3. Ретроспектива теоретических воззрений на глобалистику и глобализацию.

1) Концепция «Границы роста» 1968 г. Главный девиз – «Мыслить глобально!»

При условиях сохранения нынешних тенденций роста человечество очень быстро приблизится к пределу населения и экономического роста. «Человеческая революция», интеграция людей всего мира, формирование мирового сообщества, способного к коллективным усилиям в планировании и управлении ради общего будущего человечества.

2) Концепция «постоянного развития» Критический порог постоянного роста мирового сообщества уже пройден, т. к. человечество потребляет значительно больше ресурсов, чем позволяют законы стабильного функционирования глобальных экосистем. Требуется усилении регулирования демографических процессов в развивающихся странах, и трансформировать концепции экономического роста западного типа. Поиск новых путей для обеспечения прогресса человечества на всем глобальном пространстве и на длительную перспективу.

3) Эколого-экономическая школа (школа глобальной экологии). Учет обратной реакции биосферы на процессы глобального развития. В результате конструктивной коэволюции может быть сформирована ноосфера с ноосферной экономикой. Появляются теория глобальных решений и компромиссов, модели глобальных последствий ядерной войны, ядерного оружия и ядерной зимы.

4) Школа контролируемого глобального развития. Переход к информационному обществу рассматривается как магистральный путь решения глобальных проблем.

5) Школа миросистемного анализа. Кризис перехода от капиталистической системы к посткапиталистической системе. Капиталистическая система рассматривается как первая историческая форма глобальной системы, кот. непрерывно развивается во взаимодействии ядра («золотой миллиард»), полупериферии и периферии мира. Для нее характерны циклические кризисы с периодичностью 50-100 лет.

4. Глобализация и интернационализация: сходство и отличия.

Интернационализация хозяйственной деятельности — это усиление взаимосвязи и взаимозависимости экономик отдельных стран, влияние международных экономических отношений на национальные экономики, участие стран в мировом хозяйстве.

Сама глобализация представляет собой более высокую стадию интернационализации, ее дальнейшее развитие, когда долго накапливающиеся количественные изменения привели к качественному скачку. Мир становится единым рынком для большинства ТНК и к тому же большинство регионов открыто для их деятельности.

Глобализация стала важнейшей реальной характеристикой современной мировой системы, одной из наиболее влиятельных сил, определяющих ход развития нашей планеты. Глобализация международных отношений — это усиление взаимозависимости и взаимовлияния различных сфер общественной жизни и деятельности в области международных отношений. Она затрагивает практически все сферы общественной жизни, включая экономику, политику, идеологию, социальную сферу, культуру, экологию, безопасность, образ жизни, а также сами условия существования человечества.

Принципиальная разница между глобализацией и интернационализацией состоит в следующем: если интернационализация – это усиление связей между странами мира при сохранении полной национальной суверенности (межнациоанальный уровень), то глобализация означает переход через национальные границы (наднациональный уровень).

7. Четверта концепція «глобалізації як деякої позачасової власти­вості, що іманентно притаманна світовому суспільству» обґрунтована в термінах філософської науки в працях та доповідях російських вчених Е. Азроянца та М. Чешкова.

Головним завданням власної концепції Е. Азроянц вважає збли­ження трьох попередніх. У них він вбачає дві ключові розбіжності: одна — у визначенні часових параметрів глобалізації, друга — в трактовці самого поняття, яке може розумітися або як тенденція, або як наслідок (продукт) ряду тенденцій.

Якщо глобалізація є тенденцією, вважає Е. Азроянц, це неминуче призводить до нав’язування поряд з нею інших тенденцій, яким властивий інший характер, а результат їх взаємодії повинен знайти певне вираження. На сьогодні реальний зміст такого результату залишається невизначеним. В іншому випадку, коли глобалізація уявляється як результат існуючих тенденцій, наводиться лише їх перелік. Для усунення таких розбіжно- стей, вважає Е. Азроянц, необхідно відповісти на два запитання: що є глобальним (тобто цілим, його частинами, структурою), і в якому відношенні знаходяться поняття «інтеграція» і «глобалізація»: поглинається одне поняття другим або вони є рівнозначними? [4, с. 64].

Вихідним моментом власної аргументації Е. Азроянц вважає той факт, що історичний процес інтегрує у власних формах і характері всю гамму тенденцій, що виникають і зникають, дивовиж­но переплітаючись між собою. Таким чином процес і тенденція узгоджуються як ціле і частка, а відтак, процес, на думку Е. Аз­роянца, за своїм характером є антиномічним, а тенденція — гомономічною.

Отже, історичний процес, який можна представити як розвиток соціальної системи, спрямований на досягнення межової її цілісності. Саме таку цільову функцію історичного процесу російський вчений і пропонує назвати глобалізацією. Антиномічність історичного процесу може бути представлена двома класами — тенденціями інтеграційного характеру і тенденціями дезінтеграційними. Ці два класи тенденцій можна уявити наступним чином:

Інтеграція:

транснаціоналізація;

регіоналізація;

імперіалізація;

націоналізація;

етносоціалізація.

Дезінтеграція:

етносуверінізація;

реставрація;

асоціалізація;

міграція.

Таким чином, процес глобалізації за часом розподіляється на певні етапи, характерні форми яких дозволяють розрізняти їх як історичні типи, щаблі. Не претендуючи на повноту і завершеність, у числі таких типів можна назвати глобалізацію: родову, племінну, етнічну, давньоімперську, монархічну, колоніальну, національну та інтернаціональну. Глобалізація є метою історичного прогресу, інтеграція і дезінтеграція є тенденціями, що визначають його динаміку, інтернаціоналізація є сучасним етапом глобалізації. Такий підхід передбачає розгляд глобалізації не як стратегії, що ставить за мету досягнення гомогенності, а як найважливіше джерело різноманітності — збирання до цілого різноманітних складових. При цьому різноманітність є не тенденцією, а результатом, що визначає життєспроможність системи, який не можна ототожнювати з дезорганізацією і хаосом [4, с. 65].

Сучасна глобалізація і сама глобальність є фрагментарними як за методами, способам пізнання, так і за різноманітними іпостасями цивілізаційного процесу. Кожному напряму історичного процесу і соціально-політичної діяльності притаманні власні ступінь, рівень просування. Так, Е. Азроянц пропонує деякий перелік параметрів, що диференціюють глобалізацію за напрямами діяльності, в межах яких є можливим давати оцінку ступеню інтеграції історичного суб’єкту в метапростір. У числі таких параметрів він виділяє наступні: природній, економічний, політичний, технологіч­ний, культурний, комунікаційний, демографічний