19.Західноукраїнські землі у 1918-1920 pp. Боротьба за відродження Української держави

Зазнавши нищівної поразки у війні, Австро-Угорська імперія почала розпадатися.

У жовтні 1918 р. відбулися загальні збори українських суспільно-політичних діячів Східної Галичини і Північної Буковини. Вони ухвалили обрати Національну Раду - вищий орган влади майбутньої держави. Рада заявила свої претензії на Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частину Буковини, а також Закарпаття. Щоб запобігти намаганням польських політичних організацій перебрати владу в усій Галичині, зокрема й у Східній, до своїх рук, Національна Рада домоглася від австрійського уряду згоди на прискорення передачі влади українцям. В ніч на 1 листопада 1918 р. українські збройні сили зайняли Львів, а пізніше - всю територію Східної Галичини.

13 листопада 1918 р. було проголошено ЗУНР, яка включала Східну Галичину і намагалася підпорядкувати собі Північну Буковину й Закарпаття.

Причинами її проголошення були:

• посилення українського національно-визвольного руху на західноукраїнських землях, високий рівень національної свідомості західних українців;

• поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні та втрата контролю над західноукраїнськими землями з боку австрійського уряду;

• намагання поляків взяти під контроль територію Східної Галичини.

Президентом ЗУНР став голова Національної Ради, колишній посол до австрійського сейму Євген Петрушевич, головою уряду (Державного секретаріату) - лідер Національно-демократичної партії Кость Левицький.

З метою виведення країни з економічної кризи було встановлено державну монополію на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, шкіри, худоби, свиней, введено в обіг власну валюту.

Закони ЗУНР затвердили державність української мови, національним меншинам надавалося право на культурну автономію.

Ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння, земля мала бути розподілена між малоземельними та безземельними селянами. Проте реально втілити в життя більшість прийнятих законів завадила польська окупація.

Інтереси новоствореної держави зіткнулися з бажанням Польщі захопити територію Східної Галичини. Конфлікт переріс у війну, яка закінчилася поразкою українців.

Головні причини поразки ЗУНР:

• невизнання цієї держави жодною з держав світу (крім УНР);

• підтримка країнами Антанти, зокрема Францією, новоутвореної

польської держави, що претендувала на західноукраїнські землі;

• бажання держав-сусідів (Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини) окупувати українські землі[7, c. 153-154].

20.Проаналізуйте процес утворення срср та входження до нього України,виділіть основні етапи і історичні наслідки для подальшого державного життянашої країни

Наприкінці 1917 - на початку 1918 р. Російська імперія розпалася на 13 держав, у тому числі на шість радянських і дві народні республіки, При утворенні національних радянських республік, зокрема й УСРР, наголошувалося не на їх самостійності, а на тісному зв'язку з Російською Федерацією. Між радянськими республіками налагодилися тісні економічні зв'язки, вони мали однакову політичну структуру, в якій провідну роль відігравала одна більшовицька партія. Формально ж національні республіки вважалися незалежними.

В умовах переходу до мирного будівництва постало питання про встановлення тісніших взаємозв'язків. Виникла договірна федерація радянських держав на основі встановлення двосторонніх економічних зв'язків. Україна з Радянською Росією уклали таку угоду про співробітництво наприкінці грудня 1920р.

На етапі національно-державного будівництва відбулося фактичне злиття загальнофедеративних органів з органами Російської Федерації, що було, як виявилося згодом, істотним недоліком. Таке становище викликало незадоволення окремих керівників національних республік, зокрема голови Раднаркому УСРР X. Раковського.

З 1922 р. почався новий етап об'єднавчого руху в радянських республіках, коли треба було визначитися з вибором одного з принципів об'єднання: автономізації, конфедерації чи федерації. Група керівних діячів РКП(б) на чолі з Й. Сталіним абсолютизували проголошені раніше принципи широкої обласної автономії з урахуванням національних особливостей. Разом з тим резолюція з національного питання X з'їзду РКП(б) підкреслювала доцільність і гнучкість запровадження різних форм об'єднання радянських народів: договірних взаємовідносин незалежних республік, принципу автономії та проміжних ланок між ними.

Для остаточного вирішення цього питання навесні 1922 р. була створена спеціальна комісія з представників усіх радянських республік на чолі з Й.Сталіним. Від України до її складу ввійшли Г. Петровський, X. Раковський та Д. Мануїльський. Улітку комісія, незважаючи на суттєві заперечення частини її членів, у тому числі X. Раковського і Г.Петровського, надіслала до республік проект об'єднання на принципі автономізації. Ставлення до нього з боку керівництва компартій радянських республік було не однозначним. Лише в Азербайджані та Вірменії його схвалили, у Білорусії та Грузії відхилили, в Україні остаточно не визначилися.

Ленінський принцип федерації полягав у тому, що Росія, Україна та інші радянські республіки стають рівноправними суб'єктами федерації і утворюють нове державне об'єднання - Союз Радянських Соціалістичних Республік.

З жовтня по грудень 1922р. відбувалося обговорення та затвердження нового проекту в республіках. VII Всеукраїнський зїзд Рад, що відкрився у Харкові 10 грудня 1922р., на доповідь М.Фрунзе підтримав ідею утворення Союзу РСР.

30 грудня 1922 р. 1 Всесоюзний з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Остаточні тексти цих документів з урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік у січні 1924 р. ухвалив II з’їзд Рад СРСР.

У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, де юридичне закріплювалося входження України до складу СРСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів влади і управління.

Отже, виходячи з конкретних обставин, Україна добровільно вступила до Союзу.

Але реалізація задуму про Союз як об'єднання суверенних і рівноправних республік пішла іншим руслом. Після смерті В. Леніна взяла гору жорстка централізаторська тенденція, яка дедалі посилювалась у роки авторитарного правління Й. Сталіна. Вона неминуче вела до обмеження прав союзних республік і звуження їх суверенності[1, c. 361-363].

21.3а результатами вивчення документів та історичної літератури проаналізуйтедержавотворчі процеси в Україні в радянський період. Визначте особливості певних періодів, закономірності наростання кризових явищ

Не можна з історії української державності викидати і період радянський. З чого ж він розпочався і як протікав? Борючись проти Центральної Ради, більшовицькі організації докладали чимало зусиль для скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, який би проголосив більшовицьку владу в Україні, створив Українську радянську державу і затвердив в ній диктатуру пролетаріату. Ідею проведення Всеукраїнського з'їзду Рал висунула більшовицька фракція виконавчого комітету Київської Ради робітничих депутатів З листопада 1917 p., її підтримали більшовики Харкова, Катеринослава, Одеси, Єлисаветграда та інших міст Ця діяльність знайшла підтримку тієї частини трудящих, які ще вірили в більшовицькі лозунги. З'їзд мав стати важливим етапом на шляху встановлення радянської влади в Україні[3, c. 315-316].