(1) Періодизація та основні риси господарства первісного суспільства

Первісна доба – найтриваліша в історії людства. Вона існу­вала від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV – III тис. до н. е.). Первісне суспільство поділяється умовно на кам’яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів світової історії були притаманні певні риси, особливості, здобутки ма­теріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Палеоліт (давній кам’яний вік) найдовший пері­од первісної доби.

Основні характерні риси:

• примітивні знаряддя праці;

• збиральництво;

• мисливство;

• рибальство;

• привласнювальний характер госпо­дарювання;

• людина навчилася видобувати і підтримува­ти вогонь;

• поява постійних жител.

• льодовиковий період.

Мезоліт (середній кам’яний вік).

Основні характерні риси:

• вдосконалення знарядь праці;

• винайдено лук і стріли;

• поява найдавнішого транспорту – водний (плоти, човни);

• зародження відтворюючих форм господарювання у тваринництві;

• приручення тварин – собака, свиня, бик;

• виникнення землеробства.

Неоліту (новий кам’яний вік)

Основні характерні риси:

• утверджен­ня відтворювальних форм господарювання;

• «нео­літична революція»;

• основні заняття людей - землеробство, тваринництво, гончарство;

• поява наземного транспорту – віз, сани;

• фор­мується система обміну.

Мідно-бронзовий вік.

Основні характерні риси:

• існу­вання відтворюючого господарства;

• швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва;

• посилення поділу праці;

• постійний харак­тер обміну.

Ранній залізний вік.

Основні характерні риси:

• співіснування брон­зових і залізних знарядь праці;

• перехід від мо­тики до сохи та плуга;

• поява залізних ножів, серпів, лемешів;

• розвиток ремесел (ковальство, гончарство);

• швидкий розвиток торгівлі.

В цілому господарство первісної доби мало натуральний характер. Головною господарською формою цього часу була громада – колектив із повною або частковою спільною влас­ністю на засоби виробництва та узвичаєними формами само­управління.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля привели до розкладу первісної господарської системи. Відбувається поступовий перехід від родової до сусід­ської, територіальної громади. Створюються передумови для ви­никнення державних утворень – центрів світової цивілізації.

(2) Господарство та соціально-економічні відно­сини у країнах Стародавнього Сходу

До країн Стародавнього Сходу відносяться Стародавній Єги­пет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Ур, Вавилонське царство), Стародавня Індія, Китай та інші.

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняли їх від країн античного світу (Старо­давня Греція та Рим).

Єгипет

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах, що спри­яло інтенсивному розвитку землеробства на землях долини річки Ніл у Єгипті. Найбільшим господарським до­сягненням єгиптян стала зрошувальна система землеробства, яка пе­ретворила Єгипет у могутню централізовану державу. Стародавні єгиптяни навчилися ви­плавляти бронзові вироби, виробляти тонке лляне полотно, при­краси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди які зберег­лися до наших днів.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава тор­гівля. Єгипетські купці торгували зерном, золо­том, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, дере­виною. У країні існували невільничі ринки, де вільно купува­ли і продавали рабів.

Державні утво­рення Межиріччя (Месопотамії).

У долинах рік Тигр і Євфрат жителі успішно займалися землеробством, споруджу­вали греблі, канали. Найпоширеніші с/г культури – ячмінь, про­со, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зрос­тання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. У часи існу­вання могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, реміс­ничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь.

Стародавній Китай та Індія.

Основні види господарської діяльності – високого рівня землеробство та тваринництво. Землероби збирали по два рази в рік урожаї бавовни, цукрової тростини, рису, пше­ниці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла – ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіо­нальну спеціалізацію.

Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване східне рабство. Особ­ливість його полягає у тому, що основною продуктивною си­лою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а та­кож вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, деспотів, числен­них чиновників, при храмах.

Рабів використовували також на будівництві пірамід, храмів, доріг, палаців, іригаційних споруд. Лише частково рабська праця використовувалася для обробітку землі, як правило, в системі царського і храмового господарства. Головними дже­релами рабства були війни, піратство, заборгованість селян общинам.

Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріар­хальний характер, сільська община була домінуючою в еко­номіці цих країн.