(2) Світова економічна криза 1929–1933 pp.

Наступний циклічний спад виробництва на зламі 20–30-х років вилився у справжню економічну катастрофу, найбільшу в історії індустріального господарства.

США. Криза розпочалася різким падінням цін акцій на нью-йоркській біржі наприкінці жовтня 1929 р. Біржовий крах розорив багато тисяч власників цінних паперів. Одразу ж почався небачений в історії спад промислового виробницт­ва і торгівлі. Так, випуск автомобілів, виплавляння чавуну і сталі скоротилися на 80%. У цілому промислове виробництво і торгівля скоротилися вдвічі. Мільйо­ни громадян постраждали, втративши своє майно, нагромаджен­ня, робочі місця. Криза призвела до небаченого росту безробі­ття. На околицях міст виросли “гувервіли” – селища із ха­луп, у яких жили безробітні та їхні сім’ї. Мав місце масовий рух без­робітних, “голодні походи” на Вашингтон. Безробіття досягло астрономічної цифри – 17 млн. чол.

Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду, який відмовився від втручання в економічне життя.

Німеччина. Для неї криза мала катастрофічні наслідки. Незважаючи на величезні економічні здобутки, зумовлені “дауесизацією”, країна опинилася у глибокій кризі. Різко скоро­тилося промислове виробництво, з’явилася велика кількість банкрутств (біля 30 тис. виробників). Припинили свою робо­ту навіть окремі галузі (сталеплавильна). Катастрофічно змен­шився експорт. Якщо у 1929 р. він оцінювався у 13483 млн. марок, то у 1934 р. впав до 4167 млн. Кількість безробітних у Німеччині досягла 8 млн. чол. Німеччина не мала змоги випла­чувати репарації.

Стурбовані катастрофічним становищем Ні­меччини, уряди США, Англії, Франції та деяких інших країн вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий у честь творця іменем О. Юнга, амери­канського банкіра. Затвердили його на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеч­чини. У 1930 p., достроково, було припинено окупацію Рейнської області. Проте вже у 1931 р. Німеччина, у зв’язку з по­глибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репарацій­них платежів. У тому ж році план Юнга припинив своє існу­вання, що й підтвердила Лозаннська конференція у 1932 р.

Економічна криза у Німеччині тривала до початку 1934 p., коли намітились ознаки стабілізації. Внаслідок кризи у Німеч­чині до влади прийшов один із найжорстокіших в історії люд­ства політичних режимів – нацистський.

Англія. Економічна криза розпочалася дещо пізніше (в кінці 1929 p.). Найбільші труднощі виникли у зв’язку з пе­ревиробництвом, з реалізацією товарів. Існувала проблема кре­дитів. Зупинялися тисячі підприємств, зростала кількість без­робітних. У 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 р.

Англійський уряд своєчасно вжив цілий ряд заходів, спря­мованих на подолання кризових явищ і оздоровлення еконо­міки. При сприянні держави здійснювалася концентрація виробництва, встановлювався контроль за випуском продукції, її реалізацією та цінами. Все це робилося з допомогою приму­сових санкцій, кредитних привілеїв тощо.

Виходу із кризи сприяла зовнішньоекономічна політика держави. У 1931 р. було створено “стерлінговий блок” 25 держав. Саме вони допомогли Англії подолати економічну кризу. Оздоровленню економіки сприяла також ліквідація у 1931 р. золотого стандарту фунту стерлінга.

Франція у 1929 р. зуміла уникнути руйнівної дії світової економічної кризи. Проте у 1930 р. “велика депресія” торк­нулася її економіки.

Економічна криза у Франції була затяжною і тривала до 1936 р. Найбільшого удару зазнала легка промисловість, під­приємства якої знаходились у приватному секторі. Виробниц­тво вовняних і шовкових тканин скоротилося вдвічі. Криза промисловості переплелася з аграрною кризою. Різко знизив­ся (на 10%) рівень сільськогосподарського виробництва. У цій країні особливо відчутними були “ножиці цін”. Деякі галузі промисловості так і не вийшли із кризи, а їхній занепад про­довжувався до другої світової війни.

Японія в середині 1929 р. опинилася в епіцентрі світової економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства краї­ни – торгівля – зазнала найтяжчого удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробниц­тво сільськогосподарської, на 32% – промислової продукції. У роки економічної кризи налічувалося до 10 млн. безробітних.

Японський уряд вирішив виходити з кризи шляхом міліта­ризації країни та воєнної агресії. Вже в 1931 р. японська ар­мія захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Капіталовкладення на­правлялися переважно в ті галузі економіки, які були пов’я­зані з воєнною промисловістю.