27.Аналізуючи документи та історичні матеріали визначте особливості сучасногодержавотворення українського суспільства та його перспективи.

Незважаючи на кризову ситуацію, в якій на сьогоднішній день знаходиться Україна, наша держава має всі шанси посісти гідне місце на світовій арені. Звичайно, цьому процесу має передувати ряд суттєвих реформ, які мають бути здійснені всередині держави.

Необхідно здійснити серйозне реформування політичної влади, провести глибокі економічні реформи, розвивати інститути громадянського суспільства. Україна має стати правовою державою, в якій би належним чином були забезпечені права і свободи людини. В Україні повинна бути проведена реформа збройних сил, забезпечений цивільний контроль суспільства над армією.

Лише після здійснення цих реформ Україна може посісти гідне місце у світовому співтоваристві. Лише тоді вона має можливість бути прийнятою у європейські та євроатлантичні структури.

Так, за умови активності у здійсненні відповідних реформ, Україна протягом найближчих п’яти років може стати членом Північно-Атлантичного Альянсу. Трохи більше часу знадобиться на проведення економічних реформ та на вступ до Європейського Союзу. Однак те, що шанси стати членами усіх цих структур є цілком реальними, не викликає ані найменшого сумніву.

Україна має також цілком достатній потенціал для того, щоб стати субрегіональним лідером у Центрально-Східній Європі. За умови залучення потенціалу об’єднання ГУАМ та перетворення його на міцну регіональну організацію, Україна стане гарантом безпеки також і в Каспійсько-Кавказькому регіоні[3, c. 386-387].

28.3 Якою метою розпочався процес політичного реформування Українськоїдержави на початку XXI ст.? Які ви знаєте пропозиції щодо внесення змін додіючої Конституції України 1996 p.?

З часу прийняття Верховною Радою України Конституції 1996 р. минуло 11 років, що дозволяє говорити про наявність значного досвіду реалізації норм Основного Закону держави.

Сучасні державотворчі процеси в Україні спонукають розглядати їх у контексті саме категорії «конституційної реформи» як окремого етапу конституційної історії, що передбачає численну новелізацію Основного Закону. Разом з тим дослідження конституційної реформи має проходити в єдиному дискурсі з розглядом закономірностей внесення пропозицій щодо змін Конституції, з конституційними наступністю та стабільністю.

Модифікація Основного Закону може проводитись у двох формах: частковий перегляд (внесення поправок) та повний перегляд (ревізія).

З огляду на це та на зміст запропонованих змін, можна говорити про реформування конституційної моделі поділу влади в України шляхом часткового перегляду, оскільки основні демократичні засади державного ладу (зокрема розділи І. II, XIII) залишаються поза процесом змін.

Характерними особливостями процесу реформування моделі поділу влади є наявність його політичного та наукового аспектів. Звісно, вони тісно між собою пов'язані, проте є і певні відмінності, що зумовлює, зокрема, специфіку поєднання політичних та правових елементів у системі поділу влади. Крім того, важливо пам'ятати, що реформування міжвладних відносин розпочалося майже після прийняття у 1996 р. Основного Закону України.

У сенсі проведення конституційної реформи небезпеку продовжує становити можливе нівелювання конституційно визначених принципів, засад функціонування моделі поділу державної влади та розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування, загальне послаблення механізму стримувань та противаг у державному механізмі[2, c. 557-558].

29.Проаналізуйте та порівняйте розвиток соціальної структури і соціальних відносин на українських землях в часи Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, литовсько-польської доби. Чи відповідав цей розвиток відповіднимпроцесам в країнах Західної Європи?

Київська держава мала своїм головним осередком території, які включали всі нинішні етнічні українські землі. Саме на цих землях витворилися й діяли державні органи влади й управління з центром у Києві.

Поглиблювалася класова диференціація — землевласники перетворювалися на феодалів, а вільні общинники ставали феодально залежним населенням, що створювало передумови для активного державотворчого процесу.

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії: зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східнослов’янської етнокультурної спільності, сприяло їх консолідації та усвідомленню власної самобутності.

У 1199р. у західній частині Русі з'явилось нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство, яке впродовж півтора сторіч відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян. Його виникненню та піднесенню сприяли:

1) географічне становище (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важко доступними для степових кочівників, крім того, князівство знаходилось на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресій з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монголо-татарського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича та Данила Галицького;

4) існування на території князівства багатих родовищ солі.

Протягом другої половини XIV — початку XV ст. відбулась часткова асиміляція литовців у потужному слов'янському масиві. Про «ослов'янений» литовських правителів свідчать такі факти: численні шлюбні зв'язки литовської і місцевої знаті, розширення сфери впливу руського православ'я на терени Литовської держави, утвердження «Руської правди» державною правовою основою; визнання руської мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації будування фортець, налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації тощо. Все це заохочувало українську верхівку підтримувати литовців, а низи не чинити опору володарюванню Литви.

Отже, включення українських земель до складу Речі Посполитої заклало основу майбутніх протиріч в суспільстві й принесло українському населенню різке посилення визиску, національно-релігійну дискримінацію, колонізацію й покатоличення[4, c. 251-252].