, городи, розводило корів, кіз, свиней. Але процес відділення ремесла від землеробства неминуче збільшував частину продукції, яка вироблялася для обміну, тобто сприяв розвитку торгівлі й появленню купецтва. Ремісники усе більше працювали на ринок.

Виробництво все більшої кількості ремісничих товарів у містах й умови їхньої реалізації обумовили виникнення й розвиток нового суспільного шару — купців, які займалися тільки обміном товарів

За соціальним складом найбільший відсоток міського населення становили ремісники, потім йшли торговці, лихварі та ін. Ремісники принесли в місто основи общинного устрою (общинне землеволодіння, народну сходку). Міста управлялися міськими радами, які відали військовими силами міста, зовнішньою політикою, фінансами, ремеслом, торгівлею й т. ін. Після звільнення від феодалів владу в містах захопила багата верхівка міського населення, а саме: купці, лихварі, землевласники (патриціат). Розшарування міського населення було досить значним а патриціат був повновладним його хазяїном.

Роль міст в історії феодального суспільства важко переоцінити. За своїм соціально-економічним устроєм міста із самого початку були носіями капіталістичного укладу. Торгівля, ремісниче дрібнотоварне виробництво неминуче повинні були призвести в певних умовах до появи капіталістичних виробничих відносин. Економіка міста з його торгівлею й товарним виробництвом перебувала в суперечності з натуральним характером виробництва феодальних маєтків. Вона мала потребу в розширенні ринку збуту, а феодальний лад стримував процес розвитку ринкових зв'язків. Саме це й було причиною боротьби міст із феодалами. До того ж, міста з їхнім зосередженням лихварського й торговельного капіталу сприяли розкладанню феодалізму. Крім того, вони були центрами притягання біглих селян. Міста сприяли розвитку єдиного національного ринку, економічній, а потім і політичній національній консолідації.

Дрібнотоварне ремісниче виробництво існувало у формі цехів, які представляли собою об єднання ремісників по професіях з метою захисту їх інтересів.

Однак до ХV ст. цехи перетворилися в замкнуті організації, які перешкоджали розвитку нової техніки, приватної ініціативи й підприємництва. Проте деякі цехи в силу тих або інших сприятливих умов іноді еволюціонували в капіталістичні підприємства. Крім цього, окремі великі майстри, які нагромадили значні суми грошей, нерідко стали виступати першими власниками й організаторами капіталістичних мануфактур.

З ростом міст розвивалася й торгівля. Головною формою середньовічної торгівлі були ярмарки, самими великими серед яких були шампанські ярмарки. Однак торгівля в середні століття була небезпечним заняттям, тому що пірати й розбійники перешкоджали її здійсненню. Щоб захистити свої інтереси, купці поєднувалися в гільдії. Важливо відзначити, що середньовічна торгівля була переважно морською: по північному й південному торговельному шляху. Торгівля північним шляхом була монополією торгово-політичного союзу міст північної Німеччини. Цим шляхом вивозили товари господарського призначення, а не предмети розкоші. Південний торговельний шлях проходив через Середземне море й пов'язував Європу із країнами Сходу. Цим шляхом переправлялися предмети розкоші, шовкові тканини, екзотичні плоди, прянощі.