2. Рентні відносини і форми земельної ренти. Ціна землі
Важливою складовою аграрних відносин є рентні відносини. їх виникнення і функціонування насамперед пов’язано із специфікою землеволодіння і землекористування. Земля обмежена в розмірі, а отже, її пропозиція нееластична, бо можливостей довільно збільшити її розмір немає. Крім того, різні земельні ділянки суттєво відрізняються за якістю, що проявляється в їх різній родючості. При цьому розрізняють природну і штучну, або економічну родючість. Природною є родючість, зумовлена природними факторами. Так, піщані землі мають нижчу родючість, ніж чорноземи. Економічною є родючість, створена впливом людини на землю шляхом внесення добрив, використання досконалої техніки і технології, урожайніших сортів рослин і продуктивніших порід тварин.
При однакових затратах економічних ресурсів на різних за якістю земельних ділянках обсяг отриманої продукції буде неоднаковий: на ділянках з кращими природними умовами буде одержано додаткову продукцію, реалізація якої приносить суб’єкту, що господарює на цих землях, додатковий дохід.
З приводу виробництва та присвоєння додаткового доходу виникають відносини, які називаються рентними відносинами, а додатковий дохід набуває форми земельної ренти. Рентні відносини виникають між власниками землі і землекористувачами з приводу виробництва і присвоєння додаткового доходу. Оскільки причиною, що його зумовлює, є земля, то її власник і присвоює додатковий дохід. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності.
Земельна рента виникла давно. Вона існувала в рабовласницькому і феодальному суспільстві. З переходом до товарної форми організації виробництва рента набула виду, в якому вона існує в сучасних умовах. Розрізняють декілька форм земельної ренти.
Диференціальна рента пов’язана з монополією на землю як об’єкт господарювання. Механізм її утворення такий. Виробництво сільськогосподарської продукції передбачає використання, крім землі як основного фактора виробництва, і інших ресурсів, що виступають у формі капіталу. Оскільки земельні ділянки мають різну якість як за родючістю, так і за місцерозташуванням від ринків збуту продукції, то при однакових затратах ресурсів на таких ділянках результативність, що виявляється у кількості виготовленої продукції, буде різною. Такий результат приведе до того, що середні індивідуальні витрати виробництва на різних ділянках будуть неоднакові: найвищі — на найгірших, а найнижчі — на найкращих. Ринкова ціна такої одиниці продукції буде однаковою для всіх ділянок. Підприємці, що здійснюють підприємницьку діяльність на кращих за якістю землях (родючіших чи розміщених ближче до ринків збуту) отримують так звану монополію на землю як об’єкт господарювання, що й стає основною причиною отримання додаткового доходу на таких землях.
Оскільки середні індивідуальні витрати виробництва різні, то і прибуток, отримуваний при реалізації продукції з різних ділянок за однаковими цінами, буде неоднаковий . З кожної одиниці продукції, одержаної на кращих за якістю земельних ділянках, буде отримано додатковий прибуток. Він є основою виникнення диференціальної ренти, яку і присвоюють власники землі. Наочно механізм формування диференціальної ренти можна зобразити на схемі.
Отже, диференціальна рента виражає відносини між власником землі і землекористувачем з приводу розподілу додаткового прибутку, що створюється на кращих за якістю земельних ділянках. Розрізняють два види диференціальної ренти:
Диференціальна рента І пов’язана з природними факторами, що зумовлюють різну якість земельних ділянок. Коли земельні ділянки однакової родючості знаходяться на різній відстані від ринку збуту продукції, тоді ціна визначається умовами ділянки, що є найвіддаленішою від ринку збуту, бо середні витрати виробництва тут будуть вищими від витрат на інших ділянках за рахунок більших транспортних витрат. Тому на ділянках, що знаходяться ближче до ринків, за рахунок цього фактора отримується надприбуток, що виступає у формі диференціальної ренти І.
Диференціальна рента II пов’язана з економічною родючістю. Землекористувач здійснює додаткові затрати, що дозволяють збільшувати виробництво продукції, не змінюючи розмір земельних ділянок. Відбувається процес інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, в результаті чого витрати виробництва на таких ділянках зменшуються, і створюється надприбуток. Він набуває форми диференціальної ренти II. Однак тут є особливість. Якщо землекористувач здійснює додаткові капіталовкладення, які приносять надприбуток у період після укладення договору оренди земельної ділянки, в якому було визначено розмір земельної ренти, то одержаний надприбуток присвоюється самим землекористувачем. Він набуває форми диференціальної ренти II після того, як буде укладатися новий договір оренди, бо тоді землевласник включить його до плати за користування землею.
Крім диференціальної, існує ще одна форма земельної ренти — абсолютна. Розглядаючи механізм формування диференціальної ренти, ми бачили, що землі гіршої якості (чи за родючістю, чи за місцезнаходженням) додаткового доходу не приносять. Однак в умовах приватної власності на землю її власник без винагороди, тобто безплатно, навіть такі земельні ділянки в оренду не віддасть. Право користування такими ділянками підприємець отримує лише за плату, яка і набуває форми абсолютної земельної ренти. Вона сплачується за право використання будь-яких земельних ділянок незалежно від їх якості. Механізм її утворення пов’язаний із попитом на сільськогосподарську продукцію.
