-
Позиковий капітал.
Позиковий капітал виникає задовго до капіталізму, ще в рабовласницькому суспільстві у вигляді лихварського капіталу. Основна відмінність полягає в тому, що лихварський капітал привласнює не лише додатковий продукт (додаткову вартість, створену робочою силою понад її власну вартість), але й частину необхідного продукту (необхідного для відтворення робочої сили, тобто частину її вартості). Наслідком цього є існування боргових ям, боргового рабства.
Сутність позикового капіталу: грошовий капітал, який надається в позику промисловим та торговим капіталістам та приносить прибуток у вигляді відсотка. Грошовий капітал є товаром, а ціною товару “позика” є відсоток, який виплачується користувачем за користування нею.
В умовах розвинутого товарного виробництва грошова форма капіталу відособлюється від виробничої та товарної форм і стає позиковим капіталом. Формула його руху: Г-Г′.
Виходячи з формули, здається, ніби гроші мають властивість самозростати. Але необхідно звернути увагу на те, що цей позиковий капітал призначений для обслуговування промислового та торгового капіталів, без них він не може існувати, за його допомогою наймається робоча сила, закуповується обладнання, устаткування, орендуються приміщення, забезпечується виробництво сировиною, напівфабрикатами, паливом та електроенергією. Частину створеної в процесі виробництва додаткової вартості підприємець віддає у вигляді позикового відсотка та повертає позичені гроші, тому формула приймає вигляд:
РС
Г
(повернення
позики)
Г
- Т ... В ... Т′
- Г′
Г′′
(сплата відсотків)
ЗВ
Г′′′
(підприємницький дохід)
Роль позикового капіталу у прискоренні обігу сукупного капіталу.
Джерела тимчасово вільних грошових коштів: амортизаційні відрахування; прибуток підприємця; заробітна плата; грошові заощадження населення; кошти пенсійних фондів, страхових фондів, місцевих та центральних бюджетів.
Особливості позикового капіталу:
-
якщо торговий та промисловий капітал приносять прибуток тому, що вони функціонують (обертаються, працюють), то позиковий капітал - тому, що він є власністю, внаслідок цього в окремі періоди значно зростає прошарок рантьє – людей, які нічого не виробляють, не несуть функцій, окрім споживацьких, і отримують відсотки на капітал;
-
якщо при продажу звичайного товару продається продукт праці, то при продажу капіталу у вигляді позики продається здатність грошей приносити прибуток, тобто гроші у формі позикового капіталу набувають особливої, додаткової споживчої вартості;
-
позиковий капітал продається не назавжди (бо через певний, обумовлений угодою проміжок часу він повертається; повернення, нарівні з платністю та строковістю є обов’язковою умовою надання позики); на відміну від інших товарів, він не зношується ані морально, ані фізично (ця властивість є спільною з багатьма товарами-послугами);
-
позиковий капітал має специфічну формулу руху, де він виступає лише в одній формі, на відміну від промислового (три форми - грошова, виробнича, товарна) та торгового (дві форми – грошова, товарна);
-
у формі позикового капіталу капіталістичні відносини мають найбільш замаскований вигляд, адже з формули Г-Г’ не видно, що джерелом додаткової вартості (г) є здатність робочої сили створювати вартість, більшу за необхідний продукт.
Своєрідною ціною товару “позика” виступає позиковий відсоток (не ціною грошей, а ціною позики!). Позиковий відсоток необхідно відрізняти від банківського (депозитного) відсотка. Саме різниця позикового та банківського відсотків становить прибуток банку. З точки зору позикового капіталіста, відсоток є, по-перше, платою за утримання його від особистого споживання або від вкладання грошей у більш прибуткову та дієву справу, по-друге, платою за ризик. Межі зміни позикового відсотка – від нуля до середньої норми прибутку.
В історичному аспекті позиковий відсоток має тенденцію до зниження: по-перше, існує закон-тенденція до зниження норми середнього прибутку (переконливо доведено К.Марксом); по-друге, зростає пропозиція позикового капіталу, тобто з’являється більше тимчасово вільних грошових коштів, що пропонуються як товар.
Зміна позикового відсотка залежить також від динаміки економічної кон’юнктури: в період підйому ділової активності він зростає, в період піку (кризи) він набуває максимального значення, в період депресії спадає.