36.Визначте соціальні перетворення в процесі радянізації українськогосуспільства

На західноукраїнських землях сталінське керівництво проводило політику радянізації. Радянізація — це соціально-політичні, економічні перетворення в Західній Україні, що ґрунтувалися на моделі побудови соціалістичного суспільства в СРСР у 1930-ті рр. (індустріалізація, колективізація, культурні перетворення). Замість старої системи управління впроваджувалась нова, радянська. На керівні посади було призначено працівників партійного і державного апарату з УРСР.

Радянізація передбачала такі заходи. — У державній розбудові: проведення виборів до Рад; створення робітничих загонів, селянської міліції; утворення селянських комітетів; ліквідація попереднього адміністративного апарату.

— У промисловості й фінансах: націоналізація великих промислових підприємств і всіх банків; створення робітничих комітетів; установлення контролю над виробництвом і розподілом продукції; запровадження 8-годинного робочого дня; укрупнення і реконструкція підприємств.

— У сільському господарстві: конфіскація поміщицьких і монастирських земель та розподіл цих земель, а також засівного матеріалу, худоби, сільгоспзнарядь між селянами; створення перших колгоспів.

— У соціальній сфері: зміцнення системи охорони здоров'я; створення нових шкіл і навчальних закладів; створення системи соціального забезпечення.

Радянізація супроводжувалася українізацією, що відповідало інтересам населення. «Культурна революція» передбачала ствердження радянської системи цінностей.

Перетворення здійснювалися жорсткими командно-адміністративними методами без урахування місцевих особливостей, звичного устрою життя західних українців. Розпочався політичний терор: заборонялися політичні партії, зазнавали арештів і депортації політичні лідери, припинялася діяльність «Просвіт». Реформи супроводжувалися репресіями: було арештовано і вислано близько 10 % населення (службовці держапарату, місцеві комуністи, служителі церкви, підприємці, заможні селяни, значна частина інтелігенції).

Висновок. Входження Західної України до складу УРСР було важливою подією: вперше українці об'єдналися в одну державу. Попри це відбулися й негативні зміни: репресії, терор, адміністративно-командний стиль керування, які були складовими процесу радянізації[2, c. 351-352].

37.Визначте діяльність руху опору в роки Другої світової війни. В чомувідрізнялись стратегія і тактика дій радянських партизан і оун-упа?

На території України, окупованої військами нацистської Німеччини та її союзників, з перших днів розгорнувся рух Опору.

Головними його складовими були:

- радянське комуністичне підпілля і партизанський рух;

- український самостійницький підпільний та партизанський рухи.

В умовах блискавичного просування німецьких військ у тилу в них опинилися цілі підрозділи радянських військ. Вони й стали базою радянського партизанського руху. На перших етапах він був виявом боротьби за самозбереження. Лише після утворення Українського штабу партизанського руху на чолі з Т. Строкачем 30 травня 1942 р. він був організованіших форм. УШПР налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями Червоної армії та постачання партизан за допомогою авіації.

Усього на території УСРС діяло понад 60 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і груп. Найбільші партизанські з'єднання діяли у прикордонні України та Білорусії, саме тут оформилося п'ять великих з'єднань. Найвідоміші з них були з'єднання Сабурова, Федорова, Ковпака. Вони влаштували диверсії на комунікаціях ворога, громили штаби, гарнізони, здійснювали рейди на окупованих територіях РРФСР, України та Білорусії. Партизанське з'єднання під командуванням С. А. Ковпака протягом війни здійснило 7 рейдів, пройшовши загалом по тилах ворога 18 тис. кілометрів.

Крім радянського партизанського руху, в містах діяло комуністичне і комсомольське підпілля. Варто згадати організації "Партизанська іскра" в с. Кримки на Миколаївщині, яку очолював учитель В. Моргуненко, у Ніжині, якою керував Я. Батюк, "Молоду гвардію" у Краснодоні та ін.

Крім радянського руху Опору, з нацистськими окупантами билися й представники українського самостійного руху, в першу чергу члени Організації українських націоналістів (ОУН). У лавах цієї організації існувало дві течії: ОУН-Б під проводом С. Бандери та ОУН-М на чолі з А. Мельником. Між ними існували досить напружені стосунки. Бандерівці ЗО червня 1941 р. у Львові ухвалили Акт відновлення Української держави і створили Український уряд, що його очолив Я. Стецько. Одначе нацистське керівництво не збиралося підтримувати проголошення Української держави. Уряд Я. Стецько було розігнано, а його самого, як і С. Бандеру, - заарештовано.

У Києві, після його окупації, ОУН-Мельника створила Українську національну раду -національний і політично-громадський центр. Важливим аспектом його діяльності був випуск журналу "Українське слово" (редактор Іван Рогач) і журналу "Литаври" (редактор Олена Теліга). Одночасно діяли похідні групи, що провадили на окупованих територіях пропагандистську діяльність за соборну Україну. Але діяльність українських структур, які працювали на українську державність, не входили до планів окупантів. У грудні 1941 р. вони заарештували, а в лютому 1942 р. розстріляли в Києві групу українських націоналістів -Олену Телігу, Івана Рогача, Ореста Чемеринського та ін.

Перші партизанські загони ("Поліська Січ") на Поліссі й Волині створив Т. Боровець (вони не були зв'язані з ОУН). У 1942 р. на Волині виникли загони ОУН-Бандери та ОУН-Мельника.

Найбільш організованим військовим з'єднанням українського самостійного руху була Українська повстанська армія (УПА), створена 14 жовтня 1942 р. ОУН-Бандери, діючи на просторах Волині, Полісся, Галичини, боролося проти як більшовицького, так і націонал-соціалістичного режимів. Командиром її був Роман Шухевич (Чупринка). На початку 1944 р. вона налічувала, за одними даними, 30 - 40 тис. бійців, за іншими - більше 100 тис. Після вступу на ці території Радянської армії між силами УПА та радянськими військами розгорнулася відкрита війна, яка після визволення цих територій від нацистської окупації переросла у справжню громадянську війну в Західній Україні.

Отже, в перемогу над ворогом вагомий внесок зробили як радянський партизанський рух, так і український самостійницький рух ОУН - УПА. Кров, пролита в боротьбі проти нацистів як радянськими партизанами, так і оунівцями, є однаково цінною і жертовною[4, c. 351-353].