2. Специфіку методів ринкових досліджень, що передують розробці нововведень (новацій).

У багатьох випадках розробка інновацій призводить до створення принципово нових товарів, які задовольняють уже існуючі потреби але нетрадиційними способами, або ж формують нові потреби. Це веде до того, що традиційні методи аналізу потреб і попиту споживачів для розробки новацій у багатьох випадках застосувати важко, тому доводиться вдаватися до специфічних методів, які важко формалізувати.

1. Збільшення глибини прогнозування майбутнього розвитку подій як результату інноваційної діяльності

Характерною рисою новації є те, що рішення про її розробку найчастіше приймається на основі аналізу ідеї; при цьому період часу від формулювання ідеї до її реалізації може бути досить значним. Водночас помилки, яких припущено на даному етапі, можуть призвести до величезних втрат і навіть банкрутства. Тому необхідно прогнозувати майбутній розвиток подій на всіх етапах розробки інновації і виведення ії на ринок, що є дуже трудомістким і потребує значних фінансових ресурсів, повних же гарантій позитивного результату дати не може.

Єдино прийнятним виходом у цій ситуації уявляється розробка прогнозу, якии постійно уточнюється і коригується впродовж розробки новації з деяким її випередженням. При цьому на якомусь етапі можливе одержання результату, який свідчить про необхідність припинити роботи з даної інновації й розпочати розробку інших ідей.

2. Різке збільшення обсягів інформації, що переробляється, безупинне її накопичення й аналіз з метою обґрунтованого прийняття управлінських рішень, своєчасного реагування на можливості й загрози, що зселяються на ринку.

Прагнення до підвищення точності оцінки ситуації, пов'язаної з розробкою новації та її виведенням на ринок, призводить до різкого лавиноподібного збільшення обсягів інформації, що береться до уваги й аналізується. Особливо це стосується тих варіантів інноваційного розвитку, які передбачають розробку й просування на ринку принципово нових видів товарів, оскільки такі проекти вимагають особливо ретельного обґрунтування внаслідок високого ступеня невизначеності їхньої результативності. При цьому вигоди від прийняття рішень за умов більшої визначеності можуть і не компенсувати витрат на одержання інформації. Тому проблема визна­чення необхідного і достатнього обсягу інформаційної бази постає досить гостро.

3. Багатоваріантний характер прогнозів, оскільки, як правило, розвиток подій може йти кількома можливими напрямами, ймовірності яких різні

Дефіцит інформації призводить до того, що не можна однозначно сказати, яким буде результат від новації. Це можна лише припускати з певним ступенем імовірності. Необхідно зважати на альтернативний характер сценаріїв розвитку подій у майбутньому і розробляти кілька альтернативних варіантів стратегії (принаймні для найбільш імовірних варіантів).

Для виділення сценаріїв розвитку й аналізу ситуацій, що виникають у випадку реалізації цих сценаріїв, уявляється доцільним застосування методів, що базуються на побудові дерева рішень, гілками якого є чинники, що спричиняють розвиток подій за тим чи іншим варіантом. Це дає можливість «перебрати» й проаналізувати різні поєднання чинників впливу, прогнозувати можливі наслідки й імовірності їхньої реалізації.

4. Оцінка здатності підприємства сприймати інновації (аналіз інноваційного потенціалу).

Інноваційний розвиток передбачає безупинну розробку, освоєння виробництва і виведення на ринок різних нововведень. Інноваційний процес потребує єдності технологічних, організаційних та соціальних нововведень, формування нових моделей використання наявних ресурсів.

З цього випливає, що підприємство, яке обирає інноваційний шлях розвитку, мусить мати певний потенціал, достатній для його реалізації. За критерії оцінки інноваційного потенціалу можна взяти наступні:

енергійне, гнучке керівництво, здатне йти на ризик;

• прогресивна організаційна структура управління, зорієнтована на роботу в ринкових умовах;

• висока репутація підприємства та його продукції у споживачів і ділових партнерів;

• наявність інформації про тенденції змін потреб і попиту споживачів, уміння виявляти й прогнозувати приховані (майбутні) потреби і попит;

• добре знання можливостей і потенціалу конкурентів;

• наявність досвіду розробки інновацій та їх просування на ринку, у т. ч. досвіду формування збутової мережі;

наявність патентів на технічні рішення і технології в обраній галузі діяльності;

• доступ до останніх досягнень науки і техніки в обраній галузі діяльності й суміжних;

кадровий потенціал (науковий, інженерний і робітничий);

конкурентоздатні технології і прогресивне устаткування;

• висока якість продукції і висока культура виробництва;

• резерви виробничих площ і потужностей тощо.

Інноваційний потенціал підприємства — це комплекс взаємопов'язаних ресурсів і здатності до їхньої реалізації, що визначає його спроможність (інтелектуальну, технологічну, інформаційну, науково-дослідницьку, економічну тощо) приводити внутрішні можливості розвитку у відповідність до зовнішніх на основі постійного пошуку, використання й розвитку нових сфер і способів ефективної реалізації наявних і перспективних ринкових можливостей [12]. Його оцінку слід вести за складовими:

• ринковою. Відображає ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім, які генеруються

• ринковим середовищем. Відповідальною за стан цієї складової є служба маркетингу;

• інтелектуальною. Визначає можливості генерації й сприйняття ідей і задумів новацій та доведення їх до рівня нових технологій, конструкцій, організаційних і управлінських рішень (ідея — це найбільш загальне уявлення про новацію, а задум — варіант ідеї, відображений у зрозумілій для споживачів формі). Відповідальні — відділ кадрів, керівники підприємства та його функ­ціональних підрозділів, особисто головний інженер;

• кадровою (у ряді випадків її об'єднують з інтелектуальною). Характеризує можливості персоналу підприємства застосовувати нові технології, реалізовувати нові організаційні й управлінські рішення, розробляти й виготовляти нові товари. Відповідальний — відділ кадрів.;

• технологічною. Відображає здатність оперативно перебудовуватися, переорієнтовувати виробничі потужності і налагоджувати економічно ефективне виробництво нових продуктів, що відповідають попиту споживачів. Відповідальні — відділи головного технолога, головного механіка, головного конструктора;

інформаційною. Відображає інформаційну оснащеність (забезпеченість) підприємства, ступінь повноти, точності й суперечливості інформації, необхідної для прийняття ефективних інно­ваційних рішень. Відповідальні — відділ науково-технічної інформації та патентно-ліцензійна служба;

• інтерфейсною. Характеризує можливість приведення у відповідність і узгодження різноспрямованих інтересів суб'єктів інноваційного процесу: розробників інновацій; виробників нових товарів; інвесторів, постачальників вихідних сировини, матеріалів і комплектуючих; торгових і збутових посередників; споживачів; суспільство у цілому тощо. Відповідальна — служ­ба маркетингу;

науково-дослідною. Характеризує наявність резерву результатів науково-дослідних робіт, достатнього для генерації нових знань, здатність проведення досліджень з метою перевірки ідей новацій і можливості використання новацій у виробництві нової продукції. Відповідальні — науково-дослідні підрозділи.

• Детальний аналіз чинників ризику й оцінка ступеня їхнього впливу.

Розробка і виведення на ринок інновацій завжди пов'язана зі значним ризиком (див. табл. 6.2), основними причинами якого є:

різкі зміни економічної, політичної, соціальної, екологічної й інших складових середовища господарювання в процесі розробки інновації та її просування на ринку; зміни споживчого попиту;

• неприйняття інновацій споживачами;

• непередбачуваність дій конкурентів;

• неадекватна оцінка власних можливостей виробництва і збуту;

• прискорення темпів науково-технічного прогресу, технологічні і технічні прориви і т. ін.

За цих умов необхідно особливо ретельно прогнозувати і кількісно оцінювати ризик

інноваційної діяльності (на різних етапах її проведення) з урахуванням усього комплексу чинників ризику для розробки комплексу заходів, спрямованих на зниження, компенсацію чи запобігання можливих негативних наслідків. Причому цю оцінку неминуче доводиться вести в умовах дефіциту інформації, що вимагає специфічних методів оцінки ризику [3].

• Ретельний добір методів і джерел фінансування інновацій, включаючи детальний аналіз альтернативних варіантів.

Високий ризик інноваційної діяльності зумовлює певні ускладнення з пошуком джерел фінансування і, відповідно, специфіку її фінансування. Зовнішні інвестори неохоче йдуть на фінансування інноваційних проектів, а фінансування за рахунок власних коштів для багатьох вітчизняних підприємств практично неможливе. За умов перманентного бюджетного дефіциту сподіватися на державне фінансування також нереально.

Тому перспективним є використання венчурного фінансування, же в Україні тільки-но зароджується за підтримки міжнародних фінансових організацій.

Можливе також використання багатоканального інвестування, залучення портфельних інвесторів, які включають ризикові проекти у свої диверсифіковані пакети в надії одержати високий прибуток в разі вдалої реалізації цих проектів.

У будь-якому разі, аби зацікавити інвесторів, необхідні детальний аналіз інноваційного проекту, аналіз можливих сценаріїв розвитку подій, оцінка ризику.

Оскільки розвиток подій вже в ході реалізації інноваційного проекту може піти кількома напрямами (через вплив чинників зовнішнього і внутрішнього середовища господарювання), інноваційна стратегія задля мінімізації ризику повинна передбачати поетапне фінансування й можливість модифікації структури джерел інвестування у випадку зміни умов реалізації проекту, а також зміни умов фінансування. Ця модифікація (відмова від одних попередньо визначених джерел і залучення інших і/чи зміна пропорцій ресурсів, які мобілізуються з різних джерел) має бути адекватною новій ситуації, новому сценарію розвитку подій.

Поетапне фінансування дає змогу не ризикувати всіма коштами відразу, забезпечує певну гнучкість у формуванні структури джерел фінансування інновацій. Проте тут необхідно підтримувати певний компроміс між перевагами й недоліками гнучкого управління формуванням структури інноваційних ресурсів та перевагами й недоліками фінансування, наприклад, на умовах довготермінового кредитування.

• Тісне ув'язування цілей, етапів і термінів реалізації стратегії з прогнозованими параметрами стадій життєвого циклу нововведення.

З огляду на викладене в п. 7, це означає, що етапи фінансування інновацій мають відповідати стадіям життєвого циклу нововведення, починаючи з формулювання його ідеї і закінчуючи етапом виведення на ринок та пошуком ідеї наступної новації.

У ширшому розумінні це означає, що стратегія повинна забезпечувати ефективний розподіл і використання ресурсів та адаптацію інноваційного процесу до умов, які змінюються на різних стадіях життєвого циклу нововведення. Оскільки нововведення з часом мусить заміняти попереднє, а основу зміни їхніх поколінь слід готувати заздалегідь, то стратегія інноваційної діяльності за сутністю своєю має циклічний характер, і тривалість циклу залежить від тривалості життєвого циклу конкретних інновацій. При цьому новий цикл зазвичай починається від моменту

виведення інновації на ринок, і водночас паралельно починається робота над наступною інновацією і т. ін. (рис. 6.7).

Інноватори-лідери хоча й функціонують в умовах підвищеного ризику, та за вдалої реалізації нового продукту формують запас «економічної міцності», тобто портфель нової конкурентоспроможної продукції, і характеризується більш низькими порівняно із середніми питомими витратами виробництва. їхні послідовники ризикують менше, проте умови конкуренції для них важчі, відповідно гірші й їхні економічні показники.

Нова продукція доповнює товарний асортимент підприємства і надає йому можливість конкурувати з продукцією інших виробників, пропонуючи споживачам більше, ніж конкуренти, як із погляду асортименту товарів, так і способів та умов їхньої реалізації, а також перед- і післяпродажного сервісу. Варто також зважати на те, що підприємство, яке постійно здійснює технологічні і технічні зміни чи зрушення на ринках, не буде захоплене зненацька, коли існуючий товар застаріє. Якщо підприємство випускає більш-менш широку номенклатуру продукції, окремі товари (асортиментні групи) перебувають при цьому на різних стадіях життєвого циклу й оновлення продукції відбувається постійно, завантаження його виробничих потужностей і стабільність прибутку будуть забезпечені практично завжди. Більше того, виробництво різноманітних за призначенням, а також за сферами їхнього застосування товарів надає змогу за зміни кон'юнктури споживчого попиту отримувати більш-менш стабільний прибуток по черзі за рахунок різних товарів.